Панські жарти - Франко І. Я.

Поблідла пані, піднялась,

Поглянула, трохи не впала,

І білі руки заламала,

І не то з питаннями, не то

З сумним докором в очі мужа

Поглянула. Та, знать, не дуже

І пана втішило тото

Незвикле зборище. Ще дужче

Змішавсь, аж зуби закусив,

Коли побачив, хто струсив

Сей збір. Комісар! Так йому ще

Нечистий в’язів не скрутив?

Ну, буде лихо неминуще!

Та, щоб вспокоїти жону,

Пан з ганку звільна і поважно

Зійшов і грізно та протяжно

Звернувся до селянства: «Ну,

Чого ви тут?» При тім став так,

Що до комісара плечима

Був звернений і наче й разу

Його не бачив. Гайдучина

Знов в барабан заторохтів;

Комісар з злості, наче рак,

Почервонів. Лиш що хотів

Пан щось казать, аж над ушима

Його: «З цісарського розказу!»

Мов ніж по склі заскреготів.

Пан обернувсь: «А, пан комісар!

Рідкі в нас гості! Nu, wie geht’s? 18

Давно зі Львова? Вже кінець

Їзді? Ну, що там каже цісар?»

«То є патент цісарський з тня

Сімнадцятого цвітня, року

Пішучого! І во ім’я

Цісарське - с савтрашного строку

У краю панщини нема,

Танини сносяться, й семля

Хлопам дається рустикальна,

А тітичам за право те

Сам цісар з каси заплате -

То воля цісаря пуквальна!»

«О, Sapperment! Warum nicht gar! -

Пан скрикнув, мов змія вкусила.-

Великий цісар! Царська сила

Над всіми нами! Значить - дар!

Дар для хлопів. Який цар добрий!

Та щоб той хлопський рід хоробрий

Після заслуг обдарувать,

То треба нас обрабувать.

Віднять нам те, що з волі неба

Вважалось нашим! Що й казать,-

Чудесна добрість! От як треба

Народну вдячність здобувать!

Га, що ж, ми дурні, раді вчиться!

Слабі ми, мусимо кориться.

Лиш прошу, ще одно скажіть,

Чи є там ясно в тім патенті:

Де хлопи паном неконтенті,

Сейчас до кіс, ловіть, в’яжіть!

Чи там наказані пожари,

Різня, убійства, люті кари,

Рабунки панських дібр усіх?»

«Herr Schlachziz! - відказав комісар.-

Herr Schlachziz, mäßigen Sie sich! 19

Топра тля всіх пашає цісар.

А про рапунки та рісні

Патент ніякий не ховорить».

«І в сорок шостім році ні?»

«Herr Schlachziz, пан є туше скорий

В пітосріннях! А ліпше п тати

Вше сорок шостому спокій!

Самі ви, польські атентати,

Зачали на хлопів стріляти,

Самі на власний карк ви свій

Стягли піту! Ja, пане-цєю, 20

Якпи в вас кльоп пув шольовік,

То він пи вас не пік, не сік,

А груддю заступив своєю!

Та па! Не те вам в хольові!

Тля кльопа пуки і паншизна,

А в вас повстання все нові,

Вас све ойчизна-шляхетчизна!

А як наш цісар після прав

І пана й кльопа тут трактує,

Ви в крик, що вольносць вам украв,

Що кльопа вам урят пунтує.

Ні, пане, ти тепер посуньсь!

Кльоп не сліпий, кльоп топре паче:

Отсе сторове, то поляче,-

Der Bauer, пане, ist für uns! 21

Тепер пропали атентати!

А як які вовки прийтуть,

Шоп нашу стайню напатати,

То вше тут вірних псів найтуть

Шо топре вуха їм намнуть,

Аш путуть товго пам’ятати».

«О, Sapperment! Тяжкі часи,

Коли вже все зійшло на пси.

А псів багато в нашім краю!

Та тільки ж, панцю, я гадаю,

Ви помилились, як за псів

Вважаєте отих хлопів.

Пси вірні свого пана знають.

Пси вірні у тяжкій годині

Його боронять, заслоняють!

Ні, се не пси, а просто свині!

Не віриш? От попробуй лиш

Ти моїм псам перечитати

Сей свій патент, то гнеть уздриш,

Як кинуться тебе вітати».

«Herr Schlachziz!» - пискнув ображений

Комісар, луком вип’яв грудь

І руку звів - та пізно! Лють

Перемогла вже в панськім серці…

Він тупнув, крикнув, мов скажений,

Почервонів, а у очох

Заграли іскорки зловіщі.

«Der Teufel drein! Він тут на герці

Прийшов зо мною! Швабський кньох!

Гей, хлопці, хто-сте найсильніші,

Беріть його і заведіть

У псарню й хвіртку защепіть,-

Най псам патент свій прочитає!

А ви, роззяви (до хлопів

Звернувсь), ще мало патиків

Набрали? Що за біс вас пхає

Під мої руки? Браму там

Замкніть! Ось я снідання дам

Всім, хто тут є! Де лози, буки?»

Ми помертвіли. Поки ще

Отямились, а слуги вже

Комісара за руки ймають,

І хоч він як кричав, пручавсь,-

Бігцем помимо волі мчавсь,

Лиш поли фрака ззаду мають.

Була у пана псарня славна,

Бо пан мисливий добрий був

І в ловах любувавсь віддавна.

Чимало грошей повернув

Він на тих псів. Тут, край обори,

Оперта о стіну комори,

Стояла псарня: був то пліт

Високий і дашком покритий

Вокруг; в нім, мов несамовитий,

Скиглив і вив собачий рід.

Була там сотня тої з’їжні:

І раси, й рости, й масті ріжні -

Хорти, бульдоги, ямники.

Одні на ланцюгах стояли,

Другі в будках спокійно спали,

А інші рвалися, скакали

Верх плоту й вили залюбки,

Їх лиш три рази в день кормили,

Та й то ще скупо, щоб не тили

І швидше гнались за звірем;

Ніхто