Панські жарти - Франко І. Я.

Ше лиш сей рас, сей рас послітний

Тля мене ласку ту сропіть

І тайте спокій! Не паліть!

Втишітеся! Тотому йтіть!

Лишіть йохо! Не похупляйте

Мене! Як твір пітпалите,

То сакричать усі лиш те:

Комісар так касав! Ви тпайте

Лиш те, шоп він с села не втік,

А я йохо вісьму як свохо!

О, не ропіть міні ше тохо!

Ітіть тотома і нічохо

О тім нікому не кашіть!»

Поміркувались ми. Нехай

І так! Така вже панська доля,

Що й ворог обстає за ним.

«Ну, а що ж, пане, наша воля?» -

«Ви ще не вірите?» -

«Один

Бог бачить, як би раді вірить,

Та так багато вже карались

За ню, так часто помилялись,

Що хочем попереду змірить».

«О пітна кльопа! Пітний край! -

Зітхнув комісар, звівши очі.-

Так мнохо піт саснав і лих,

Що й вірити в топро не хоче!

Як так, пошліть ви верхових

То старости, йохо спитати,

Чи я прехав в такій причині!

Та, впрочім, сам ваш пан вітнині

Не путе панщини шатати».

«Най буде й так! Як стій пішлем

Людей до старости, щоб крем

Розвідати»,- ми всі сказали.

Промили рани і обвили

В комісара, і посадили

Його на віз, і провели

Його гуртом весело, шумно

Аж за село, і прирекли

Вестись розважно і розумно.

Ми мовчки панський двір минали,

Лиш вартових дали, щоб здали

Двора і пана стерегли.

Великдень! Боже мій великий!

Ще як світ світом, не було

Для нас великодня такого!

Від досвіта шум, гамір, крики,

Мов муравлисько, все село

Людьми кишить. Всі до одного

До церкви пруть. Як перший раз

«Христос воскресе» заспівали,

То всі, мов діти, заридали,

Аж плач той церквою потряс…

Так бачилось, що вік ми ждали,

Аж дотерпілись, достраждали,

Що він воскрес - посеред нас.

І якось так зробилось нам

У душах легко, ясно, тихо,

Що, бачилось, готов був всякий

Цілій землі і небесам

Кричать, співать: минуло лихо!

Найзліші вороги прощались,

Всі обнімались, цілувались,

А дзвони дзвонять, не стають!

А молодь бігає, мов п’яна,

Кричить щосили в кождий кут:

«Нема вже панщини ні пана!

Ми вольні, вольні, вольні всі!»

Ба й дітвора, що в старших баче,

Й собі вигукує, неначе

Перепелята по вівсі.

А як скінчилась божа хвала,

На цвинтар вийшов весь народ,

І як було нас стільки сот,-

Відразу ниць на землю впала

Ціла громада й заспівала

Величний той, хвалебний гімн:

«Тебе, о господи, хвалім!»

Мов грім, зарокотіли зрання

Слова високі, звуки втішні,-

Але кінець святої пісні

Покрили голосні ридання!

Дарма б і силуваться, діти,

Щоб розказать хоч щось-не-щось,

Що в той день славний довелось

Мені на власні очі здріти.

Народ мов безумів з утіх:

Старі скакали, мов хлоп’ята…

Той пару коників своїх

Цілує кождого, мов брата,

Та приговорює, пестить.

А там гуртом сільські дівчата

Всі скиндячки з голов знімають,

І б’ють поклони, і складають

Перед іконою. Кричить

Усякий на вітання друга:

«Христос воскрес, а панщину

Чорт взяв!» А там старий дідуга,

В селі найстарший чоловік,

На давню, ледве замітну,

Могилку аж грудьми приник,

І обнімає дернину,

Й кричить щосили: «Тату, тату!

Ми вольні! Тату, озовись!

Таж ти цілих сто літ ту кляту

Неволю двигав і вмирати

Не хтів, а волі ждав! Дивись,

Ми вольні! Бідний, ти дождати

Не міг,- аж нам той промінь блис!

Вже моїх внуків пан в палату

Так, як мене, не забере!

Візьміть мене до себе, тату!

Ваш син свобідним вже умре!..»

Аж ось, заледво піп успів

Паски христянам посвятити,-

Аж бачимо: що се долів

Селом валить? Сіріють свити,

До сонця гудзики блищать,

І вістря понад головами,-

Тяжкая маса мірно, в ряд

Важкими стугонить ногами!

Жовніри! Грянув барабан,

Мов о стіну горохом сипнув.

А втім,- о боже мій! - я глипнув:

Посеред відділу - наш пан!

Взад руки скручені, понурий,

Лице додолу похиляв,

Мов день, і світ, і сонце кляв,

Людей стидавсь. Іззаду шнури,

Що панські руки оплітали,

За кінці у руках держав

Гайдук, немов мужик, що гнав

Вола на торг. А позад всіх

Комісар їхав на візочку

І усміхнувсь, як на горбочку

Побачив церкву, тиск сільських

Людей, що очі витріщали

Зі страхом, подивом на сей

Незвиклий вид.

Вже наближався

Той похід, а як порівнявся

З людьми, комісар крикнув: «Гей!

Пан капраль, станьте!»

«Halt!» - роздався

Крик капрала.

«Христос воскрес! -

Комісар крикнув до людей.-

Ну, кльопа, вірите вше тнесь,

Що ви свопітні? Ну, шасть поше!

А то пан тітич ваш є! Моше,

З ним попрощаєтесь, за ту

Йохо велику топроту

Йому потякуєте? Шиво,

Спішіть, хто сна, чи скоро вше

Його увитите, по йте

Він у хостину пити пиво,

Що наварив тля сепе сам,

І не так скоро вернесь вам!»

Мовчали всі, мов онімілі;

Ураз і радість, жаль і страх

Мішалися у всіх серцях;

Всі очі хлопські остовпілі

Уперлись в пана. Він стояв,

Понурившись, мов почував,

Що і його ткнув палець божий.

Але ні жоден крик ворожий,