т. 11 - Драматичні твори - Винниченко В. К.

Ганя помалу підводиться, підходить до д. Самійла й бере за руку.

Тимошка. Куди? Хай танцює!

Ганя (тихо). Пусти.

Музики стають. Всі змовкають і з цікавістю слухають.

Ганя (рівно й тихо). Ідіть, тату...

Д. Самійло (задихаючись). Ану чекай но, чекай но мені тепер... Але... но чекай... (Швидко, розлютовано біжить уліво.)

Ганя. Грайте далі... (Іде й сідає на старе місце.)

Крики: Грай! Чого там?

Тетяна (зриває радюжку). Ходім! Не хочу більше. (Швидко йде наліво.)

Тимошка (за нею здивовано). Тю, Тетяно! Та стій! А куди?.. Тю!... (Зникає з нею.)

Голоси: Що таке? А чого вона?

Всі непорозуміло сунуть за ними.

Д. Палькарась спокійно їсть з казана.

Ганя якийсь мент сидить непорушно, потім раптом припадає до землі й гірко ридає.

Д. Палькарась (поспішно підходить до неї). Ну, годі, годі, дівчино... Плюнь!.. Дураки!.. А каналлі ж які, а каналлі!..

Ганя (крізь ридання). За віщо?.. Що я... зробила... їм?

Д. Палькарась. Плюнь на них... Хай собі...

Ганя. Я ж... ім... ніколи... й слова... поганого не сказала... Їй богу!.. За що ж?

Д. Палькарась. Дурні... Сердяться, що...

Голос Довбаня (зліва). Я вам покажу!.. Ви мені... (Хтось щось одповідає.) А як же!.. Сукини сини! (Виходить швидко йде до Гані.)

Та перестає плакати й сидить непорушно. Д. Палькарась одходить до кабиці.

Довбань. От сукини сини! (Тихше до неї.) От бачиш, як тут добре... А все за твого того злодія. Вони тобі ще й не те зроблять. Я вже, як вони йшли сюди, думав, що щось проти тебе затівають та загаявсь з тим Андроном... Ей, Ганю, говорю, ідемо. Чого ти ждеш? Щоб ще сміялись? Чи ти може хочеш, щоб заразив тебе хворобою поганою? От я тількищо чув, що...

Ганя (живо обертаючись до нього). Хворобою?

Довбань. А що ти думаєш? Хіба в нього є совість? Чи йому є закон, чи бог? Жулік одно слово!

Ганя (тихо, але твердо). Ні, у нього хвороби немає. Він мені сказав би.

Довбань. Ха-ха ха? Отак і скаже. Такий якраз...

Ганя (так-же). А такий.

Довбань. Так йому віриш?

Ганя мовчить.

Довбань. Слухай, знаєш що? Вставай і ходім зараз. Бо тобі й проходу тут не буде. Покинь ти свого босяка, а зглянься на себе та на батька свого? Що ж ти думаєш собі? Чи є в тебе в серці совість. Бога ж побійся, дівко!

Ганя (раптом встає, спокійно, мертво). Ну, ходімте.

Довбань (не довіряючи). У двір?.. У комнати?

Ганя. Ая.

Довбань (здивовано поглядаючи на неї). Ходім, ходім... Чудна ти дівчина... Якби тільки не зустрілась... з твоїм Семеном... Ех, не так би...

Ганя (як упечена). Ні-ні, не треба стрічатись.

Входить швидко Семен, веселий, бадьорий. В чоботях, підперезаний поясом, в брилі.

Довбань. Ну, от на тобі. (До Гані.) Ходім швидше.

Ганя (потеряно). Ні, тепер уже... Ідіть сами... Я прийду...

Довбань. Прийдеш?

Ганя. Прийду.

Семен (в цей час голосно, весело говорить до Довбаня). Єсть... Казав, завтра буде безпременно.

Довбань не одповідає йому.

Семен з підозрінням дивиться на них, підходить.

Довбань. Єсть, кажеш? Добре, добре... А кінь?

Семен (поглядаючи на обох, хмурячись). Там... Прив’язав...

Довбань. А бігунки не полама?

Семен. Нє, хорошо прив’язав.

Довбань. Ага, добре... Так той... (Хоче щось ніби сказати Гані й роздумує.) Ну, добре... (З ніяковістю йде вліво.)

Семен. Шо таке, Ганю? Шо він говорив тут?

Ганя. Нічого, так... Говорили собі... У дворі був? Чого так довго?

Семен. Баришня задержала. Чіпляється, ну її к чортам собачим. Проходу нєту... Чого прикажчик приходив?

Ганя мовчить, видно хвилюється.

Семен (тривожно, ніжно обнімаючи). Ну, Ганю, шо він говорив? Може, обидив чимсь?

Ганя (прудко визволяючись з обіймів). Не треба... Не хочу... Одійди...

Семен. Шо з тобою?! Ганю?!

Павза.

Ганя (з мукою вагається). Я... Я наймаюсь у комнати!

Семен. Как?

Ганя мовчить, трудно дихає.

Семен. Ти шо... шутки такиї... чи так? Ну?

Ганя. Наймаюсь.

Семен. Постой. (Тре рукою лице.) Я будто спирту стакан хватив... Тоєсть, как? за економку?

Ганя. Ая.

Семен (тре рукою лоба). Ху ти, боже мій, постой... Стой, я не розберу... Ху. Шо ето мінє? Стой, стой, я січас... Я думав, ти тікаєш... То-єсть, ти шуткуєш, Ганю?!

Ганя. Ні... Прощай. Я йду. (Хоче йти.)

Семен (з страшенним дивуванням хапає її за руку). Стой! Куди ж ти? Я нічого не понімаю.. Що ж це таке?! Стой... Ху... Так ти ж... Я ж ще сьогодня... Ти ж ще сьогодня цілувала мене?!

Ганя (злісно). А зараз найнялась! Пусти. Я буду кричать.

Семен. Ганю?!

Ганя. Пусти! Ти босяк, ти з хворобою, ти обманюєш... ти той... ти совісти не маєш,