Венеціанський купець - Вільям Шекспір
Ланчелот
Все готове, синьйоре: шлунки на місці.
Лоренцо
Милосердний боже, який же ти дотепний! Тоді скажи, щоб готували обід.
Ланчелот
Обід теж уже готовий, синьйоре: залишається тільки накрити.
Лоренцо
То чи не будете ви такі ласкаві, синьйоре, накрити?
Ланчелот
Себе накрити? Ні, синьйоре, нізащо! Я знаю свій обов’язок!
Лоренцо
Знов граєшся словами! Ти, здається, хочеш висипати весь скарб твоєї дотепності відразу! Будь ласка, розумій прості слова просто. Іди до своїх товаришів, накажи їм накрити на стіл, подати страви, а ми зараз прийдемо обідати.
Ланчелот
Щодо столу, синьйоре, то його буде подано; щодо страв, синьйоре, то їх буде накрито; щодо вашого приходу на обід, синьйоре,- о! - то це хай буде так, як спаде вам на думку!
(Виходить)
Лоренцо
О, де ти, розуме? Слова порожні.
Цей блазень військо дотепів зібрав
У голову і сипле, як з мішка.
Доводилось мені багато дурнів
Великопанських зустрічать, що теж,
Як він, ладні забуть здоровий розум
Для балачок пустих... Як поживаєш,
О Джессіко моя кохана? Щиро
Скажи мені, якої думки ти
Про Порцію, Бассаніо дружину?
Джессіка
Немає слів, щоб скласти їй хвалу!
Зразково мусить жить тепер Бассаньйо;
Коли небесне благо він дістав
В своїй дружині тут, ще за життя,
То мусить втратити небесний рай,
Коли не шануватиме як слід
Дружини власної тут, на землі.
Якби на думку спало двом богам
На терези покласти двох жінок,
І Порція була б одною з них,
То другій довелося б щось додати,
Бо рівної до Порції немає
На цілім світі!
Лоренцо
Джессіко, ти маєш
В мені такого мужа, як у ній
Жону він має.
Джессіка
Також і про це
Я маю власну думку. Запитайте!
Лоренцо
Спитаю згодом; а тепер ходімо
До столу.
Джессіка
Вихвалять волію вас
Тепер, коли іще голодна.
Лоренцо
Ці
Слова прибережи, прошу тебе,
До столу. Там усі твої розмови
Перетравлю я з іншими речами.
Джессіка
Гаразд! То я ж вам покажу, стривайте!
Виходять.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
СЦЕНА 1
Венеція. Зала суду.
Входять дож, сенатори, Антоніо, Бассаніо, Салеріо, Граціано та інші.
Дож
Чи є Антоніо?
Антоніо
Тут, ваша світлість,
До ваших послуг.
Дож
Жаль мені тебе,
Бо перед супротивником таким
Ти змушений стояти, у якого
Камінне в грудях серце: то тварина.
Ні милосердя, ні жалю.
Антоніо
Я чув,
Що ваша світлість всіх зусиль доклали,
Аби знайти для мене порятунок,
І намагалися його жорстокість
Пом’якшити. Проте стоїть він твердо
І рішення свого мінять не хоче.
Таких, на горе, засобів нема
Законних, щоб звільнитися я міг
Від лютої ненависті його.
Тож залишивсь мені єдиний вихід:
Озброїтись терпінням мушу я,
А також мушу мати дух спокійний,
Щоб стерпіти його осатаніння.
Дож
Нехай покличуть в суд того єврея.
Салеріо
Він, ваша світлосте, вже тут стоїть,-
Чекає за дверима.
Входить Шейлок.
Дож
Дайте місце.
Хай стане перед нас. Усі гадають,-
Я, Шейлоку, такої ж гадки й сам,-
Що лиходія лиш до того часу
Ти удаєш, аж доки суд свій вирок
Не винесе; а потім ти себе
Покажеш милосердним і ласкавим
Ще більше, ніж раніш жорстокий був.
Ми певні всі, що тут, де вимагав,
Щоб м’яса фунт оцей купець сплатив
Нещасний,- ти, зворушений тепер
Любов’ю й добротою, вже не тільки
Не схочеш з нього штрафу, навпаки,-
Йому пробачиш половину боргу
І кинеш співчутливий погляд сам
На втрати і нещастя, що звалились
Йому на плечі нещодавно. Втрати,
Що й королівського купця могли б
Пустить з торбами! Адже може це
Й камінне серце турка зворушити
Або татарина залізну душу,-
Таких людей, що зроду ще не знали
Жалю і милосердя. Ми ждемо
На добру відповідь, єврею.
Шейлок
Я
Уже сказав своє останнє слово,
Ласкавий пане. Нашою святою
Суботою заприсягнув, що я
Дістану за розпискою усе,
На що я маю право. А коли
Ви не дасте мені цього зробити,
Порушите ви власною рукою
Закони і свободи городянські.
Питаєте, чому фунт стерва я
Волію над три тисячі дукатів?
Не відповім! Або скажу на те:
Така вже примха! Чим це не одвіт?
Якби завівся щур в моїй господі
І я надумався б віддать за те
Дукатів тисяч з десять золотих,
Лише б того щура хтось отруїв,
Чи відповідь така вас вдовольнить?
Одні свинячого не люблять рила,
А той котів не любить до нестями,
А інший хтось, козиці звук почувши,
Не може се́чі втримати,- відомо,
Керує пристрастю лише наш смак.
Її він направляє відповідно
На те, яке любіше, чи на те,
До чого не лежить його душа.
Та ось вам відповідь моя: якщо
Ніколи пояснить того не можна,
Чому є люди, що терпіть не можуть
Одні свиней, а дехто, знову, кішки,
Корисної тварини в господарстві?
Чому не може хтось козиці чути,
І, слабості улігши осоружній,
