Поезії. Книга V - Олександр Олесь
Зашуміла вітром... ще раз! І - прощай!..
І летіла легко, наче біла хмара,
І кричала з неба про щасливий край.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Тихо, тихо сходив білий лебідь кров’ю,
То, здавивши рани, крила рознімав...
І в знесиллі бився... Зграє лебедина!
Чи хто-небудь в небі лебедя згадав?
2.04.1917
«Вона прийшла, як мрія довгождана…»
Вона прийшла, як мрія довгождана,
І вийшли всі назустріч їй,
І всі кричали їй: «Осанна!
Благословенний ранок твій!»
І враз усмішкою гіркою
Її всміхаються уста...
І враз показує рукою
Нам на Голгофу! на хреста...
1917
«Після довгих літ мовчання…»
Після довгих літ мовчання,
Після довгих літ журби,
В час прекрасного світання
Не прокинулись раби.
Не прокинулнсь в могилах,
Не воскресли в день святий,
Не знялись на вільних крилах
В небо, в простір золотий.
І потоки слів розкутих
З рабських уст не полились,
Тіням лицарів забутих
На шаблях не поклялись.
В час прекрасного світання
Прогунявили раби...
Після довгих літ мовчання
І невтішної журби.
12.04.1917
«Вчорашні спільники на нас здіймають зброю…»
Вчорашні спільники на нас здіймають зброю,
Ідуть з мечем на нас брати,
Готові братньою рукою
Нас на Голгофі розп’ясти,-
О Боже, Волю захисти.
Сліпою помстою і кров’ю
Їх груди дихають в огні...
Закрийте Волю хоругов’ю,
Не дайте впасти їй в борні...
Північний привид вдалині.
Червона пара над землею,
Кричать над Волею круки...
Невже розлучимося з нею,
Невже від братньої руки
Впадуть підкошені квітки?!
О, схаменіться! Тільки дайте
Напитись сонця і краси,
А потім бийте, ріжте, крайте,
Тіла рубайте, як ліси,
І Волю розірвіть, як пси.
22.04.1917
«Хто з вас вийде, хто з вас скаже…»
Хто з вас вийде, хто з вас скаже
Як неволя прийде знов,
Хто з вас лицарем поляже
За велику хоругов?
Хто із вас хоч заголосить,
Коли сонце закричить,
Коли сонце жертв попросить
І востаннє заблищить?!
Хто на голову похилу
Сірий попіл покладе,
Кине квіти на могилу
І на неї упаде...
28.03.1917
«Сміється хтось, плює нам в рани…»
Сміється хтось, плює нам в рани,
Цілує - як огнем пече,
При нас на нас кує кайдани
І обнімає гаряче.
О, хто ти, хто ти, невідомий,
Ти, сину Ночі і Гріха?
І голос в відповідь знайомий:
«Я Каїн, брате, ха-ха-ха!»
1917
«О Воленько, билинонько моя…»
О Воленько, билинонько моя...
Нема тобі життя на світі!..
Тверда у нас земля,
Засохнеш на граніті.
А не умреш сама - уб’ють тебе вітри:
На крила схоплять і полинуть...
Закрутять, скрутять і згори
На гострі скелі кинуть.
6.05.1917
«Радійте, співайте пісні голосні…»
Радійте, співайте пісні голосні,
Квітками заквітчуйте чола ясні.
Ридайте і смійтесь в сльозах, солов’ї,
Стрівайте воскреслі надії свої.
Минули навіки дні чорних негод -
Живе Україна! і вільний народ,
Як з попелу Фенікс ожив і злетів
І зорями зміряв простори степів.
О Боже, без меж милосердя твоє!
І правда, о Боже, на світі ще є,
Недарма нам снилась вона уночі,
Недарма ми гибли, до неї йдучи.
3.06.19І7
«Він ждав і все не вірив крику ран…»
Він ждав і все не вірив крику ран...
Він все повірити боявся,
І, зуби зціпивши, сміявся,
Оганьблений народ-титан.
Вампіри з його ссали кров - терпів,
Мовчав в ярмі під батогами,
Коли знущались діти-хами,-
Бур’ян незайманих степів.
Здавалось - Бог його навік прокляв,
Здавалось - кинув на наругу,
І дав йому найбільшу тугу,
Але найменшу честь одняв.
Всі йшли, всі рвались далі і вперед,
Жили, боролися, творили,
І на горбу його могили
З квіток життя збирали мед.
Він гнив в землі... і, може б, гнив віки,-
Не стерпів Бог... Озвавсь громами,
Заплакав мідними дощами
І кинув гніву блискавки.
І встав народ... О, встав народ-титан,
Обмитий потом, слізьми, кров’ю;
І руки з ніжною любов’ю
Простяг в
