Поезії. Книга V - Олександр Олесь
І Україні скрутять руки,
В залізо знову закують,
Їй в саму душу наплюють
І поведуть на глум, на муки...
О ні! Тоді за вас каміння
На цілий всесвіт закричить...
Порветься в Господа терпіння,
І сам Господь з мечем злетить!
1915
«Грім і буря - смерть для нас…»
Грім і буря - смерть для нас,
Але зараз смерті час,-
Хто не вмре і не воскресне,
І ім’я загубить чесне.
В руки зброю! В душу гнів!
В серце сміливість батьків!
Щоб вродила наша нива,
Хай іде червона злива!
1915
«Ми ідем з прокльоном в землю…»
Ми ідем з прокльоном в землю,
Та не спати йдем,-
Не дає нам гнів заснути,
Палить нас огнем.
Хоч зреклись ми сну навіки,-
Не зреклися мук:
В своє серце ми впустили
Тисячі гадюк.
Не дадуть вони нам спати,
І, як прийде час,-
Грізно вийдуть із могили
Міліони нас.
1915
«Ходімо плакати, молитись і конати…»
Ходімо плакати, молитись і конати,
На трунах наших мрій і снів...
В самотній пустці вмерла наша Мати
І прокляла синів.
Чого ж ти дивишся? Про що мене питаєш
Чому, о змучена, не йдеш?
Чому очима серце краєш,
Огнем мене печеш?
Я зрозумів тебе... Півкраю ти сходила
І наскрізь ліс незайманий пройшла,
Знайшла загублені в нім крила
І спільників знайшла.
О мечу мій, о Орлеанська Діво!
Навік я вірний лицар твій;
Я мов прозрів... і ясно бачу диво
В пустелі сій.
Поглянь, поглянь: корогви мають
І в дзвони рідні руки б’ють,
І влад полки ідуть, ступають,
Мов ковалі кують.
Вперед! вперед...
1916
ЮНАЦЬКА ПІСНЯ
Олегові
Розпались кайдани, минула зима,
Розвіялись хмари, розтала пітьма,
І сонце всміхнулося рідній землі,
Голодну, холодну зогріло в теплі;
Як поле, хвилюється рідна земля,
Як море розкуте, широко буя.
Потоки, потоки шумлять та гудуть,
Сини України ідуть та ідуть.
Як хвилі, позлочені сонцем згори,
Шумлять і гойдаються їх прапори.
А Воля в темниці, а Воля в тюрмі,
Орлицею б’ється об стіни німі.
Потоки, потоки шумлять та гудуть,
Сини України ідуть та ідуть.
І чутно вже Волі, як хвилі шумлять,
І видно вже Волі, як мури тремтять
І прапор вже має у неї в руці...
О, швидше б до неї, о, швидше, борці!
Земля розступилась! І з праведних трун
Виходять Хмельницький, Мазепа, Богун!
І з Волі знімають кайдани міцні,
І слізьми співають щасливі пісні.
А буйні потоки все дужче шумлять,
А стіни високі все більше тремтять...
Ще хвиля остання - і мури впадуть!
Сини України на мури ідуть.
1915
«Коли б сказав я: «Пташко!..»
Коли б сказав я: «Пташко!
Мені без краю важко,-
Спасеш єдина ти...
Побудь же, не лети!
Ти полетіла б?»
Летіла ти. Я гинув!..
Крик-блискавку я кинув:
«Рятуй: вмираю, край!»
Оглянулась: «Прощай!»
І... полетіла.
З ЩОДЕННИКА. Р. 1917
«Воля!? Воля!? Сниться, може?..»
Воля!? Воля!? Сниться, може?
Друже! Брате! Говори!
Що? народ? солдати?! Боже!
Бій... червоні прапори!..
З тюрем в’язнів випускають!?
Прилучаються міста!..
Далі, далі! Хай співають
Золоті твої уста.
«Марсельєзу»! Швидше б ранок!
Чом так тихо на селі?!
На дзвіницю! вже світанок!
Люде! Воля на землі!
1917
«Схід сонця зустріти я вийшов у поле…»
Схід сонця зустріти я вийшов у поле
І став на коліна до сходу.
Привіт тобі, сонце! Привіт тобі, Воле,
Від серця мого і народу!
Привіт тобі мій, злотокрила орлице,
І тисячі криків до неба!
Як цілі ще мури твоєї темниці,
Візьми мою кров, коли треба.
Яка ж ти, о Воле, прекрасна, пречиста!
Ти нам і не снилась такою...
Спинися ж над нами і сяй, промениста,
Довіку своєю красою.
1917
«Ранок, ранок! Час світання…»
Ранок, ранок! Час світання...
О, який прекрасний час!
Криком щастя і страждання
Україна кличе нас.
Голос страдниці лунає!
Голос матері, сини,
Під корогви вас скликає
Стати в грізні буруни.
