Плянета Ді-Пі - Самчук Улас

Думаю, що на редакторів маємо багато більше матеріялу, ніж на майстрів "Ост"-а, а тому компромісів більше не може бути.

Взагалі ж в таборах, готуються до Великодня, сьогодні Велика п’ятниця, наші церкви повні народу. Після завтра "паска священная", але у нас з Танею нічого святочного… Таня любить і пекти паски, і заставляє мене красити крашанки, але цього року треба буде без цього обійтися. Вечором поїхали з Сергієм Миколаєвичем та його сином Сергієм, автом до лікарні відвідати пані Марусю, яка мала якусь операцію і тепер приходить до себе, а після того, разом з Костюками, ми були у Надії і Олекси Веретенченків, які живуть також у цьому таборі.

21 квітня. Понеділок, другий день Великодня. На причуд гарна погода. Учора ніч і день провели в Новому Ульмі, ночували і розговлялися у земляків з Мизоча на Волині, Олександра й Надії Даниленків. Безліч спогадів. Даниленко був районовим начальником Мизоча, але згодом німці його арештували і ми з пані Наталією намагались його рятувати. І врятували.

Побували також у Білецьких, у Омеляновича-Павленка, у братів Воскобійників. Скрізь гостилися, а у Воскобійників їли справжній мирогородський борщ і співали "Хмеля". Вони автентичні полтавці, а їх мама прекрасна господиня, якої не змогли здолати навіть табори.

Звідкільсь появився також Багряний і ми забрали його до нашого табору, бо на вечір мали запрошення до Куниць. Пані Маруся була вже вдома, не обійшлось без гостини, так що до нашої келії, аж по двох днях, добрели ген по півночі.

Але спати… Як можемо спати, коли на коридорі карнавал. Наші співмешканці не належать до таких, які рахуються з потребами своїх ближніх, тим більше, що самі вони можуть спати навіть під гуркіт гармат, багато з них гартувалося до цього в концентраційних таборах, тому забуть про делікатність, тим більше, що це ж свято. Тонкошкірим тут не місце.

24 квітня. "Українські вісті" починають виходити, редактори Кирило Дацько і Михайло Воскобійник. Мене заангажовано, як журналіста передовиць, отже пишу "Криза чи упадок", – до проблем злободенної політики Европи, яка за моїми дефеніціями, переживає не так кризу, як упадок моралі. Це, ніби, дуже стереотипне, аж до банальности, говорення, але мені здається, що ця тема особливо актуальна і вона вимагає більше уваги, ніж їй приділяють. Просто тому, що життя щоденне скеровує нашу увагу на речі дрібні, буденні, не рахуючись з тим, що діється поза нами.

Григорій Олександрович поїхав знов до Франкфурту, підозріваю, що його заанґажовано до кумовства на христини якоїсь нової політичної партії, правдоподібно лівацького кшталту, в якій би можна згуртувати скитальщину зі східніх теренів нашої батьківщини. Знаючи моє відношення до політичних формацій емігрантщини, він не дуже ділиться зі мною своїми думками в цьому напрямку, але з деяких його натяків можливо догадатися, що певна група людей з оточення Багряного, плянує створити політичну формацію, яка б заповнила прогалину так званого східняцького сектора еміграції, яка не може влитися до вже існуючих політичних формацій західняцького типу, як обидва відлами ОУН.

Можливо це має якесь виправдання, український схід і український захід психологічно все ще Orient contra Occident і їм годі зміститися в одній гемісфері, але ж вже існує політичне з’єднання східняків з такого переконливого середовища, як М. Вєтухів, В. Доленко, В. Дубровський, яке минулого року постало у Ваймарі під назвою Організована Громадськість з орієнтацією на державницькі традиції УНР з прагматичним підходом до справ соціяльних і реалістичним до справ національних.

Але тут, здається, ходить про щось інше… Щось з душком – клясова боротьба… Робітничий фронт… Солідарність працюючих… Революція з червоним прапором…

Це насторожує. Це може внести до наших і так розсварених таборів, ще одну кістку незгоди за виїдине яйце, бо ж які тут у нас кляси в таборах вигнання. Побачимо, побачимо.

Ми з Танею вийшли на прогулянку до Дунаю. Той самий, той самий. Blaue Donau, "Тихо, тихо Дунай воду несе". Але тут він не синій і не тихий. Гарні здовж берега стежки, зеленава, бистра вода, акації, верби. Освіжаюче дозвілля за розмовами про пережите десь там над Дніпром, чи хоч би навіть десь над Іквою.

Заходили також до Веретенченків, розмовляли про Байрона… Веретенченко поет високого рівня, доброго тону, з ним приємно розмовляти про справи поезії – це ж бо його стихія. Я дістав також готову до видання збірку поезій Багряного. Веретенченко й Багряний різні творчі індивідуальності, але їх єднає віра в поетичне слово, непідроблена щирість його вислову.

Гарна весна, гарні дні, гарні земля і небо, але вони ще більше подобались мені минулого року на батьківщині Ґете Ваймарі, де ми жили за містом на селі. Тяжко нести тягар табору, особливо такого, як цей наш. Я аж тепер зрозумів зблизька, як мало виховані наші "маси"… Хоча адміністрація табору намагається сприяти нам чим тільки може. Лиш той коридор. Чому ті люди не можуть проходити тим самим коридором без галасу, бігання, тупання? Зайве питання.

29 квітня. Неділя, вечір, за вікном ніч і грюкіт громів. Тільки що відійшов від нас Микола Жеваго – прекрасний мистець-маляр, приятель часів Тавбаху біля Ваймару, який приїхав нас відвідати. Багато говорили, стільки пережитого, такі роки.

Далебі, дуже рухливі минулі дні. Передучора їздив було до Авґсбургу, розмовляв з чисельними літераторами в справі МУР-у, учора повернувся, щоб застати у нас Шереха, Петрова. Зробили летюче засідання… Появився перший збірник МУР-у, дуже просте видання "на правах рукопису", писане на друкарській машинці, розмножене цикльостилем на грубому, дешевому папері, з відомою нашою передмовою "Чого ми хочемо", засадничо творчости Ю. Шереха і мого стилістичного оформлення, з наміром "у високо-мистецькій, досконалій формі служити своєму народові і тим самим завоювати собі голос та авторитет у світовому мистецтві". "МУР об’єднує мистців різних стилів і напрямків… Повна, велика в ідеї та вислові свобода… Батьківщина наша Україна повинна і мусить бути вільною – політично, культурно, господарчо, духово… Всі разом – більші, менші і малі… Старші, молодші, молоді… Без упередження й дрібного амбіціонерства, шануючи себе і шануючи тих, що біля нас"…

До редакції збірника належать В. Домонтович (Петров), М. Іванейко (Шлимкевич), Борис Подоляк (Григорій Костюк), Юрій Шерех (Шевельов). Обкладинка – Е. Козака. І таким змістом: Статті – Чого ми хочемо. Віктор Бер – "Засади естетики", Іван Багряний – "Думки про літературу". З матеріялів з’їзду й конференції МУР-у – Улас Самчук – "Велика література", Юрій Шерех – "Стилі сучасної української літератури на еміграції", Остап Грицай – "Мала чи велика література?" Спогади – Володимир Блавацький – "Моя праця з Лесем Курбасом". Поезії – Є. М. "Камінь", Іван Багряний – "Маляр", Оксана Лятуринська – "Ярило", Василь Барка – "Астроном", Леонид Полтава – "Пані Герта". І хроніка – "З’їзд МУР-у в Ашаффенбурзі", "Конференція МУР-у в Авґсбурзі", "З’їзд театральних мистецтв" також в Авґсбурзі.

Знаменна, для бібліофілів рідкісна, для історії вартісна поява друку – камінь на перехресті наших доріг в майбутнє.

Поглянь на камінь. Він мовчить

Мовчанням мудрости і віри.

Хай світ гримить, дзвенять мечі,

Шаліє кров, вирують вири, –

Та він холодний і нагий, –

На перехресті.

Хто зна, хто зна… Може ми занадто патетичні… Да простить нам Господь.

Сьогодні також у нас побували Багряний, Підгайний, Дацько, Полтава. Їздили на змагання дружин футболу – "Україна" контра Спортовий клюб Ульму. Вислід 2-6 в нашу користь.

Травень

1 травня. Сонце, тепло, цвітуть сади. Зрання писав для "Вістей" – "Не можемо, чи не хочемо", опісля були на сходинах табору, де роздали анкети перевірки таборян, яку треба виповнити. По обіді пішли до наших друзів з Рівного – о. Василя Варварова, його дружини Галини і синів – Константина та Євгена, які живуть на приватній кватирі в місті… Попили каву та пішли пройтися понад Дунаєм… І багато згадати. Ми живемо згадками. Всі наші розмови про минуле.

Приїхав Богдан Гошовський і ми обговорювали питання дитячої літератури. Він має різні пляни в цім напрямку, які мені також імпонують. Але написати "щось" для дітей мені, мабуть, не пощастить. Так само, як не міг би я написати щось історичного.

Цими днями у нашому таборі бушує театр Блавацького. Учора ми були на "Жайворонку" Легара, сьогодні йде те саме, завтра "Мина Мазайло". Всі дні тісно, щедро заповнені.

4 травня. Знов ходили з Танею на Дунай. Минулої ночі пройшла буря з громами і все яскраво зеленіє.

Мав учора кілька відвідувачів, написав статтю "Мир чи ями", багато розмовляв з Веретенченком, познайомився з Леонидом Лиманом. Передучора були на "Мина Мазайло". Не знаю чому, ця комедія не зробила на мене особливого враження, можливо, її постановка відгонила трохи шаржем. Сьогодні у таборі вечір, присвячений пам’яти Аркадія Любченка – доповідь Григорія Олександровича і моє вступне слово…

6 травня. Учорашній весь день поза табором. Обід у Варварових, по обіді Новий Ульм. Був у Багряного, у Дацька, у Білецьких. Падав дощ, греміло. Біля десятої вечора, ми з Веретенченком, верталися до себе.

Пишу "Відкритий лист" до О. Грицая, але щось не клеїться. Бракує настрою. Нерви знов почали грати. Я невдоволений… Нема життя… Як не вернемось додому – не буде нам життя на цій плянеті… Навіть, коли б матеріяльно жили ліпше, ніж удома.

Сьогодні, по довгому часі війни, дістав перший лист з Америки. Пише незнайомий професор Микола Гайдак зі Сан-Павлю в Міннесоті. Пропонують мені переїхати до Америки. Дуже приємна пропозиція. Лист висланий ще 22 березня. У грудні минулого року, я писав до редакції "Свободи" в Ню Джерзі з подібною пропозицією від мене. Може це і є реакція на мій лист. Будемо пробувати щось робити, хоча, сказавши по правді, я ще не дуже кваплюся за океан, бо це значило б втратити всі надії на повернення.

8 травня. Завтра збираємось з Григорієм Олександровичем в дорогу до Фюсена в Баварії ген під Альпами, де має відбутися засідання мовознавчої секції УВАН. Учора все таки післав відповідь Гайдакові і маю вже настрій на Америку, і навіть ми вже снуємо всілякі на неї пляни.