Лірникові думи - Руданський

class="v">Діти убивати.

І зачала бідна мати

Тяженько ридати.

І як ріки, сльози ллються,

Серце обкипає;

Бідна мати б'ється в землю,

Б'ється, промовляє:

«Діти мої, квіти мої!

Пташки мої сиві!

За щож на вас розізлився

Ірод нечестивий?

Діти мої, квіти мої,

Молоде колосся!

Ой, чого ж вам так без часу

Спасти довелося?!

Лучче б я вас, мої діти,

На світ не родила!

Царю, Іроду нечесний,

Вбий тя божа сила!»

Аж тут ангел прилітає

І зачав казати:

«Ой, не бийся так тяженько,

Печальная мати!

Ой, не бийся за синами,

Рід твій не погасне!

І від дочок стане плем'я,

Як ті зорі - ясне!

Ой, не бийся за синами,

Бог їх не покине,

Незабавом Ірод лютий

Злою смертю згине ...»

І здихнула ще раз мати,

Сльози утирає,

А в палацах на постелі

Ірод злий конає.

VIII

Сконав Ірод з сего світа,

Ніби й не бувало,

І в Єгипті матір божій

Про те чутно стало.

І зібралась божа мати,

Свого сина взяла,

І у нічку темнесеньку

Гори проходжала.

Проходжала ліси, гори,

Іде і забулась,

І на треблаженне древо

З небачки спіткнулась.

Дитя впало на то древо,

Рученьки розклало.

І, як мертве, як прибите,

На ньому лежало.

«Ой, недаром же ти, древо

Треблаженним звалось,

Коли моє дитя любе

На тобі розпнялось ...»

Так сказала божа мати

Й сина підіймає,

А він матері святії

Стиха промовляє:

«Мати моя, рідна мати,

Я ще не розпнявся!

Знов на руки повернувся

І живий остався.

Та колись-то мене стануть

Розпинати люде,

І умру я в тяжких муках,

Гірко тобі буде!!!»

ІX

Охрестився Христос-господь,

В Іордані змився

І на горі, на Оливні,

З ненькою простився.

Взяв апостолів дванадцять [19]

І зачав ходити:

Людей грішних научати

І чуда творити.

Перше всього треба було

Воду запинити.

І задумав бог по світі

Греблі по гатити.

І зачав людей збирати,

Звірину і птахів,

Різних гадів, різних жабів,

Риб і черепахів.

І зібрались всі до бога,

Стали працювати,

Стали скрізь греблі гатити,

Воду запиняти.

Тілько каня не хотіла.

По світі літала

І, як звав бог до роботи

Богові сказала:

«Не буду я з ставу пити.

Бог з тою водою!

Прожию я і без того,

Дощем та росою!..»

І скінчилася робота,

Скрізь стави настали,

І усі по воду ходять,

Котрі працювали.

Тілько каня приступити

Голосу не має,

І жажденная літає,

І дощу чекає.

X

Загатив бог стави всюди,

Став і гадь збирати,

Став збирати, замовляти

І в мішок складати.

І зібрав він всі гадюки,

Які тілько були.

Петро [20] з Павлом [21] приступили,

Кінці зашморгнули.

І бог вибрав чоловіка,

Посилає в гори

І мішок той з гори каже

Кинути у море.

«Не розв'язуй лиш, небоже!-

Господь йому каже,-

А то горе тому буде,

Хто його розв'яже ...»

І узяв він мішок з гаддю,

Йде і розважає:

«Що ж то мені подивитись,

Хто теє пізнає? ..»

І зайшов він меж горами

Під їден місточок,

Оглянувся, і нагнувся,

І гризе шнурочок.

Пук шнурочок! а із міха

Як підуть гадюки!

І чоловік тілько ахнув

І заломив руки.

Аж надходить тут і господь

І зачав казати:

«Хто розсипав ті гадюки,

Мусить позбирати».

І крилами стали руки,

Рогом ніс облився

І з цікавого сіроми

Бусель ізробився!

XI

Ізробився з него бусель,

Да все розум має,

І чи добрі, чи злі люде -

Добре розважає.

І подякувати вміє,

Да й наробить горя.

Раз весною прилетіли

Буслі із-за моря.

Прилетіли і літали,

Місця добирали

І на клунях двох сусідів

Гнізда збудували.

Їден добре прийняв гостей,

Нічого казати.

В него любенько ходили

Буслі коло хати.

А у другого всі діти

З клуні не злізали,

Горобців в гнізді шукали,

Яйця зачіпали.

І найшов сердитий бусель

До гороху стежку.

В темну нічку приніс з поля

3 вогнем головешку.

І до рання, ще до світа,

Все вогнем там сіло.

А у доброго сусіда

Було інше діло.

Там в ту пору приніс бусель

Калиточку злота!

От така-то, добрі люде,

З буслями робота!

XII

А тим часом люде стали

Штуків добирати

І усюди коло ставу

Млини будувати.

І на диво збудували!

Воду лиш пускають-

Вода б'ється об колеса,

Колеса кружляють.

І зубами веретено

Колесо хватає,

Веретено, як на жорнах,

Камінь обертає.

А на верха й кіш готовий.

Хлопче, не журися,

Тілько всипав - склади руки

Та муки дивися.

Вода скрупить, вода змеле,

Вода зшеретує.

Сходьтесь, люде, і меліте,

Вода не коштує!

Так воно-то, люде добрі,

Та не так ведеться,

І за мірою і грішми

Мельник всюди пнеться.

Да тепер іще нічого,

Хоть мірчук збирають,

Але видно, що ще трохи

Бога в серці мають.

А спочатку ... не дай боже,

Як вони збирали -

Не десяту, як ведеться,

А четверту брали.

XIІІ

І дочувся Христос-господь,

Думоньку гадає,

Взяв з собою Петра-Павла,

Млини оглядає.

І де прийде - утішає

Бідную громаду.

І мельника научає,

Дає добру раду.