Лірникові думи - Руданський
Псавтирою звуться.
VI
І говорить бог і господь:
«Царю і пророче!
Проси в мене, мій пророче,
Чого серце хоче».
А в Давида, слава богу
Вволю було всього,
Були й дочки, лиш не було
Сина ні їдного.
І зачав Давид молитись
Господа благати
І просити його щиро,
Щоб три сина мати.
Щоб їден син був найкращий,
Другий - наисильніший,
А щоб третій син у него
Був найрозумніший.
І вислухав бог Давида
З небесного трона
І дав Йосипа, [9] Самсона [10]
Да й ще Соломона. [11]
І Іосип був найкращий,
Самсон - найсильніший,
Соломон, його- мізинець
Був найрозумніший.
І найстарший син Іосип
Завідував снами.
І тепер іще остався
Звичай межи нами,
Що як тілько коли-небудь
Сни страшнії маєм,
Пробудившись, не встаючи,
Тричі примовляєм:
«Що приснилось, то приснилось,
Нехай святий Йосип
Розтолкує й на все добре
3 злого переносить».
VII
Середущий син Давида
В війнах лиш кохався
І ходив по цілім світі,
Всюди воювався.
Наостаток в нашу землю-
Дніпром припливає,
Але тілько з води вийшов -
Аж лев надбігає.
Самсон кинувся на него,
Наступив ногою,
Роздер пащу, і із пащі
Пішла кров рікою.
А тим часом йому руки
Й ноги обімліли,
І в минуті лев з Самсоном
Вічне скаменіли.
А потому зійшлись люди,
Київ збудували,
Но льва того і Самсона
3 місця не рушали.
І тепер Самсон льва того
Тисне під ногою, [12]
Дере пащу, і із пащі
Б'є вода рікою.
(4 жовтня 1856 р.)
4. ПРЕМУДРИЙ СОЛОМОН
І
Ще цариця Соломона
На світ не родила,
Лиш надію тілько мала,-
По саду ходила.
І ходила, й говорила
З панею їдною,
Котра з паном, своїм мужем,
Жила не з правдою.
Аж приходить покоївка
І оповідає,
Що йде пан той до палацу
І пані шукає.
І цариця тії пані
Дала свою раду:
Ісховатися від мужа
В вишневому саду.
А сама йде до палацу,
Пана запрошає.
«Що нам скажеш, добрий пане?»-
Весело питає.
А пан низько поклонився,
Як царям годиться,
І говорить: «Будь здорова,
Ясная цариця!
Я не маю що казати:
Я прийшов питати,
Чи у тебе мої жінки
Часом не видати?»
«Ні, нема тут, милий пане!» -
Вона відвічає,
А тим часом голос з неї
Стиха промовляє:
«Твоя жінка у садочку,
Можеш пошукати.
Яка жінка твоя, пане,
Така й моя мати!»
Чи почув пан, чи ні теє,
Що дитя казало,
Лиш цариці після того
Дуже кепсько стало.
ІІ
Пройшов місяць з того часу
Другий іскінчився,
От на третій в першу нічку
Соломон родився.
І в ту нічку ясне небо
Хмарою обвилось,
І в тій хмарі на схід сонця
Три зорі явилось.
І Давид-цар обіцявся
Золотії гори,
Хто лиш тілько розгадає
Що ті значать зорі.
І зібралось много мудрих,
Стали ворожити:
Той - на щастя, той - на долю,
Той - на довго жити.
А премудрий коло мами
Тілько усміхався;
І, як мудрі замовчали
Він тогді озвався:
«Ти не слухай їх, мій тату,-
Став він говорити.-
Три зорі - то три лиш роки
Маю в світі жити!»
І вся тая мудра зграя
З встиду розбрелася,
А Давидові на серце
Туга заляглася.
ІІІ
А тим часом від дня до дня
Соломон мудрився,
І бог знає - де і в кого
Розуму учився.
Лиш кінчалося три роки -
А вже був охочий
Розпізнати, кілько важить
Розум весь жіночий.
Змудрував шайки як треба,
Дістав чепець з мами,
Набрав клоччя повну жменю
І пішов до брами.
І на брамі на желізній
Він шайки чіпляє,
Кладе чепець, кладе клоччя
Да і розважає.
Розважає і регоче.
Аж приходить мати.
«Що ти дієш, Соломоне?» -
Почала питати.
А Соломон все регоче,
Її каже в очі:
«Важу, мати, жменю клоччя
І розум жіночий.
Та дивися: сама бачиш,
Голова жіноча
Не заважить да й не варта
Сеї жмені клоччя!»
І цариця злютувалась,
І пішла від него:
«Чекай, сину,- розважає,-
Не дарую сего!»
ІV
І приходить до покою,
Слугів закликає,
Оглянулась кругом себе, -
Стиха промовляє:
«Ой ви, слуги мої, слуги,
Вчиніть мою волю:
Вчиніть волю, щоб не було
Мому серцю болю,
Возьміть сина Соломона,
Одягніть, умийте,
Виведіть його до лісу,
Серед лісу вбийте.
Вбийте й серце принесіте
І мізинній палець,
Най загине з сего світу
Соломон-поганець».
Взяли слуги Соломона
І ведуть убити,
А Соломон вірним слугам
Почав говорити:
«Ой ви, слуги, вірні слуги,
Душі не вбивайте,
Хоть ще місяць до трьох років
Пережити дайте.
Я вам дам мізинний палець;
Ріжте, добрі люди.
А із нами єсть собака,-
3 неї серце буде!»
Відрубали слуги пальця,
Серце в суки взяли,
І принесли до палацу,
І цариці дали.
І не стало Соломона,
І ніхто не знає,
Лиш Давид по нім, нещасний,
З жалю умліває.
V
А Соломон серед лісу
Став думу гадати:
Днів лиш десять оставалось
Білий світ видати.
І умився, він, залився
Гіркими сльозами,
І на землю сировую
Впав межи дубами.
І ті жалі, і ті сльози
Небеса пробили
І усіх святих
