Сестри Річинські (книга перша) - Вільде Ірина
Ви навіть у руках не мали "Майн кампф". Стидно, пане Аркадію, стидно для такого освіченого пана, як ви… Адольфу Гітлеру потрібні не тільки хліб і сало, але ще й лебенсраум…[31] Як ви собі уявляєте: коли на Україні буде жити ваш зять і шурин Гітлера, то хто в кого буде служити?
— А я не мав би нічого проти — хай би й мій зять послужив трохи. У доброго господаря, по собі знаєш, — поплескав його Аркадій по плечу, — можна багато дечого навчитися… Хе-хе-хе… А втім, русини звикли до наймів…
— А як Польща виграє?
— Я тебе теж запитаю: а як Польща виграє?
Суліман налив собі вина, пригубив і відставив бокал.
— Як Польща виграє, — почухався за вухом, — то мені здається, що вона насамперед перестане панькатися з вами… Так мені здається, пане Аркадію.
— Панькатися? — аж встав з крісла Аркадій. Так його вразили ці слова, що аж по хаті заходив. — Панькатися? То, по-твоєму, Складковський панькається з нами?
Суліман стежив за його рухами напіввідкритими очима.
— Чи він з вами панькається? Він з вами дуже панькається, пане Аркадію. Коли б він хотів один процент того, що він видає на провокаторів і шпиків, покласти в свою кишеню, то йому не потрібно було б бути маршалом. Такий рік на мене! Він сидів би собі в Монте-Карло й грав у рулетку… І не потребував би собі сушити голови політикою! Ви читали у газеті, як шляхціц з патріотизму добровільно жертвує землю під ще один концтабір… під нову Березу Картузьку… А чому він не має жертвувати? Він бачить, куди іде політика уряду, а крім того, він не криється з тим, йому прокладуть асфальтовану дорогу по мочарах, і він не помиляється. У болотах кластимуть дороги… В ротах носитимуть воду і осушуватимуть мочари… Тоді вже не треба буде ні провокаторів, ні конфедентів…[32] пощадять тільки перевірених… на сто процентів лояльних… випробуваних війною…
— Слухай, Сулімане, а як чорт пожартує з мене: я піду битись за Польщу, а вона візьме і програє війну? Що мені скажуть тоді ті, що виграють?
Суліман прискулив око:
— Менший риск, ніж ви будете нелояльні до Польщі, а вона — виграє. Чим ви ризикуєте, якщо будете віддані Польщі? Припустім, що Польщі на цих землях не буде… що буде якась інша держава, то що? Кожна порядна держава любить лояльних і не любить бунтарів… Вона знає, що коли ви були лояльні до Польщі, то будете лояльні і до неї…
Аркадій заперечливо похитав головою.
— Є одна держава, яка не визнає цієї тактики… а, навпаки… підтримує бунтарів…
— Я знаю, кого ви маєте на думці. Ви маєте на думці Радянський Союз… Хай собі не визнає. Ми його, як ви сказали, тактики теж не визнаємо!
Суліман встав.
— І що далі? — спитав Річинський, якому вже набридла ця політична філософія. Його пекло знати, з чим конкретно прийшов до нього маклер.
— Що далі? — Суліман ні з того ні з сього засміявся. — Далі те, що поки ще та війна… вам уже потрібні гроші. Добре я кажу? Ой пане Аркадію, ви навіть самі не знаєте, як вам потрібні тепер гроші!
— Ну, далі… далі…
— Ой, як ви не можете спокійно слухати саме слово "гроші"! Ну, що далі? Далі те, що вам… з вашою головою, Аркадію, було б непогано бути… я так, для прикладу… скажім… завідуючим єпіскопськими лісами…
— Не вважай мене за простачка, Сулімане, — заговорив Річинський повільним голосом, аби не зрадити свого хвилювання. — Преосвященний не буде радитись з тобою, кого йому брати у завідуючі…
— Ну, преосвященний! Що ви, пане Аркадію, смієтеся? Де б він хотів з таким зашмарканим жидом, як я, ставати на розмову? Ви маєте рацію… преосвященний призначає завідуючого лісами, але пропонує кандидатуру, ви знаєте, як то буває поміж друзями, Другий відділ…
Аркадій відчув, як у нього холонуть кінчики пальців.
— А ти… ти?… — не міг дібрати слова.
Тепер Рафаїл поплескав його по плечу:
— Ви колись спитали мене, чим я торгую… То я тепер вам скажу: золотом і ще дечим рівновартним… Вам, як священикові, це не подобається? А чому ви думаєте, що тільки одна церква мусить мати монополь на гендель душами? Жарти, пане Аркадію, жарти: куди мені, бідному, затурканому євреєві, рівнятись до вас? Чого ви так дивитеся на мене? Кожний шукає легшого хліба… Вам теж вигідніше було б управляти лісами єпіскопа, ніж…
Річинський нетерпеливо затарабанив пальцями по столу.
— Кинь своє філософування, Рафаїле! Ти скажи мені краще ось що, — не діти ж ми з тобою, — чого вимагатимуть від мене за цю посаду?
— Нічого непристойного, пане Аркадію. Ай, я бачу по вас, що ви подумали собі щось непристойне. Навіщо це? Навіщо заздалегідь псувати собі нерви? Коли вже вам Рафаїл радить щось, то ви повинні бути певні, що він вам тільки добра бажає. Такий рік на мене! Аркадію, у вас ораторський хист. Ой, який у вас хист! Я б з таким талантом не йшов учитися на ксьондза… Якби в мене був такий талант… ци… ци… то я пішов би у театр і показував людям, як треба грати драми…
— Далі, Сулімане, далі…
— Ну, що значить "далі"? Куди далі? Тут вже стоп, а ви хочете далі? Я вам скажу секрет, про який всі знають… польський уряд хоче приборкати українське хлопство… Уряд хоче українсько-польської згоди… Навіщо старому професорові Мосціцькому[33] неполадків у хаті, коли поза хатою заноситься на таку бурю? А ви… ну, ви… повинні допомогти урядові в цьому. І все! Ну, не варта ця дрібничка місця управителя єпіскопськими лісами?
— А з інтелігенцією твій уряд не хоче згоди?
— Ви, пане Аркадію, смієтеся з мене, чи що? Яку інтелігенцію ви маєте на думці? Ту, що влаштувала антифашистський конгрес в минулому році, — тої жодний чорт не купить, а решта… частина вже куплена, а частині — підсипати трохи золотої пшенички, і клюне, як має бути…
— Може, не вся, Сулімане, клюне…
— Може, не вся, пане Аркадію, але, як кажуть, один в полі не воїн. Я знаю серед української інтелігенції таких божевільних патріотів, що ще у двадцятих роках відмовлялись від державної служби, бо не хотіли складати вірнопідданчої присяги Польщі… А що тим довели? Що виграли? Польща собі як була, так і далі є, а вони ходять старцями і живуть з подачок… А тепер вони, може б, вже хотіли присягти, але Польща не хоче посади давати… І жалкують, що такі дурні були…
— Є такі принципіальні, що не жалкують!
— Ну?.. Втратити таку нагоду і не жалкувати, то треба вже зовсім мішігене[34] бути…
— А з робочим класом Польща не хоче примирення?
— Хай той робочий клас шляк трафить — скільки він мені здоров'я коштує! В мене починає голова боліти, як тільки хтось згадає мені про нього. Ф-фу!
— А посли, Сулімане? Чому посли[35] не беруться за цю справу?
Аркадій вже пристав на пропозицію Сулімана. Ціна, яку вимагали від нього, видалася йому до смішного низькою. Відразу повернувся добрий настрій, як завжди, коли вдавалося дешево купити або дорого продати. Дальша розмова з Суліманом нагадувала йому розповідь про нещасний випадок з щасливим закінченням.
— Ну, що посли? Ундівські посли давно вже подали голос за польсько-українську згоду… Але тепер треба, такий час настав, пане Аркадію, щоб і низи цього захотіли…
— А панове посли не ласкаві нагнутись до низів?
— Що ви? — сердито засміявся Суліман. — Ви говорите, як хлопчик, що поняття не має про політику! Хіба на селі уже всі вірять ундівським чи радикальним послам? Я вам скажу, що тепер їм навіть не дуже безпечно показуватись по селах… засиплять гнилими покладками, що жодний одеколон не допоможе їм…
— Ти хочеш сказати, що по селах комуністи підносять голову?
— А чому їм у такій обстановці не підносити голови?
— І панове посли побоюються їх?
— А чому їх не боятися? Мало неприємностей вони зазнали від них?
— А ти думаєш, що комуністи попів люблять?
— А ви їдьте в такі села, де менше страху…
— Рафаїл… — обійняв його Річинський і повернув обличчям до себе. — З цим… завідуванням лісів — це реальна… конкретна справа?
— Аркадію, — вдруге забувся Суліман і перейшов на фамільярний тон, — чи Рафаїл пропонував тобі коли-небудь нереальну справу? Ви подумайте, пане Аркадію, — засоромився він свого панібратства, — а я тим часом піду собі.
Суліман вийшов з кімнати, але Аркадій не чув його кроків по сходах. Хотів відчинити двері і для цікавості подивитись, що його затримало у передпокої, аж тут через вікно побачив Нелю і Славу, що поверталися з саду.
Неля тримала високо в руках, як свічку, в'язанку лілей, а Слава йшла поперед неї, стрижучи повітря великими садовими ножицями.
Суліман зійшов сходами вниз. Побачивши його, Слава підбігла і жестом запропонувала йому понюхати лілеї. Мабуть, у нього на носі залишився жовтий пилок, бо Слава розреготалася, а Неля, як видно з гримаси, незадоволена витівкою сестри, показувала Суліману, де йому треба витерти хустинкою.
"Цієї плати не отримати тобі, старий собако", — подумав Аркадій і тут же вирішив від сьогодні повести свої справи з Суліманом так, щоб той якомога менше бував у його домі.
Але неприємне, аж гидке враження, що на хвилину оволоділо отцем Річинським, зникло, коли відвернувся від вікна. Недопите вино на столі нагадало йому щойну розмову з Суліманом.
Аркадій хвацько вихилив решту вина просто з пляшки, сів у глибоке м'яке крісло і, закуривши, весь віддався мріям про майбутнє.
Він так виразно уявив собі двоповерховий будинок з різьбленими балконами і віконницями, шпалером рожевих мальв перед вікнами і величезним квадратом пасіки на задньому плані, аж здалося йому, наче в кімнату разом з надвечірнім вітерцем занесло й запах живиці.
Це буде його літня резиденція, а житиме він постійно у місті… Шикарні, на широку ногу, полювання з спеціально замовленим кухарем і камерним оркестром увечері обженуть бали у містечку. Його дівчата будуть на таких прийомах поза конкуренцією хіба тільки тому, що він не дурень запрошувати на них будь-кого з жінок, крім власних дочок.
Уявив собі на мить "свого синочка" Славу на чатах, у спортивному мисливському одязі, з рушницею через плече, у зеленому капелюшку з пір'ячком, — і серце його сповнилося батьківської гордості… Немає в околиці серед української інтелігенції другої дівчини, яка б рівнялась його Славі складністю фігури й гармонією рухів. "Спорт, спорт, пане добродію", — як каже Нестор.
Дочки як приходили на світ одна за одною, так тепер одна за одною виходитимуть заміж.
Слава богу, що Катруся, найважчий калібр у цьому арсеналі, буде вже за Безбородьком.
На прийомах він завжди саджатиме Філька поруч пана повітового старости, а може, ще, чого доброго, воєводи, щоб його розчарування з приводу неодержаного посагу не видалося бідакові таким гірким…
Маючи такі можливості, він, Аркадій, звичайно, не стане забавлятися у патріотизм.
