Знак чотирьох - Артур Конан Дойль
- А потім мертвий господар завбачливо підвівся й замкнув двері зсередини.
- Отож-бо й воно! Звернімося до здорового глузду. Тадеус Шолто прийшов до брата; між ними сталася сварка - про це ми знаємо. Брат помер, скарби зникли - про це ми теж знаємо. Після того, як Тадеус пішов, брата ніхто не бачив. Ліжко його стоїть незаймане. Тадеус, як бачите, страшенно схвильований. Отже, я плету сіть навколо Тадеуса. І ця сіть щільно його обплутує.
- Але ж ви не знаєте всіх подробиць,- зауважив Холмс.- Погляньте на оцей шпичак: я маю всі підстави вважати, що він отруєний; його було встромлено у голову небіжчика - там залишився слід. На столі лежала ця записка,- прочитайте її, а поряд - оця дивна зброя з кам’яним наконечником. Як усе це пояснює ваша версія?
- Дуже просто,- пихато відповів товстун-детектив.- У домі повно індійських цікавинок. Тадеус приніс цю річ сюди, а якщо шпичак був отруєний, то Тадеусові легко було застосувати його як знаряддя вбивства. А записка - звичайнісінька витівка про людське око. Незрозуміло тільки, як він звідси вийшов? Ага, звичайно,- он отвір у стелі.
З несподіваною для своєї гладкої статури спритністю він поліз нагору і прослизнув в отвір; тієї самої миті ми почули його переможний голос - він кричав, що там є віконце.
- Він, мабуть, відшукає там іще щось,- промовив, знизавши плечима, Холмс.- Йому часом спадає на думку щось розумне. Як сказав Ларошфуко, «нема нестерпніших дурнів за тих, що мають трохи розуму».
- Ось, погляньте! - мовив Етелні Джонс, злізаючи драбиною.- Факти врешті-решт кращі за будь-які теорії. Моя думка підтвердилась. Там є віконце, що веде на дах, і його навіть відчинено.
- Це я його відчинив.
- Справді? То ви теж його бачили? - Почувши таке, Джонс трохи збентежився.- Добре, хто б його не помітив, усе одно зрозуміло, як цей джентльмен вибрався звідси. Інспекторе!
- Слухаю, сер! - долинуло з коридору.
- Запросіть сюди містера Шолто. Містере Шолто, я мушу попередити вас, що кожне ваше слово може бути використане проти вас. Ви заарештовані ім’ям королеви як особа, причетна до смерті вашого брата.
- Бачите? Хіба ж я не казав вам! - вигукнув бідолашний чоловічок, простягаючи до нас руки й благально дивлячись на наші обличчя.
- Не хвилюйтеся, містере Шолто,- мовив Холмс.- Мені здається, що я зможу зняти з вас це звинувачення.
- Не обіцяйте надто багато, містере теоретику, не обіцяйте! - відрізав детектив.- Ця справа може виявитись важчою, ніж ви гадаєте.
- Я не тільки виправдаю його, містере Джонсе, а ще й зроблю вам подарунок - назву ім’я й прикмети одного з двох людей, які були в цій кімнаті минулої ночі. Його звуть, як я маю підстави припускати, Джонатан Смол. Він малописьменний, невисокий, бадьорий, не має правої ноги і ходить на стоптаній усередину дерев’янці. Його ліва нога взута у важкий, з тупим передом черевик на залізній підкові. Це колишній каторжанин, середнього віку, дуже засмаглий. Ці кілька прикмет можуть стати вам у пригоді,- до того ж він обдер долоні об мотузок і залишив на ньому кров. А другий...
- Є ще й другий? - насмішкувато промовив Етелні Джонс.
Але я помітив, що впевнений Холмсів голос справив на нього враження.
- Так, і це досить дивовижна особа,- сказав Шерлок Холмс, обертаючись на п’ятах.- Я сподіваюся, що невдовзі зможу відрекомендувати вам цю парочку. Одну хвилинку, Ватсоне.- Він провів мене до сходів.
- Ця несподівана пригода,- мовив Холмс,- змусила нас забути про первісну мету нашої подорожі.
- Я теж про це подумав,- відповів я.- Не можна, щоб міс Морстен залишалася в цьому страшному домі надалі.
- Так. Ви повинні відвезти її додому. Вона мешкає в місіс Сесіль Форестер, у Ловер-Кембервелі,- це не дуже далеко звідси. Якщо ви повернетесь, я зачекаю вас тут. Але ви, певно, втомилися?
- Анітрохи. Я, здається, не засну, поки не дізнаюся все про цю химерну історію. Я не раз потрапляв у скрутне становище, але заприсягаюся, що всі оці дивовижі зовсім мене спантеличили. Якщо вже я опинився серед химер, то зостануся з вами до кінця.
- Ви добре прислужитесь мені,- відповів Холмс.- Ми самі поведемо цю справу, і нехай цей Джонс тішить себе своїми вигадками. Одвізши міс Морстен додому, заїдьте ще, будь ласка, на Пінчин-Лейн, будинок три,- це в Ламбеті, біля самісінького берега. Там у третьому будинку праворуч мешкає чучельник на ім’я Шерман. У його вікні ви побачите ласицю, що тримає кроленя. Розбудіть Шермана, перекажіть йому мої вітання й скажіть, що мені негайно потрібен Тобі. Візьміть Тобі й привезіть у кебі сюди.
- Це, напевно, собака?
- Еге ж, кумедний такий псюра з дивовижним нюхом. Я краще вже скористаюся допомогою Тобі, ніж усіх детективів Лондона.
- Я привезу його вам,- сказав я.- Зараз перша година. Я повернуся коло третьої, якщо знайду свіжого коня.
- А я тим часом,- мовив Холмс,- спробую щось довідатися в місіс Бернстон і в служника-індуса, який спить у коморі на горищі, як сказав мені містер Тадеус. А потім простудіюю неперевершені методи містера Джонса й послухаю його не надто ввічливі кепкування. «Ми звикли, що люди кепкують із того, чого не спроможні пізнати»,- так сказав Ґете, як завжди, глибоко й стисло.
7. Пригода з бочкою
Поліція приїхала в двох кебах; в одному з них я одвіз міс Морстен додому. Лагідна, мов ангел, дівчина увесь цей жахливий вечір трималася стійко, доки поряд була людина, що потребувала допомоги; коли я зійшов униз, вона лагідно й спокійно розмовляла з переляканою економкою. Коли ж ми опинилися в кебі, вона спершу трохи
