Поетичні твори - Федькович Юрій
- Добрий вечір, красна Дзвінко,
отвори, пусти до хати!
Сімсот хлопців є зо мною,-
а вже час би вечеряти.
Ми принесли срібла, злота,
ми принесли меду много,
Будем їсти, будем пити;
отвори нам лиш, небого.
- Ци то ви там, славний Добуш?
(Ти ся хочеш напивати!
Я ти пива наварила -
буде світ ся дивувати!)
Ей, даруйте, любку любий,
що не можу вас пустити:
Стефана ся от надію -
як узнав би, міг би бити.
- Що ти з своїм чоловіком!
Стефанові я не раджу
Тебе й пальцем докину́ти.
Отвори ми, я ти кажу!
- Я-бо кажу, славний Добуш,
що сегодне не отворю.
- А я піду на підсінє
та й з дверми ся сам поборю.
- В мене двері тисовії -
не злодіям до розлому!
- Що ти кажеш, гей, гадюко!? -
кликнув Добуш гірше грому
Та й ухопив за одвірки:
як солома, все ся крушить,
Двері гримли серед хати,-
аж набій тут в уха глушить.
Ей, набою ж ти зрадливий,
ей, набою голосненький!
З капітана кров ся ліє,
впав капітан молоденький;
Впав, конає на мураві.
Кров кип’яча трави росить,
А капітан кличе хлопців,
та й конає, та й їх просить:
- Як я, браття, вже загину,
то зложіть мня на топори,
Занесіть мня, де найкраще,-
занесіть мня в сині гори,
Там, де люди не заходя,
там, де пташки не співають;
Там мене ви поховайте,
най ляхи мій гріб не знають.
А мій топір золочений
в Дністер-Дунай затопіте;
Нехай знають руські люде,
нехай знають руські діти,
Що хто жінці в світі вірить -
мусить марне загибати,
Як ваш Добуш, ваш капітан…
Йой! прости мня, божа мати!
…В Чорногорі сонце сходить,
Чорногора в світлі тоне,
А в скалі там десь глибоко,
там сова десь плаче, стоне.
Але Довбуш їй не чує,
бо в могилі вже не чути
Ані пісню Добушеву,
ні флояри слезні нути.
Юрій Гінда
В Буковині добре бути,
бо і Шипіт 20 в Буковині.
Там гуляють сто опришків
з топірцями при долині.
А горівка в перебоях,
і цигани аж з Молдови;
На опришках - срібло, злото,
на дівчатах - чорні брови.
А там далі, при убочі,
там стояли три побої, 21
А в побоях не маєтки,
не світлиці, не покої,-
Але що ж то вам казати,
коли годі уповісти!..
Що столів там, що коверів,
що там пити, що там їсти!
Гей, то славна Буковина!
Сіль і хліб їй не бракує,
А пан двірник, русин з роду,
свої гості не рахує;
У хоромах пута меду,
коновками п’ються вина,
А в світлиці тілько світла,
що би-сь думав: тамка днина.
На підсіню також ясно,
там підклади настелені.
Там засіли три бояни,
що май славні в Буковині,
Та й на лірах пригравають,
піють пісні давній славі:
О Нечаю, о Морозі,
о Хмельницькім і о Саві. 22
У світлиці за столами
пан капітан гайдамацький:
Червінь-злото в очі ловить,
молод, красний, стан козацький.
За столом ся розлягає
ясний топір коло него,
Дві му дівці на колінах -
я міркую: буде з него.
Буде, буде, пане Гіндо,
бо дівки то - ніби ружі:
Що то красні, чорноброві,
що то рослі, що то дужі;
А веселі ти, веселі,
ніби рибка, що гуляє,
Бо пан двірник - то їх батько,-
жартувати не спирає.
Що вни Гінду полюбили,
то нема вже що й казати!
Зрештов, люди, не дивуйте:
як же Гінду не кохати,
Коли гойний, коли буйний,
коли красний і хороший,
Коли хлопців має двісті,
а три бодні повні грошей.
П’є, сміється Юрій Гінда,
з дівочками ся голубить…
Уповіжте, люди добрі:
з них обох котру він любит -
Ци Марію, ци Аксеню?
Хто то годен зміркувати! -
Він і сам уже не знає,
з них котру му май кохати.
Бо обидві красавиці -
не іначей, але страта:
Що там очі за цигирні,
що за коси, що за шата!
А не лиці там, не лиці,
і не брови там, не брови!?
А смішок такий не найдеш,
би-сь ти з’їхав чтири Львови.
- Гей, пустіть мня, мої пави, 23
і надвір ся подивити,
Що там хлопці мої діють,
та й - собі ся покрутити.
- А я також йду гуляти,-
каже Мица до опришка.
А ти, Сеню, будь у хаті:
он порожня, бачиш, флєшка.
«Почекай же, подла дівко:
тілько ти вже з ним гуляла!
Я ти фляшку вже доповню -
будеш ти ї пам’ятала!
Дві-три капці - буде доста,-
так ми баба ворожила:
Вже не пусто я циганці
три червоні заплатила».
- Гей, Маріє, гей, ци чуєш? -
А ходи ж бо вже до хати!
Чей, і я така, як люде,-
і мені мож погуляти.
- Аксенія добре каже:
йди, Маріко, до світлиці;
Я там также зараз прийду,
лиш вина всип до шкляниці.
«Почекай же, Сеню-суко:
ти вже тілько з ним
