Поетичні твори - Федькович Юрій
Погулянє ти сегодне
будеш довго пам’ятала.
Дві-три каплі - буде доста,-
так ми баба наповіла:
Вже недурно та циганка
три червоні в мене з’їла.
- Гей, додому, Аксеніє!
Гей, до хати, капітане!
Я вина вам наточила -
ану борше, бо зоряне.
То вино, що ти приніс нам!
Гайда борше лиш, борзенько,
Бо у хаті, гей, задуха,
а вно добре холодненько.
- Я вже й осьде, файна любко.
Ну ж, дівчата,- скло ми в руку!
Аксеніє: пуку-стуку!
Ну, Маріє: стуку-пуку!
Але пийте мені жваво,
би нічо ся не остало,
Бо вино се Токай 24 родить,-
таких вин є дуже мало.
Стакан дзвонить, вино тече -
ані пік ся не лишило.
Сестри глиплися, як змії,
а відтак на Гінду - мило.
Не дивіться, бідні сестри,
бо стовпом вже око стине…
Сеня крикла: - Гину, гину! -
А Марія впала - гине.
А капітан став та й думав
на вибиванім топорі…
Та й покинув своїх хлопців,
та й покинув сині гори.
Ходить світом без розуму,
ходить, плаче та питає,
Ци Марію, ци Аксеню
він май дужче-ді кохає?
…В Буковині добре бути,
бо і Шипіт в Буковині,
А там церков при потоці,
далі - цвинтар при долині:
Там сумують дві берези,
ніби кожда сльози ронить,-
Одна в сей бік ся нагнула,
друга в той бік голов клонить.
Киртчалі
І ви би-сте, мої браття,
мої руські, раді знати,
Що у тім болгарськім краю
за Дунаєм май чувати?..
Що ж би більше там чувати? -
Все, як давніми часами:
Шабельками турки дзвоня,
а болгари кайданами.
Славне місто Ісмаїлов,
темна нічка го присіла,
Але в замку над Дунаєм
днина ясна, днина біла,
Бо у баші Мегемета
та ся слава обходила,
Що п’ятнадцять років тому,
як му дочка ся родила.
В гордім замку на подвір’ї
смолоскипи запалали,
При кровавім світлі дьогтю
музик-банди пригравали.
Арнаути, яничари
не гуляють - аж ся їжуть,
А гармати, пістолети
раз у раз на віват ріжуть.
Так си, браття мої любі,
може кождий зміркувати,
Як-то Мегемет Кіяя
знає свято святкувати.
Бо то свято єго дочки! -
Як же він єй дуже любить!
Як за ню би, за Селіму,
то ся турчин баша губить.
Так любив він, молод бувши,
свою Міхаелю-бранку,
Що з Георгії привели
му купці раз були в данку.
Але бідна Міхаеля,
скоро дочку породила,
То і турка молодого,
і сиріточку лишила.
І від того, браття, часу
молод баша не женився,
І від того, кажу, часу
він на жінку не дивився.
Він лиш бідне сиротятко,
лиш Селіму свою любить:
Як она би похотіла,
то ся турчин зараз губить…
У світлиці світла більше,
як у бога небесами,
А димове ружні-ружні
криють кіри запахами,
А ті кіри злототкані
всю світлицю укривають.
Одаліски молоденькі
бандурками пригравають.
В подушечках у шовкових
сидить баша з-над Дунаю,
А Селіма коло него,
красна, як та ружа в раю,
Мила, як той місяченько,
що тепер лиш в морі змився;
Сам би господь чудувався,
якби був їй придивився.
- Пері моя з-понад раю,
світе ясний, дочко мила,
Ци ти любиш звук шездари? -
Твоя мати го любила…
Та й му сльози, ніби перла,
по лицю ся покотили,
Та й ті красні русі коси
єго дочки примочили.
- Татку любий, татку милий,
як ти можеш так питати?
Що тобі на світі мило,
як мені би не кохати? -
Так Селіма говорила,
так словами пригортала
Та й хустинов тонесеньков
личенько му утирала.
Баша плеснув у долоні:
- Най Киртчалі тут приходить! -
Бо най хто всіма краями,
усіма раями сходить,
То не годен нігде в світі
того мужа надибати,
Би так красно, як Киртчалі,
на шездарі знав заграти.
До світлиці уступає
молодець хороший, жвавий:
Вус маленький, око каре,
волос красний, кучерявий,
А личенько таки лудить,
хоть го трошки снадь присіла;
Доста того, козак гожий -
аж туркиня ся здуміла.
Та й хотіла шовк-заслону
на личенько заверечи,
Але батько ймив за ручку:
- Ні, не треба, душко, претці!
То невільник, моя руже,
то є жовняр моєй роти;
Як лиш хочеш, моя душко,
я го скажу заколоти.»
А в Киртчалім не іначій,
але кров окропом грає,
Та й вхопився під катанку,
там острений ніж тримає:
«Гей, коби лиш на подвір’ю
мої браття знак ми дали,
То уже я вам покажу,
як кого ви називали!»
Бо то знайте, любі браття,
так з Киртчалі річ ся мала:
Що він буде в баші грати,
то й дитина кожда знала;
А болгари, мавши змову
з кайданів ся увільнити,-
То Киртчалі дав їм слово
нині ввечер башу вбити.
Уклонився альбазенець -
не яло ти ся кланяти!
- Ци розкажеш, славний башо,
на шездарі ти заграти?» -
- Грай нам, сину,- каже турок,-
та й співай і піснь до того;
Красних співанок болгарських
ти умієш, знаю, много.
Ой, як став Киртчалі-козак