Інфекція - Процюк Степан
Робота від 800 ранку до 800 вечора, обід завозили на місце, їсти треба нашвидкуруч, швидше, йоб його мать, вирвалося один раз у господаря — розбагатілого Савиного знайомого із право-радикальної партїі. Сава глянув тоді на нього, змішано так і болісно, що ж ти, мовляв, пане-брате, не пам'ятаєш, як ми починали спільну боротьбу за соборність і нєподлєглость. Той відвів очі, відійшов...
Сава приходив додому викрученим, як дірява ганчірка, почуваючи приступи огиди і люті до себе — спеціаліста із розчинів та кельми — і до дружини, округлий живіт якої звістував розбруньковування їхньої сім'ї. Іноді налітало химерне бажання вщипнути Іванку, таку меланхолійну, мовби причетну до масонської ложі вагітних, махати кулаком довкола її живота, несправедливо образити дружину і той живіт, котрий вона так чинно і старанно носить перед собою, вигукувати, дивлячись у рідне обличчя, найбрутальнішу російську лайку, пересма-чену вимираючими особливостями наддніпрянського діалекту.
А потім, коли Іванка здригатиметься всім тілом у полоні істерики змінених вагітністю нервів, вийти на гуртожитський коридор і довго, як покинутий зграєю старий облізлий вовк, завивати від безсилля, потім схопити за вилоги старого плаща вахтерку і кричати у Ті зморщене лице, мовляв, чому ж ти, стара суко, постійно нагадуєш мені, що я тут не живу офіційно, чому, зрештою, не звертаєшся до мене державною мовою, потворна мавпо?..
Але вольовими зусиллями, іноді — надзусиллями, Сава замикав на ключ цей внутрішній вулкан бунтарства супроти дружини, вахтерки, загалом слабких світу сього, на денці душі розуміючи, що такий припадок засвідчив би лише те, що він є справді зеро, порохом під ногами, жалюгідним червом, що смикається під монументальною колісницею епохи.
Одного цікавого червневого вечора, коли до закінчення роботи залишалося півтори години, Саву покликав господар-партієць, ЇДЬ' друже, щойно мені потелефонували на мобілку, твоїй дружині погано. о речі, як дізналися номер? Але Сава вже не слухає дрібнопрагма-ичних пересторог, Сава просить господаря, як батька, брата, іменем найсвятішого, що їх колись зв'язувало, підкинути його машиною до гуртожитку, Іванка буде, напевно, родити. Хазяїн, хоч і не Пузир у засмальцьованому халаті, але гроші рахувати вміє, час — гроші, кривиться, але, зрештою, віддає команду своєму шоферові їхати, одна нога — тут, друга — там. У машині Сава безперервно пітніє, як вона, моя маленька, Боже, допоможи нам; ось і гуртожиток, шофер зразу назад, господар за простої не платить.
Вахтерка зі старими вилогами старого пальта радісно повідомляє, що Іванку вже забрала швидка, вахтерка викликала особисто, повезли у дев'яте родильне відділення — і хіба скажеш зараз милій старушенцїї про державну мову... Сава хапає таксі, чи не вперше, відколи приїхав до Києва ідеалістичним хлопчиною; родильня, якісь нескінченні переходи, прибудови, майн гот, дружина ще у приймальному, очі у неї такі благальні й перемучені, мовби глянули на колір табуйованої правди. У приймальному повідомляють, що у дружини почалася кровотеча, будемо робити чистку і забирати плід; як забирати, мертвий, чи що? чоловіче, не морочте нам голову, негайно мотайте за ліками, якнайшвидше, бо може бути пізно, наостанок байдуже кинула гінеколог —чергова, життя вашої дитини майбутньої у величезній небезпеці!
Сава донині пам'ятає, як вибіг із приймального і чомусь звернув увагу, що вулицею пішла жінка у синій сукенці з білими трикутниками, а навпроти підліток розкурив "ватруа". Найближча аптека відчинена, але зі списку майже нічого нема, добре, що прихопив гроші із заначки під умовною назвою "Дитина". До наступної — метрів триста, вона масивніша, яке благо, що у хворій постсовдепівській державі так до непристойності багато аптек. Сава не пам'ятає, як добіг, лише тямить, що фармацевт спитала, чи він не хворий; Сава простягнув список, напевне, у ту секунду над пересічною аптекою витали ангели та архангели, купив усе, записане у айболитівському фоліанті. Половина ліків вашій дружині зайва, раптом вирвалось у аптекарки. О, вона добре знається на брудних ескулапівських способах поповнення запасу ліків, але хто би про це зараз думав; Сава майже через п'ять секунд, секунду, чверть секунди знову в приймальному покої, добре, чекайте. Іванку забрали, він ще встиг утиснути черговій десять "умовних" одиниць, вона глянула на Саву вже прихильніше, не переживайте, молодий чоловіче, все, мовляв, буде добре. Сава зловився на гадці, Що говорив із фармацевтом та гінекологом по-російському; очевидно, Для лінгвомімікрії, це трапилось чи не вперше, відколи він, тоді хлопчина без копійки у кишені й даху над головою, приїхав до столиці, оагато речей сьогодні він робить уперше, принаймні таксі, російська м°ва і спринтерський біг до аптеки...
Нарешті вийшла чергова, котрій гріла праву кишеню халата Савина десятка, все добре, але мусить постійно лежати під нашим наглядом, через місяць-півтора родитиме, я доклала, як бачите, всіх зусиль. Сава мерщій переходить на українську, лікар(ка) злегка вибалушує очі, але гроші не пахнуть мовними ознаками. Він передає дружині записку, що купить продукти, переправлячи їх дебелій санітарці — такі приторговують на Бесарабці — через віконечко, і прийде завтра.
Наступні дні довелося розриватися між роботою і відвідинами. Яка беззахисна і загублена людина, рефлексує Сава, стаючи неуважним —ось неправильно замісив розчин, господареві до конкретного місця його проблеми; що ж ти робиш, за що я тобі плачу кожен день готівкою, Сава відмахнувся, нічого страшного, але господар теж сьогодні безнастроєвий, ах ти ж і мудак, Саво, а за машину ти платив, коли тебе катав Києвом мій шофер? Сава робить здивовано-болісні очі, такий погляд буває у несправедливо покараного батьками трирічного хлопчика, слово чіпляється до слова, і наївний Сава видає останній аргумент: покидаю роботу. Сказав і злякався, але господар негайно і спокійно констатує, що розриває із Савою віртуальний контракт, бо йому давно це набридло, і треба робітників, а не філософів. Так і застигли один навпроти одного колишні партійні друзі, що клялися здобути самостійну Україну або згинути в боротьбі за неї; але гроші, гроші і ще раз гроші... Яка ти підла і дрібна людинка, кидає Сава на прощання, остаточно спалюючи кораблі до замирення.
...Червонійте від сорому, в'яньте від печалі, перекидайтеся від розпуки у трунах і братських могилах, колишні оунівські командири; юні неціловані герої, що розривалися гранатами, тільки б не здатись у більшовицький полон; бандерівські дівчата-зв'язкові, що берегли у тайниках уніформи ампули зі швидкодіючою отрутою, щоб не допустити чекістського ґвалту над собою. Вплітайте траурні стрічки, старенькі ветерани УПА, у непорочну святість поміж жовтим і блакитним кольором прапора, посипайте попелом і смутком, політв'язні сумління, гордий лик володимирівського тризуба на знак незмивної ганебноі плями, що вразила правнуків поганих...
Нема роботи, Саво, погарячкував ти, друже, не підозрюючи, що твій господар зберіг лише подобизну і мумію того юного подолянина, що співав зі сльозами розчулення на перших партійних зібраннях Гей, там, на Волині, зародилося УПА ". Ти вірив братерству і чути не хотів про дрібненьку гетьманщину і прагматичні амбіції, прикриті єлейною патріотичною маскою, про сліпоглухонімоту українців...
Сиди тепер у гуртожитку, голодний і холодний, ще й радій, що твій господар розраховувався кожен день, бо ти наполіг на цьому. Плакали би тепер твої зароблені кровняки, бо ти не мав би на них жодного юридичного права, покладаючись лише на честь, слово і лицарство.•■
Щось коїться, недобре і важке, у Савиному мозку, котрий і без отрясінь є надчутливим психічним вібратором. Сава завжди нена-идів міщансько-сімейний триб життя із попсовими газетами та хала-ом телевізором і дикою мішаниною "олів'є", яка найогидніша імітація життя справжнього, що проносилося перед ним стукотом вагонних коліс міжнародних експресів, просвітленим від благодаті християнським обличчям, чутками про європейські наукові конференції чи діями миротворчого контингенту НАТО. Його манила дорога, молодому козаченьку мандрівочка пахне; уже ти, козаче, окільцьований, бачив недавно на виставці художньої фотографії роботу "Сім'я", де голі чоловік і жінка приковані одне до одного ланцюгами... І така туга тоді підступила, така безнадія, вовком би вив на місяць, рикав би, як поранений ведмідь, адже десь є блиск рафінованого товариства, вуаль європейської столиці й жінки, багато вродливих жінок, котрі любили би його, Саву Чорнокрила. Манто, опера, дорогий автомобіль, пещена жіноча рука, що упокорено гладить, бенкети і раути... а тут — лише туман, безперспективність, куди не глянь, мімікруючі покидьки, що продадуть матір за гріш, шалена боротьба за виживання, у нурті якої слід проявляти неабияку спритність, суцільна твань і пастка...
Але посоромся, Саво, вагітна дружина лежить у родильні, напівсирота, що уповає лише на тебе, скільки людей позбавлені такого щастя, а ти живеш ілюзіями та фантомами, як прищавий від надлишку секс-гормонів отрок. Ідея? Ідея — не господар, що будує розкішну дачу. І боряться у Савиній душі два янголи — чорний та білий, — кидаючи його досвід на незримі терези та випробовуючи душу сумнівами. І приходить у сні його строга і таємнича мати, що все життя приховувала від сина, як шевченківська наймичка, власні стигмати. І кладе на гарячу, запалену чорнокрилівську голову материнську руку страдниці, і просить його, щоби був добрим чоловіком і батьком, щоби не наносив власною байдужістю, болістю чи злістю страшних незажива-ючих виразок крихітній дитячій душі, чистому ангелику, котрий приходить у світ для добра і щастя. І каже на останок мама, водночас інтимно і строго, щоб ніколи не вимішував біль власного безбатчен-ківського дитинства на своїй сім'ї, щоб не мучило його гидке почуття сублімації, мовляв, мені було дуже зле, але ніхто не панькався зі мною, просить мати у Сави прощення за недостатню увагу до нього і його сестри, і не знає Сава, і ніколи не дізнається Сава про те, що його мати, буквально голодуючи, завжди підсовувала ласого шматка йому і його ^маленькій сестричці.
