З журбою радість обнялась - Олександр Олесь
Серед людей ти, як в пустелі,
І ти на цілий світ одна,
І ти, як мак, на сірій скелі.
1906
«В обіймах хмар мовчали скелі…»
В обіймах хмар мовчали скелі...
І хмари так казали їм:
«О любі сестри, полетім
В краї щасливі і веселі...»
В обіймах хмар мовчали скелі…
І хмари тихо полетіли...
І сльози сріблились на них...
І, ніби сльози, з скель німих
Каміння, котячись, сіріли...
І хмари тихо полетіли...
1906
«Літній вечір... Гори в млі…»
Літній вечір... Гори в млі,
В золоті вершини...
А під ними ллється десь
Пісня України.
Гасне вечір... Сон обняв
Гори і долини...
А між горами літа
Пісня України.
Ніч давно... Заснуло все...
Тільки море плине,
Та щебече понад ним
Пісня України.
1906
«В сріблястім морі сад втонув…»
В сріблястім морі сад втонув,-
Скрізь сяєво зелене,
Навколо трави і квітки,
І мила біля мене.
В сріблястім морі мліє сад,
Захоплений красою,
Круг мене квіти,- і в мені,
І ти моя, зо мною.
1906
«Вічне море вічно ллється…»
Вічне море вічно ллється,
Не спиняється й на мить:
То об скелі сірі б’ється,
То пісні свої шумить...
Чом же я не вільне море,
Чом мовчу я цілі дні?!
Чом так тяжко люте горе
Груди стискує мені?..
1906
«Я на камені над морем…»
Я на камені над морем,
Легко, весело мені...
Я співаю пісню морю,
І воно мені співа...
Вечоріє... В хмарах гори,
Обнімає землю сон,
А мій дужий спів лунає
І гуде над шумом хвиль.
Проспівав я пісню морю,
Ліг на камінь і лежу...
Ніби пісня, ллється море,
Ніби рими, хвилі б’ють.
1906
«Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!..»
Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду.
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч розкидає сріблястії шати...
Кедр до мімози схилився і спить,
Ніжно мімоза щось кедру шумить.
Море купається в місячнім світлі,
Дихають важко троянди розквітлі.
Вийди, о вийди! Я жду тебе, жду!
Тихо, і ясно, і пусто в саду...
Сплять кипариси, дрімають гранати,
Ніч над землею розкинула шати.
1906
«Коли на крилах хмари злотні…»
Коли на крилах хмари злотні
На землю вечір принесуть,
Вони летять на верхогір’я
І там солодкий спокій п’ють.
Вони летять на верхогір’я
Прощатись з сонцем золотим,
Йому добраніч посилати,
Мінятись усміхами з ним.
Вони летять на верхогір’я,
Щоб сонце вдосвіта зустріть,
Щоб знов покинуть вранці землю
І знов по вечір полетіть.
1906
«Осріблені місяцем гори блищать…»
Осріблені місяцем гори блищать,
Їм кедри і сосни казки шелестять,
І дивні пісні їм співають вітри,
Що нишком підслухали в моря з гори.
Осяяні місяцем, гори блищать,
Осріблені місяцем, сосни шумлять,
А море і сердиться, й лає вітри,
Що нишком його підслухають з гори.
1906
«Біг я далеко від смутку і горя…»
Біг я далеко від смутку і горя,
Біг і прибіг я до вільного моря.
«Море! О море, море розкішне,
Втіш моє серце, серце невтішне!»
...Згуків утіхи шукаючи в шумі,
Камінь обняв я і слухав в задумі...
Море про власне могутньо співало,
Море нічого мені не сказало.
«Кедри, чинари, гранати, мімози,
Втіште мене ви і висушіть сльози,
Ніж в моїм серці, в крові мої груди...
Гляньте, як зранили їх мені люде...»
Дерево міцно обняв я в задумі,
Згуків утіхи шукаючи в шумі...
Тихо про власне шуміли гранати,
Кров мого серця не вміли уйняти...
Я серед степу: вертаюсь додому...
Краю немає степу голубому…
Краю і смутку моєму немає,
Пале він душу мою, розриває...
Чув я,- іде боротьба в моїм краю...
Втіху собі я в борні відшукаю,
Славою я свої рани загою...
Дайте, борці, мені кращую зброю!
1906
«В долинах десь хатки біліють…»
В долинах десь хатки біліють,
Привітно світяться вогні,
А тут, на горах, в вишині,
Провалля з скелями чорніють.
В долинах - тиша, сонний спокій,
А тут шумлять, гудуть вітри,
Мов хочуть скинути з гори
Мене в провалля, в яр глибокий.
Долини сплять... собі б заснути,
А я все вище, далі йду...
Стомивсь вкінець... ось-ось впаду,-
І ноги в мене ніби скуті...
Долини сонце вже стрівають...
Мені б його стрівать, вітать...
А я упав і хочу спать,
І очі вії закривають.
1906
«Затремтіли струни у душі моїй…»
Затремтіли струни у душі моїй...
Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній...
Що ж до їх торкнулось? Чи проміння дня,
Чи журба, і радість, і любов моя?!
Задзвеніли струни ще ніжніш-ніжніш...
Мабуть, ти до мене думкою летиш,
Мабуть, ти це в’єшся у душі моїй
І крилом черкаєш срібні струни в ній.
1906
«Прийди, прийди... Нудьгую по тобі…»
Прийди, прийди... Нудьгую по тобі,
Нема кінця моїй журбі...
І так журба моя невтішна,
А ніч така ясна
