Всупереч бажанням - Селена Рейні

Бенедикт тяжко зітхнув. Він нахилився і ледь відчутно торкнувся губами чола дружини, а тоді покинув її.

Через пів години він знову заглянув у спальню і з мирного, глибокого дихання Грейс, зрозумів, що вона і справді заснула. А ще він помітив, що на її щоках залишилися ледь помітні світлі доріжки. Отже, вона плакала і не хотіла, щоб він це бачив. А може не хотіла, щоб він втішав її.

Якби хтось сказав йому, що закохавшись він відчуватиме біль, від якого мучиться душа його дружини, він би просто посміявся. А от тепер страждає разом з Грейс і нічим не може зарадити її переживанням.

Дві години Бенедикт грав у шахи з Ешборном. Настав час святкової, різдвяної вечері, але Грейс не спустилася. Вирішивши, що дружина ще спить, він пішов по неї. Проте у спальні жінки не було. Бенедикт спустився і запитав Вілсона, чи той бачив Грейс. Дворецький сказав, що леді Коул знову пішла на конюшню.

Бенедикт одягнувся і пішов за дружиною. Він тихо увійшов у приміщення і наблизився до стійла. Грейс сиділа на сіні й плакала. Спершу Коул подумав, що собака відмучилася, але тоді помітив, що пес мирно дихає і з-під лоба дивиться на Грейс.

– Грейс…, – покликав її чоловік.

– Він знову нічого не з’їв, – сказала не піднімаючи голови.

– Ох, люба моя, мені так жаль.

Чоловік опустився перед дружиною на коліна. Він лише встиг розвести руки, як Грейс сама кинулася йому в обійми. Вона плакала на його грудях, а він ніжно цілував її маківку, гладив по волоссі, плечах та спині.

Саме в цей момент чоловік зрозумів, що не просто закоханий. Він кохає власну дружину. До слова, теж саме подумала і Грейс.

За ці кілька днів Бенедикт вже тисячу разів пожалів, що його дружина виявилася такою хороброю і врятувала цього пса. Краще б було у той злощасний день, йому, замість того, щоб гуляти садом, відразу відправитися до берега річки. Можливо тоді він би врятував собаку і Грейс, не познайомилася з ним, не прив’язалася б до тварини й зараз не плакала так гірко на його плечі.

– Чому він не їсть? Чого він хоче? – булькотіла у його жилетку Грейс. – Що мені зробити, щоб він поїв?

Що Бенедикт мав їй на це відповісти? Він не був ветеринаром. Та й мав справу лише з щасливими, хоча і капризними тваринами.

– Можливо він хоче твоєї ласки, – припустив чоловік.

– Але я боюся…, – зізналася вона.

– Це зовсім не страшно. Дай мені руку.

Грейс вагалася, тож чоловік сам взяв її руку у свою. Він підвів її до собаки й обережно поклав долоню дружини на голову пса. А тоді почав водити їхніми сплетеними долонями по холці. Рука Грейс тремтіла. Та й Бенедикт був напружений, побоюючись реакції тварини на їхні дотики. Але пес залишався спокійний і навіть заплющив очі, чи то терплячи, чи то насолоджуючись ласками.

– Я хочу, щоб ти поїв! – м’яко, але вперто промовила Грейс. – Я не хочу, щоб ти вмирав. Вважай, що ти потонув на річці. А тепер у тебе нове життя. І нове ім’я. Я буду кликати тебе Корицею, бо в тебе коричнева шерсть. Ти маєш багато їсти, щоб набратися сил і разом з Клодом ганяти домом. Я навіть пускатиму вас у свою оранжерею.

Коли Грейс почала розповідати Кориці про оранжерею, Бенедикт повільно прийняв свою руку з її руки й тепер вона гладила пса сама. Говорячи, з її очей ще час від часу, стікали сльозинки й вона стирала їх іншою рукою.

Жінка розповіла про його новий дім, про сад, у якому він бігтиме весною та навіть малюка, який хапатиме його за хвіст і лапи. Обіцяла не лаяти за погризені меблі та перекинуті вазони.

Бенедикт уважно слухав її. Щось зі слів Грейс його дивувало, щось смішило, а щось засмучувало.

Коли він вже вирішив, що його дружина от-от заледеніє від холоду, який пробирався в конюшню і хотів забрати її у будинок, вона промовила:

– Тому ти повинен поїсти, розумієш? Якщо ти не поїси, все що я розповіла тобі не відбудеться, – вона взяла з миски кусень м’яса і піднесла до носа пса. – Їж.

І пес, ніби по команді, лизнув її долоню і вхопив зубами м’ясо. Грейс спершу здивовано ахнула, а тоді щасливо розсміялася.

– Він їсть! Він їсть, – проказала Бенедикту і з її очей знову полилися сльози.

Вона один за одним підносила м’ясо під ніс собаці й він чемно злизував його язиком. Врешті миска опустіла.

– Потрібно ще! Котра година? Як гадаєш, кухарка ще не спить? – збуджено запитала жінка.

– Думаю, не спить. Але Кориці на сьогодні вже досить їжі. Ми прийдемо до нього з самого ранку і ти знову його погодуєш.

– Але він тільки почав їсти!

– Саме через це він може почуватися зле, якщо з’їсть ще хоч шматочок.

Грейс кивнула. Але іти не збиралася.

– Ти хороший песик, – тепер вона гладила його без колишнього страху. – Ти розумник! Завтра я принесу тобі щось смачненьке. Ти любиш вершки? Собаки люблять вершки? – запитала у Бенедикта.

– Деякі люблять.

– Я принесу тобі цілу миску відбірних вершків.

Бенедикт піднявся першим і чи не силоміць підняв дружину з колін.