Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Навіщо ж, у такому разі, критикувати Маркса? Попри його достоїнства, я вважаю Маркса лжепророком. Він був пророком, котрий вказував основний напрямок розвитку історії, однак пророцтва його не справдилися; втім, це не головне з моїх звинувачень. Набагато більше важить те, що він увів в оману велику кількість інтелігентних людей, котрі повірили, що історичне пророцтво — це науковий спосіб підходу до суспільних проблем. Маркс відповідальний за спустошливий вплив історицистського методу мислення на тих, хто хотів обстоювати принципи відкритого суспільства.
Проте чи марксизм — це таки чистий історицизм? Чи немає в марксизмі деяких елементів соціальної технології? Той факт, що Росія проводить сміливі й часто успішні експерименти в соціальній інженерії, змусив багатьох визнати, що марксизм як наука чи віра, що лежить в основі російського експерименту, має бути одним із видів соціальної технології, або принаймні тим, що їй сприяє. Однак кожен, хто бодай трохи обізнаний з історією марксизму, не зробить такого помилкового висновку. Марксизм — теорія чисто історицистська, теорія, що намагається передректи хід майбутніх соціальних та економічних подій і, зокрема, революцій. Власне марксизм зовсім не був основою політики російської комуністичної партії після її приходу до політичної влади. А що Маркс практично відтручував будь-яку соціальну технологію, вважаючи її утопічною6, то його російські послідовники передовсім виявилися повністю непідготовленими до тих великих задач у сфері соціальної інженерії, які стали перед ними. Ленін швидко зрозумів, що марксизм неспроможний допомогти у справі практичної економіки. «Я не знаю жодного із соціалістів, котрий торкався цієї проблеми,— говорив Ленін7 після приходу до влади:— Про це нічого не написано ні в більшовицьких, ні в меншовицьких підручниках». Після невдалого експерименту — так званого «періоду військового комунізму», Ленін вирішив удатися до заходів, які практично означали обмежене і тимчасове повернення до приватного підприємництва. Так званий неп (нова економічна політика) і наступні експерименти — п'ятирічні плани тощо — не мали нічого спільного з теоріями «наукового комунізму», що їх висунули свого часу Маркс і Енгельс. Без урахування цього факту неможливо зрозуміти ні специфічного становища, в якому опинився Ленін перед введенням непу, ані досягнень самого непу. Численні економічні дослідження Маркса навіть не заторкали проблем конструктивної економічної політики, скажімо, економічного планування. Ленін визнає, що у творах Маркса важко знайти бодай слово про економіку соціалізму, за винятком таких порожніх гасел8, як «від кожного — по здібностях, кожному — по потребах!» Причина цього полягає в тому, що економічне дослідження Маркса повністю підпорядковане його історичному пророцтву. Можна додати ще й таке: Маркс рішуче підкреслював різницю між своїм чисто історицистським методом і будь-якою спробою проведення економічних аналізів з метою раціонального планування. Такі спроби він засуджував як утопічні і неправомірні. Внаслідок цього марксисти навіть не вивчали так званих «буржуазних економістів», відомих своїми досягненнями в цій галузі. За освіченістю і підготовкою до конструктивної роботи вони навіть поступалися деяким із цих «буржуазних економістів».
Свою особливу місію Маркс убачав у звільненні соціалізму від його сентиментальної, моралістської і мрійницької підоснови. На його думку, соціалізм слід було розвинути з утопічної стадії на стадію наукову9, засновану на науковому методі аналізів причин і наслідків та науковому передбаченні. А що прогнозування в суспільній сфері він вважав тотожним історичному пророцтву, то науковий соціалізм слід було засновувати на вивченні історичних причин та історичних наслідків і, зрештою, на пророцтві про своє власне пришестя.
У відповідь на критику їхніх теорій марксисти часто твердять, що марксизм — це переважно метод, а не теорія. Вони кажуть: навіть якщо окремі положення теорій Маркса чи деяких його послідовників виявилися хибними, його метод у цілому лишається неспростовним. Я вважаю цілком справедливим наполягати на тому, що марксизм — це передовсім метод. Проте неправильно вважати, що як метод він застрахований від критики. Той, хто хоче судити марксизм, мусить досліджувати і критикувати його саме як метод, тобто вимірювати його за методологічними критеріями. Він повинен запитати: марксизм — це плідний чи неплідний метод, себто чи спроможний він просунути науку вперед. Отже, критерії, за якими ми мусимо судити марксистський метод, мають практичну природу. Визначаючи марксизм як чистісінький історицизм, я тим самим підкреслюю абсолютну безплідність марксистського методу10.
Маркс і сам погодився б із таким практичним підходом до критики свого методу, адже він був одним із перших філософів, що розвивали філософські погляди, пізніше названі «прагматизмом». До такої позиції, на мій погляд, його призвело переконання, що практичному політикові, під яким він розумів звичайно політика-соціолога, вкрай бракує наукового підґрунтя. Наука,— вчив він,— має приносити практичні результати. Дивися завжди на плоди, на практичні наслідки теорії! У чомусь вони засвідчують навіть і наукову її структуру. Філософія і наука, що не дають практичних результатів, лише пояснюють світ, у якому ми живемо, однак вони можуть і повинні робити більше: вони повинні змінювати світ. «Філософи,— писав Маркс на початку своєї кар'єри,— лише всіляко пояснювали світ, хоча справа полягає в тому, щоб змінити його»11. Можливо, саме ця прагматична настанова дала йому змогу передбачити важливу методологічну доктрину пізніших прагматиків про те, що найсуттєвіша риса науки полягає не в набутті знань про минулі факти, а в передбаченні майбутнього.
Цей наголос на науковому передбаченні — власне, важливе і прогресивне методологічне відкриття — на жаль, звів Маркса на манівці. Правдоподібний аргумент про те, що наука може передбачати майбутнє лише за його обумовленості, тобто якщо (як це і було) майбутнє присутнє в минулому, вкладене в нього, призвів Маркса до хибного переконання, що суто науковий метод має засновуватися на виключному детермінізмі. Марксові «невмолимі закони» природи та історичного розвитку ясно вказують на вплив інтелектуальної атмосфери, створеної Лапласом та французькими матеріалістами. Віра в те, що терміни «науковий» і «детерміністський» — синоніми або принаймні що вони тісно пов'язані між собою, є однією з тогочасних марновірностей, яку ми не можемо подолати й досі12. Я цікавлюся переважно питаннями методу і мене втішає те, що, обговорюючи його методологічний аспект, немає ніякої
