Трубадури імперії: Російська література і колоніалізм - Єва Томпсон
Принцип «поділяй і володарюй» застосовували також, конструюючи картини минулого в такий спосіб, щоб нагадати російському населенню часи, коли панівною нацією були не росіяни, а поляки. Опера Михайла Глінки «Життя за царя», поставлена в Москві, про яку багато писали, сягає того періоду в російській історії (відомого як «смута»), коли польсько-шведський спадкоємець престолу Владислав Ваза претендував на московський трон. (У пострадянській Росії взяли з цієї опери на короткий час національний гімн, і це, очевидно, було свідченням того, що російські еліти вважали російсько-польські відносини важливими в психологічному плані для формування росіянами власного образу) 58. У жовтні та листопаді 1939 р. російські періодичні видання друкували рецензії на фільм «Мінін і Пожарський», у якому йшлося про часи польської окупації Москви в 1610 р. Наприклад, 26 жовтня 1939 р. рецензент Георгій Шторм так описував польський похід на Москву: «Поляки забирали худобу, вбивали селян, спалювали села та містечка… В черепах людей заводилися рої бджіл». Того самого дня і в тій самій газеті П. Павленко з осудом писав про «польську цензуру» у Львові. 18 грудня 1939 р. у статті А. Солодовникова в газеті «Правда» польську «панську» владу було звинувачено в утисках митців непольської національності. З листопада депутат Верховної Ради СРСР від Білорусії А. С. Малевич засуджував польське правління в Білорусії словами, явно розрахованими на емоційне сприйняття: «Польські пани, подібно до чорних воронів, запускали в наші серця свої гострі кігті». 13 листопада, коли східна Польща вже була в радянських руках, «Правда» все ще друкувала статті про «ярмо панської Польщі».
Радянська періодика того часу рясніла зображеннями польських панів як дегенератів і розпусників. Повідомлення з численних «визволених» міст описували розкіш, в якій начебто жили «пани», та вказували, що в їхні апартаменти вселилися прості люди. У жовтні 1940 р. газета «Правда» повідомила, що в самому тільки Львові в такі розкішні апартаменти та будинки вселилися понад дві тисячі сімей. Про долю колишніх мешканців цих будинків можна дізнатися з інших джерел.
Отже, велика кількість більш і менш видатних російських радянських письменників і політиків оспівувала вступ Червоної Армії в Польщу та виставляла його як визволення українців і білорусів від польського ярма, попри те, що насправді радянський напад, з якого б погляду на нього не дивитися, погіршив ситуацію. Письменники підтримали напад і, за умовчанням, пакт між Гітлером і Сталіним, який до нього призвів. Очевидно, цьому факту слід приділити більше уваги, оцінюючи радянську літературу 1930 — 1940-х років. Надто часто письменників тієї епохи розглядають так, начебто вони тільки дотримувалися канонів соціалістичного реалізму і їхнє концептуальне бачення світу не було глибоко загрузлим у трясовині брехливості, породженої імперською аґресивністю. Такі письменники, як Олександр Твардовський, котрий запевняв своїх читачів, що Радянський Союз вчинив чесно, увійшовши в Польщу, або Маргарита Алігер, котра писала про участь СРСР у руйнуванні Польщі як про початок нової ери в історії, були дуже далекими від правдивості. Такі письменники не тільки вислуговувалися перед режимом; вони, крім того, втягали російську літературну мову в болото брехливості й лицемірства, з якого їй було дуже важко виборсатися. Наслідки цієї ситуації для російської літератури і її вплив на концепції та ідеї, які переважають в російських літературних дискусіях, — або, якщо дивитися ширше, на «режим замовчування» («default mode») публічного дискурсу в Росії — досі ґрунтовно не вивчалися.
Преса використовувалася також для перекрученого зображення ставлення Сполучених Штатів до радянсько-нацистського пакту. У газеті «Правда» від 8 вересня 1939 р. зазначалося, що Президент США Франклін Д. Рузвельт похвалив Німеччину за дотримання міжнародного права, яке забороняло підводним човнам атакувати торговельні судна. Номери «Правди» від 31 серпня і 23 вересня 1939 р. повідомляли про зростання цін на нью-йоркській фондовій біржі; 17 вересня, у день нападу Радянського Союзу на Польщу, згідно з повідомленням у «Правде», спостерігалося зростання цін на токійській фондовій біржі. До того «Правда», здається, ні разу не наводила інформації про коливання цін на фондових біржах. 19 вересня 1939 р. «Правда» повідомила, що газета «Volkischer Beobachter» схвально відізвалася про радянський напад на Польщу. Стаття, про яку згадує «Правда», з’явилася у берлінському виданні цієї нацистської газети того самого дня, що й у «Правде»; отже, видавці «Правды» мусили мати до неї доступ ще до того, як її було опубліковано 59. 30 вересня 1939 р. «Правда» опублікувала інтерв’ю, яке дав ТАРС Йоахім фон Ріббентроп. Як зазначалося у редакційній статті, «німецько-радянську дружбу встановлено тепер остаточно…. Обидві держави прагнуть, щоб Англія та Франція припинили свою абсолютно безглузду боротьбу проти Німеччини… Якщо Англія та Франція цього не зроблять, то Німеччина та Радянський Союз знатимуть, як на це відповісти».
У радянській пресі 1939 — 1940-х років широко цитувалися промови Гітлера з прихильними коментарями. 2 вересня 1939 р. «Правда» надрукувала промову Гітлера в Рейхстазі, в якій він стверджував, що війну розпочали поляки, а не німці. 21 вересня 1939 р. «Правда» передрукувала уривки з виступу Гітлера 19 вересня у Ґданську (Данцигу), в якому він навчав поляків демократії, а 7 жовтня ця газета опублікувала ще одну промову Гітлера в Рейхстазі із заявою, що польська держава не мала права на існування і була побудована на «крові і кістках німців та росіян». У газеті «Ленинградская правда» від 10 листопада 1939 р. було детально відтворено виступ Гітлера у Мюнхені, а 1 лютого 1940 р. «Известия» передрукували частини його промови про прихід нацистів до влади.
В’ячеслав Молотов у своїй доповіді про зовнішню політику Радянського Союзу, детально висвітленій у «Правде» від 1 листопада 1939 p., захищав Гітлера та засуджував західні
