Метафізика - Арістотель

8

Оскільки про суще взагалі говориться у кількох значеннях, одне з яких є те, про що говориться, що воно існує побіжно, — варто насамперед розглянути суще у цьому сенсі. Очевидно, що жодна з наук, успадкованих нами від попередників, не займається побіжним. Так, будівництво не розглядає те, що може статися з мешканцями [20] будинку (наприклад, тяжко їм житиметься там чи навпаки). І те саме можна сказати про ткацтво, чоботарство чи кухарство. Натомість кожна з цих наук розглядає тільки належне їй, тобто те, що веде до її власної мети. Що ж до питань на кшталт: «якщо той, хто знається на музиці, стає письменним, то він буде разом [25] і тим, і другим, хоча не був таким раніше; натомість те, що не існує завжди, мало виникнути; отож він мав стати воднораз тим, хто знається на музиці, й письменним», — то такі питання не розглядає жодна із загальноприйнятих наук, окрім софістики. Адже лише вона займається побіжним, а тому Платон не був несправедливий, сказавши, що софіст [30] витрачає час, гадкуючи про несуще[160]. Стане цілком очевидно, що про побіжне не може бути жодної науки, якщо ми спробуємо з’ясувати, що таке побіжне.

Отже, ми кажемо, що все існує або завжди і з необхідністю (з необхідністю не в сенсі насильства, а в тому сенсі, який мається на увазі в доказі), [35] або в більшості випадків, або не в більшості випадків, не завжди і не з необхідністю, а натомість як сталося; наприклад, може бути холодно в розпалі літа, але це стається на завжди і не з необхідністю і не в більшості випадків, а лише іноді може трапитися. [1065α] [1] Отож побіжне — це те, що справді трапляється, проте не завжди, не з необхідністю і не в більшості випадків. Отже, що таке побіжне, сказано, і чому немає науки про нього, зрозуміло; адже будь-яка наука вивчає те, [5] що існує завжди або в більшості випадків, тоді як побіжне не є ні тим, ні другим.

Очевидно також, що побіжно суще має інші причини й начала, ніж суще саме по собі; інакше це означало б, що все має існувати з необхідністю. Адже якщо одне існує завдяки другому, а друге — завдяки третьому, а третє не просто сталося, але існує [10] з необхідністю, то з необхідністю існуватиме і те, чого воно є причиною, аж до останнього наслідку (хоча саме це, власне, ми покладали як побіжне). Отож усе існуватиме з необхідністю, і тоді в світі не лишається місця для чогось, що трапляється, ба навіть для можливості виникнення чи невиникнення будь-чого. І навіть якщо припустити причину не як таку, що постійно існує, [15] а як таку, що зазнає становлення, результат той самий: все відбуватиметься з необхідністю. Адже завтрашнє затемнення відбудеться, якщо відбудеться щось друге, а те — якщо щось третє, а те — якщо щось четверте; і в такий спосіб, якщо віднімати час від певного проміжку часу від сьогодні до завтра, колись дійдеш до того, що існує зараз; [20] тож якщо воно існує, то і все з ним пов’язане існуватиме з необхідністю; тому все відбувається з необхідністю.

Що ж до сущого в сенсі істинного й у сенсі побіжного, то перше полягає у сполученні думок і є станом думки (а тому шукають не начала сущого в такому сенсі, а сущого, яке існує зовні й окремо), а друге [25] (я маю на увазі побіжне) не є необхідним, а натомість є невизначеним; і причини його невпорядковані й необмежені за числом.

Тому, що виникає від природи або внаслідок задуму, притаманна мета. Якщо ж те чи інше виникає побіжно, то це щасливий випадок; адже як-от суще існує або саме по собі, або побіжно, так само [30] і причина. Щасливий випадок натомість є випадкова причина там, де щось відбувається внаслідок свідомого вибору з певною метою. Тому щасливий випадок і задум стосуються одного й того самого; адже свідомий вибір не буває без обдуманості. Натомість там, де щось сталося завдяки щасливому випадку, причини є непевними, а тому він уникає людського розрахунку і є випадковою причиною, а, простіше кажучи, тут немає сенсу говорити [35] про причину. Щасливим чи нещасливим випадок є тоді, коли щось закінчується добре чи погано; а успіх чи неуспіх визначається тим, наскільки добре чи погано. [1065β] [1] І оскільки ніщо побіжне не є переднішим за те, що існує саме по собі, то не є переднішими і такі причини. Отже, якби випадок або самозародження були причиною виникнення світу, то все ж таки розум і природа є переднішою причиною.

9

Одне існує лише дійсно, друге — лише потенційно, третє — і потенційно, і дійсно; перше є сущим, друге — кількістю, третє належить до інших родів. Немає руху опріч речей, бо зміна відбувається завжди віднодно до категорій сущого, і немає нічого спільного для них, що не належало б до жодної категорії. Кожна категорія притаманна всьому, що до неї належить, подвійним чином (наприклад, певна «ця» річ — це, з одного боку, форма, з іншого боку, її позбавленість; так само щодо якості: одне є білим, друге — чорним; і щодо кількості: одне є закінченим, друге — незакінченим; і щодо пересування: одне є верх, друге — низ, або одне є легке, друге — важке); тож видів руху й зміни є стільки ж, скільки видів сущого.

Оскільки [15] кожен рід сущого поділяється на потенційне і дійсне, то перехід потенційного як такого в дійсне я називаю рухом. Що сказане нами вірно, зрозуміло з наступного: коли те, що може бути збудованим, таке, як ми називаємо його, є в дійсності, воно будується, і це є будівництво; і так само навчання, лікування, ходіння, [20] стрибання, старіння, визрівання. А відбувається рух тоді, коли відбувається здійснення, і не раніше й не пізніше. Отож рух є здійснення того, що існує потенційно, коли воно при здійсненні діє не як таке, а як рухоме.

Під «як» я маю на увазі таке: мідь потенційно є статуя; але дійсність міді [25] як міді не є рух. Адже не бути міддю — не те саме, що бути чимось потенційно, бо якби це було тим самим просто за визначенням, то дійсність міді була б певним рухом. Проте