Метафізика - Арістотель
Далі, якщо ми завжди змінюємося і ніколи не лишаємося тими самими, то що дивного в тому, що речі ніколи не здаються нам одними й тими самими, подібно до того як це відбувається із хворими. [1063β] [1] Справді, в останніх, оскільки вони перебувають в іншому стані порівняно з тим, у якому вони були здоровими, змінюються і чуттєві враження, тоді як самі чуттєві речі не зазнають жодної зміни. [5] Так само має бути і тоді, коли відбувається згадана зміна, а отже, якщо ми не змінюємося, а лишаємося надалі тими самими, то має бути щось стале.
Що ж стосується тих, у кого згадані труднощі випливають із непевних припущень, то їх нелегко розв’язати, якщо тільки вони приймуть якісь певні засади й більше не вимагатимуть для них доказів; [10] адже тільки так відбувається будь-яка дискусія і будь-яке доведення; якщо ж вони не приймають ніяких певних положень, то цим самим вони руйнують можливість дискусії і доведення взагалі. Тому проти таких людей немає доказів; що ж до тих, в кого труднощі викликані положеннями, прийнятими від попередників, то їх легко розв’язати й усунути причини їхніх сумнівів, що ясно зі [15] сказаного раніше[159].
Отже, із цих міркувань зрозуміло, що твердження, що суперечать одне одному, не можуть бути істинними стосовно одного й того самого в один і той самий час, і так само протилежні твердження, тому що будь-яка протилежність утворюється через позбавлення. Це зрозуміло, якщо звести протилежності до їхнього спільного начала.
Так само не можна приписувати одному й тому самому нічого середнього між протилежностями. Адже якщо предмет, про який ми говоримо, є білим, то буде помилкою говорити, що він не є ані чорним, ані білим, бо звідси випливало б, що він є і не є білим. Справді, лише одна з поєднаних протилежностей висловлює істину про предмет, а друга є тим, що їй суперечить.
Отже, неправі як ті, хто приймають позицію Геракліта, [25] так і ті, хто погоджуються з Анаксагором. Бо інакше з цього випливатиме, що можна приписувати протилежне одному й тому самому. Так, якщо у всьому, як каже Анаксагор, присутня частка всього, то це означає, що ніщо не є солодшим чи гіркішим (і так само з будь-якою іншою парою протилежностей), оскільки все містить у собі все і не лише потенційно, а в дійсності [30] і як щось окреме. І так само неможливо, щоб усі твердження були істинними, або щоб усі були хибними. Це неможливо як через багато інших труднощів, що випливають із цього положення, так і тому, що якщо всі твердження є хибними, то неправий і сам той, хто так каже, а якщо всі є істинними, то і той, хто каже, що всі є хибними, теж не помиляється.
7
[35] Будь-яка наука шукає певні начала й причини для кожної з речей, які вона пізнає, [1064α] [1] наприклад, медична, спортивна та кожна з інших прикладних та математичних наук. Справді, кожна з них, обмежуючись певним родом речей, займається ним, як наявним і сущим, але не як сущим, бо цим займається інша, відмінна від цих наука. Із згаданих же наук кожна пізнає певним чином щосність у кожному роді і потім намагається виявити інші властивості з більшою чи меншою точністю. При цьому одні науки пізнають щосність за допомогою чуттєвого сприйняття, інші — покладаючи як припущення. Звідси зрозуміло, що не може бути доказів щодо сутності та щосності.
[10] Оскільки існує наука про природу, то очевидно, що мають існувати також відмінні від неї практична та прикладна науки. Адже для прикладної науки начало руху — в тому, хто створює, а не в тому, що створюється, і це або мистецтво, або якась інша здатність. І так само для практичної науки рух радше не в дії, а в [15] тих, хто діє. Наука натурфілософа є наукою про речі, що мають начало руху в самих собі. Отож звідси зрозуміло, що вона не має бути ані практичною, ані прикладною, а натомість умоглядною (бо вона необхідно має потрапляти в один із цих родів). І оскільки кожна з наук необхідно [20] має певним чином знати щосність і спиратися на знання цього начала, не повинно лишитися без уваги, як тому, хто вивчає природу, слід давати визначення і як йому слід розуміти визначення сутності — як «кирпате» чи радше як «увігнуте». Адже із них поняття кирпатого включає в себе матерію речі, тоді як поняття увігнутого відділяє річ від матерії; [25] адже кирпатість проявляє себе в носі, а тому її поняття мислить її разом із носом, адже кирпате — це увігнутий ніс. Тому зрозуміло, що визначення плоті, ока й інших частин тіла завжди має включати в себе матерію.
Оскільки є певна наука про суще як суще й таке, що існує окремо, слід розглянути, чи є фізика [30] тією самою наукою, що й ця, чи радше вони є різними. Отже, фізика є наука про речі, що мають начало руху в самих собі; математика ж є умоглядною наукою про предмети, що лишаються сталими, але не існують окремо. Отож існує певна відмінна від обох цих наука про те, що існує окремо, і є нерухомим, звичайно, якщо [35] існує якась така сутність, тобто окрема й нерухома (а ми, власне, намагатимемося її виявити). І якщо існує якась така природа серед сутностей, то тут мало б існувати й божественне, і воно було б першим і найголовнішим началом. [1064β] [1] Отже, маємо три роди умоглядних наук: фізика, математика і теологія. Умоглядні науки є вищим родом наук, а найвищою з цих трьох є названа останньою, бо її предметом є найцінніше [5] суще, а вищою чи нижчою кожна наука називається з огляду на цінність свого предмета.
Може виникнути питання, чи слід вважати науку про суще як суще загальною чи ні. Адже кожна з математичних наук є наукою про один певний рід речей, натомість загальна математика займається ними всіма. Якщо ж природні сутності є першими із сущих, то першою серед наук мала б бути фізика. Проте, якщо існує інша природа і сутність,
