Діалоги - Луцій Анней Сенека

був Валерій Азіатик{251}, чоловік доволі гордий, аж ніяк не байдужий до образ. І ось під час велелюдної гостини Гай Цезар починає, і то на все горло, дорікати йому тим, що його дружина не надто вправна в ліжку. Боги праведні! То таке мужеві слухати? То таке принцепсу знати? До чого ж то має дійти розпуста, щоб сам принцепс розводився про свій перелюб і про свій несмак, не кажу вже перед консуляром, не кажу перед другом — перед мужем!

А ось як було з Хереєю{252}, військовим трибуном: його твердій руці геть не відповідав тонкий, млявий голос, що міг у будь-кого викликати деякі підозри. Щоразу, коли він запитував Гая, яким буде нове гасло, той називав то Венеру, то Пріапа — не пропускав нагоди поглумитися над воякою, мов над якимсь м’якотілим розпусником; сам же при цьому так і світився в золочених одіяннях, у браслетах, сандалях. Так-от він змусив Херею радше за зброю братися, аніж запитувати про гасло. Той же Херея першим серед змовників заніс меча, махом перерубавши імператорові шию. Потім уже звідусіль посипались удари мечів — усяк мстив за особисті й загальні образи, а все-таки першим був той муж, який не виглядав мужнім.

До речі, цей же Гай мало що не все вважав образами для себе, і (так буває) як не здатний був їх переносити, так і спраглий — завдавати їх. Він, наприклад, розгнівався, коли Геренній Макр, вітаючись, назвав його Гаєм, а пріміпілярія{253} таки покарав, коли той назвав його Калігулою: народився ж він у таборі, тому вояки й назвали його, вихованця легіонів, Калігулою — звичним для них, наче рідним, іменем{254}. Та коли, вже в дорослому віці, він став на котурни{255}, то звисока глянув і на те своє прізвисько, сприймаючи його як образу для себе.

Отож, якщо у своїй вибачливості ми знехтуємо помстою, то можемо втішити себе тим, що колись таки знайдеться той, хто покарає нашого зухвалого й пихатого кривдника, адже це ті пороки, що ніколи не вичерпуються лише на одній якійсь людині й на одній лиш образі.

Але звернімося до тих, хто має служити нам високим зразком терпеливості. Скажімо, — до Сократа, який без тіні невдоволення сприймав усі звернені проти нього їдкі насмішки у комедіях{256}, що їх видавали й ставили в театрі; сміявся там не менше, аніж тоді, коли Ксантиппа хлюпнула на нього помиями. Антисфенові{257} докоряли тим, що його мати — варварка, з Фракії; він же відповідав, що й матір богів — з Іди.

XIX

Ніколи не варто вплутуватись у суперечки та бійки, краще забиратися геть, і хай би там що витворяв дурень (а ніхто, окрім дурня, й не чинитиме тобі зла), — просто не зважати. Хай славить нас люд, хай неславить — будьмо рівно незворушні: не тішмося першим, не журімося другим. Інакше, остерігаючись образ або вражені ними, запустимо важливі справи, занедбаємо суспільні й особисті обов’язки й навіть щось рятівне, коли по-жіночому будемо клопотатися тим, щоб не почути чогось немилого нашій душі. Буває, гніваючись на когось із можновладців, ми приховуємо те почуття показовою вільністю, свободою своєї поведінки. Одначе свобода — не в тому, що ми нічого не терпимо. Ні. Свобода — в тому, щоб піднятися духом над усіма кривдами; щоб усі радощі знаходити в самому собі; щоб увільнитися від усього зовнішнього, — інакше все своє життя тремтітимемо перед чиїмось язиком, чиїмось сміхом.

А що немає такого, хто б не здатний був на образу, то боятися доводилося б загалом усіх. Але мудрець і той, хто щойно стає на стежку до мудрості, обиратимуть для захисту різні засоби. Той, хто ще не сягнув досконалості, хто все ще зважає на думку загалу, повинен розуміти, що він неминуче обертатиметься серед образ і кривд. Що б нам не траплялось, якщо передбачуємо ті пригоди, то й переносимо їх легше. Що благородніший хтось, що видатніший, майновитіший, то більшу мужність повинен виявляти в житті{258}. Хай пам’ятає: у кого високе військове звання, той має стояти у перших рядах. Хай усі кривди, лайки, наруги й інші безчестя сприймає як ворожі окрики, як пущені звіддаля стріли й каміння, що просвистують без шкоди біля шоломів; на образи ж хай дивиться як на удари, що влучають то у щит, то у груди, і хай приймає їх, не сміючи не те що зрушитись, а й здригнутися. І навіть якщо ворог натискатиме, якщо нестерпним ставатиме його напір, то однак відступати — ганебно: не здавай місця, яке тобі визначила природа{259}. Запитаєш мене, що це за місце? Місце мужа.

У мудреця — інші, радше протилежні засоби, адже ви — ще в бою, а він — уже по перемозі. Не будьте ворогами своєму ж таки добру, і, поки змагаєте до правди, плекайте в душах надію на успіх. З любов’ю сприймайте корисні настанови, підсилюйте їх власними думками й молитвою. Мусить же бути хтось нездоланний, хтось такий, кому нічого не може заподіяти фортуна, — ось що конче потрібно для держави роду людського!

Коментарі

Перекладено за виданнями: Oeuvres completes de Seneque / Sous la direction de M. Nisard. —Paris, 1838; Lucio Anneo Seneca. Dialoghi. — Milano: Fabbri editori, 2004.

(Коментарі, які у паперовому виданні складають суцільний перелік, у цій електронній версії віднесено до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника.)

Інформація видавця

ББК Ю3(0)323-231.3Сенека-065

УДК 821.1(37)

С 31

Сенека Луцій Анней

С 31 Діалоги / Луцій Анней Сенека; пер. з лат. Андрій Содомора. — Львів: Апріорі, 2016. — 320 с.

ISBN 978-617-629-310-1

© Содомора А., переклад, 2016

© Обкладинка Крістєва Н., 2016

© Видавництво «Апріорі», 2016

ISBN 978-617-629-310-1

З м і с т

Сила духу та ясність душі. Юрій Николишин …3

На гребені збігаючого часу. Андрій Содомора …7

ПРО КОРОТКОЧАСНІСТЬ ЖИТТЯ …78

ПРО ЩАСЛИВЕ ЖИТТЯ …123

ПРО СПОКІЙ ДУШІ …173

ПРО ДОЗВІЛЛЯ …224

ПРО СТІЙКІСТЬ МУДРЕЦЯ …238

КОМЕНТАРІ. Андрій Содомора

     Про короткочасність життя …275

     Про щасливе життя …288

     Про спокій душі …297

     Про дозвілля …307

     Про стійкість мудреця …309

Хто ми

Ми — українське книжкове видавництво, засноване в серпні 2002