Діалоги - Луцій Анней Сенека
Але, — можеш заперечити: «Якщо Сократа оскаржили несправедливо, то, отже, його скривдили». — Тут потрібне уточнення: може бути таке, що хтось мене скривдить, але скривдженим я не буду. Скажімо, хтось, укравши якусь річ з моєї садиби, покладе її в моєму ж домі; він украв, я ж — нічого не втратив. Хтось може стати шкідником, хоча нікому не нашкодив. Якщо, наприклад, хтось спить зі своєю жінкою так, мовби то була чужа жінка, то він перелюбець, хоч вона залишається порядною. Хтось, припустімо й таке, дав мені отруту, але, змішана з їжею, вона втратила свою силу; підсипаючи отруту, той чоловік зробив себе злочинцем, хоча шкоди не завдав. Розбійник залишиться розбійником, навіть якщо його ніж, проткнувши широку полу, не зачепить тіла. Та й кожен злочин загалом, навіть якщо не сягнув цілі, є звершеним чином, бо цього достатньо для звинувачення. Є ще й такий вид взаємозв’язку, коли одне щось може існувати без другого, але те друге — не може без першого.
Що кажу, те спробую вияснити. Можу, скажімо, перебирати ногами, але не бігти, та не можу бігти не перебираючи ногами. Перебуваючи у воді, можу не плавати, але плавати, не перебуваючи у воді, — не можу. З цього ж ряду й те, про що ведемо мову. Якщо мене скривджено, то це означає, що вчинено кривду; але якщо вчинено кривду, то це ще не означає, що мене скривджено: різне може трапитися, що відверне кривду. Як занесену для удару руку може перепинити будь-який випадок, а пущену стрілу — відхилити, так і всякі інші кривди можуть бути перехоплені на півдорозі, тож вони будуть і заподіяні, і, водночас, не отримані.
VIII
Окрім того, справедливість не може зазнавати нічого несправедливого, адже протилежності не сходяться. Кривда ж буває лише несправедливою, тому мудреця неможливо скривдити. Тож не дивуйся, що мудреця ніхто не може не тільки скривдити, а й принести йому якусь користь. Мудрецеві й не бракує нічого, що міг би отримати в дарунок. Та й що погана людина могла б дати мудрецеві? Щоб дарувати щось, потрібно спочатку мати, а що поганий може мати такого, чим міг би порадувати мудрого мужа? Отож, ніхто не може ані шкоди завдати мудрецеві, ані якусь користь йому принести — як і все божественне: ані чиєїсь допомоги не хоче, ані скривдженим бути не може. А мудрець — найближчий до божественного; в усьому, окрім смертності, він подібний до бога. Він увесь — у постійному пориві туди, де все — у мірній, згідливій течії: пливе спокійно й впорядковано, безпечно й лагідно; народжений для суспільного добра, помічний для себе й для інших, він нічого негідного не забажає, ні за чим не плакатиме — він, хто, опираючись на розум, сповнений божественного духу, ступатиме через клопітне, в постійних перемінах, людське життя. То звідки б йому чекати кривди? Не думай, однак, що мова лише про ту кривду, яка від людей: тут і фортуна безсила, бо скільки б разів вона не зіткнулася з чеснотою — ніколи їй не дорівняє.
Якщо з душевним спокоєм, незворушно сприймаємо те найстрашніше, чим може грозити нам найсуворіший закон чи найлютіший велитель, те, в чому фортуна вичерпує всю свою владу, — якщо знаємо, що смерть не є злом, отже, й не кривдою, то наскільки ж легше переноситимемо все інше: втрати й страждання, наругу й вигнання, смерть близьких, усілякі розлуки й незгоди! Навіть коли всі ті біди наринуть на мудреця водночас — не потоплять його, то що вже казати про поодинокі, які й засмутити його не годні? І якщо він незворушно сприймає кривди, які завдає йому фортуна, то наскільки спокійніше поставиться до можновладних кривдників, знаючи, що ті — лише прислужники фортуни!
IX
Усе це мудрець зносить не інакше, аніж як зимову холоднечу й вибрики неба, як гарячку й хвороби, як усі інші прикрі несподіванки. Він навіть не припускає, що хтось інший бодай у чомусь може керуватися здоровим глуздом, адже на це здатний лише мудрець. Усіма іншими людьми рядить не глузд, а хибні, лукаві думки та безладні смикання душі; мудрець усе це зараховує до чогось випадкового. Ми ж — поза шаленим крутежем тих випадковостей, що звідусіль налітають на людину.
Мудрий зважає й на те, якою поживою для кривдження є страх перед усілякими небезпеками. От, наприклад, нам чи то нашіптувача підішлють, чи висунуть несправедливі звинувачення, чи налаштують проти нас можновладців, чи наставлять інші, гідні зодітих у тогу розбійників, підступні пастки. Кривда частенько трапляється й від того, що хтось вирве комусь із рук чи то прибуток, чи довго виловлювану нагороду, чи перехопить великим трудом осягнутий спадок, чи позаздрить комусь прихильності чийогось багатого дому. Мудрець усього цього уникає, бо ні надією не живе, ані страхом{231}.
Додай і те, що кривду ніхто не сприймає незворушно: варто лиш подумати про неї, і вже людина скипає, але — не мудрець: він завжди з піднятим чолом, завжди володіє собою, завжди він у глибокому й погідному спокої. Кого ж зачіпає кривда, того вона й потрясає, й поневолює; мудрець же вільний від гніву, що спалахне від самої думки про кривду; а вільний від нього тому, що й від кривди вільний, — знає, що вона не може його торкнутися. Ось чому він такий прямий душею і просвітлений, такий піднесений у своїй постійній радості. І так уже незворушно сприймає він ті удари, що їх завдають чи то люди, чи обставини, що й саму кривду звертає собі на користь: випробовує себе й свою чесноту{232}.
А тепер, заклинаю вас, — вухом і серцем, у шанобливій мовчанці, прихиліться до завершального слова: мудрець — вільний від кривди!
Але задля його безпеки вам аж ніяк не доведеться поступитися й дещицею своєї зухвалості, хижацької жадоби, сліпої нерозсудливості й гордині: не коштом ваших пороків шукаємо для мудреця свободи — майте їх, неторкнутими, при собі. Таж не про те мова, щоб ви не мали змоги кривдити, а про те, що мудрець усі ті кривди пускатиме з вітром, а терпеливість і велич духу служитимуть йому
