Що таке українська література - Леонід Володимирович Ушкалов
І, мабуть, одним із найяскравіших проявів оцього трепетного почуття є наша астрологічна традиція. Справді, астрологія в нас така ж давня, як і сама література. Хіба ні, коли перший виклад астрологічної науки бачимо вже на сторінках «Ізборника Святослава» 1073 року? Та й перша друкована книжка українського автора — так само астрологічна: 7 лютого 1483 року в Римі вийшов трактат доктора мистецтв і медицини Болонського університету Юрія Дрогобича «Прогностична оцінка 1483 року…» («Iudicium pronosticon anni MCCCCLXXXIII…»). Трактат присвячено 212-му папі Римському Сикстові IV — тому самому, котрий заснував Капітолійський музей і чиїм ім’ям названа Сикстинська капела. Сикст IV був великим меценатом, дуже впливовим політиком, а ще чудово знався на астрології. У присвяті свого трактату Юрій Дрогобич писав: «Ти пізнав, яка сила зірок. Я відаю, що ти вивчив усі причини речей. І якщо велич неба незбагненна для очей, то вона недалеко відбігає від людського розуму. Ми знаємо за наслідками причини й за ними ж таки розрізняємо впливи небес — так відкривається шлях. Усе смертне підлягає законам неба. Хто б це став заперечувати! Отже, зірки керують земними справами. Вони не змушують, а дозволяють правити самим, а коли раптом загрожують, люди можуть відвести загрозу розумом». А потому, покликаючись на Аристотеля, Клавдія Птолемея, Абу Машара, Ґвідо Бонатті й інших, розпочинає свою футурологію. Астролог каже про те, яким буде цей рік, як житимуть люди різних релігій, що чекає на Понтифіка та на його кардиналів, на Священну Римську імперію, на Польщу, Богемію, Угорщину, Італію, Іспанію… Він каже про можливі війни, про затемнення місяця, про пошесті, про погоду та навіть про урожай і про ціни на ринку…
Проте навіщо мені ходити аж до Рима, коли перша книжка моєї рідної слобідської літератури була так само астрологічна? Маю на думці рукописну збірку архімандрита Курязького монастиря Онуфрія «Про людську природу», роботу над якою автор завершив «року від Різдва Христового 1699, грудня 10 дня». І тут я читаю, зокрема, отакі вірші: «Дванадцять різних знаків є у астрології, / І знаки ті бувають ласкаві і строгії: / Баран, Бик, Близнята, з ними ще і Рак, / Лев, Панна, Ваги, Скорпій і Стріляк. / Козел, Водолій, Риби теж такі бувають, / ті, що в небі мешкають, про те добре знають». Та й загалом, за часів Онуфрія астрологія була в нас дуже популярна. Тут і астрологічна медицина, тобто ятроматематика, про яку автор знаменитого трактату «Speculum astrologiae» Франческо Джунтині писав: «Без астрології лікар сліпий і ніхто йому не повірить». Тут і такий суто астрологічний жанр, як генетліакон — наприклад, поезія Сковороди «На день народження Василя Томари». А в «Комедії на день Рождества Христова» Дмитра Туптала алегорична постать Астрології виходить на сцену. У п’ятій яві вона перераховує знаки зодіака, сузір’я, окремі зірки, та ніяк не може зрозуміти, що то за нова зірка, яка щойно зійшла на небі. І тут пророк Валаам устає з домовини й каже їй, що то зірка Якова.
Звісна річ, далеко не всі ставилися до астрології з таким пієтетом. Згадаймо хоча би Теофана Прокоповича, який казав: «Астрологи, звані звіздарями.., вважають, що фатум — це вплив зірок на людей, які народжуються під їхнім сяйвом, і що цей вплив обмежує їхню волю й неодмінно спрямовує їх до певних (добрих чи поганих) учинків. Таке уявлення в жодному разі не можна пропонувати християнинові, коли він хоче залишатись мудрим і не втрачати здоровий глузд. Бо ніщо не може перешкодити вільному виборові людини, хоч і може впливати на неї, але не так, щоб скувати людину взагалі, коли вона чогось хоче». А ось перша інтермедія до драми Митрофана Довгалевського «Комическоє дійствіє». На сцену, тримаючи в руках підзорну трубу, виходить астролог. Він каже, що з допомогою «астрономського мистецтва» знає геть усе: і те, що діється на небі, й те, коли треба орати і сіяти. Тим часом його співрозмовники: двійко селян-українців, білорус і циган — спершу шкилюють із нього (наприклад, Пархом питає, чи не зна той, бува, якої масті буде теля в його рябої корови), а потому відбирають підзорну трубу, а його самого проганяють геть.
Зрештою, не так уже й важко гуртом прогнати зі сцени недотепу-астролога. От лише сама астрологія нікуди при тому не зникає. І про це красномовно свідчить, наприклад, творчість «буковинського соловія» Осипа-Юрія Федьковича. «Нахил до героїзму у Федьковичевому світогляді, — писав Василь Сімович, — в’яжеться з фаталізмом, таким притаманним для українського народного світогляду, а звідціля вже й недалеко до астрології, яку Федькович трактував дуже поважно й якій віддав чи не десять років свого життя». Правда-правда! Федькович — фаталіст. Недаремно він так уважно вивчав Шопенгауера. Недаремно в 1879—1883 роках астрологія була, здається, однією-єдиною справою, якій він наполегливо та ревно віддавався, витративши мало не всі свої статки на придбання відповідної літератури. Він купив латинський рукопис із астрології IV століття, латиномовні та грекомовні астрологічні книжки XVII—XVIII століть, десятки томів астрологічних календарів, карт, атласів, таблиць… Він написав чотири спеціальні трактати з проблем давньоєгипетської теології та астрології. Зберігся один — рукопис майже на 900 сторінок під назвою «Apotelesmata, oder Das Buch der Dekrete». «…Долю чоловіка і його будучину можна відгадати, — писав Федькович у передмові до своєї «Гороскопії», — тілько нехай він не жадає чогось такого неможливого, як жадали середньовічні астрологи, і тримаєся тих скромних границь, які взагалі зазначені для чоловіка, що не все може осягнути»…
То було майже півтора століття тому. А що сьогодні? Сьогодні, як стверджує Перрі Андерсон у книзі «Джерела постмодерну», «настали часи демократичного фаталізму. Та й як може бути інакше, коли соціальна нерівність зростає такою ж мірою, як і політична законність, а громадянське
