Витязь у тигровій шкурі - Шота Руставелі
Скажуть їй, що сили в мене від страждань вогненних тануть».
А тоді він серцю змовив: «Нащо сльози ллєш на діл?
Не згуби себе, бо, видно, ти у владі вражих сил.
О, в коханої волосся - барви воронових крил!
Той здобуде радість, котрий горя винесе наділ».
Він казав про змінність світу, мовив сам собі:
«Живи! Може, ще побачиш сонце,- не тумань же голови».
Він співав чудово, зливши сльози з росами трави,-
Соловей би після нього прозвучав, мов крик сови.
Пісню витязя зачувши, із діброви вийшли звірі,
Встали, вражені тим співом, з хвиль морських каміння сірі,-
І вчували, й дивувались, і ронили сльози щирі.
Він співав пісень журливих - всесвіт слухав їх в сумирі.
Все прийшло співця хвалити - всі створіння, люди, стани:
Птиця з неба, кит із моря, риба з річки, звір з поляни
, З грецьких міст, з осель індійських, східні й західні прочани,
Руси, франки, та іранці, та з Місреті єгиптяни.
АВТАНДІЛОВЕ ПРИБУТТЯ ДО ФРІДОНА ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ВІН РОЗЛУЧИВСЯ З ТАРІЕЛОМСімдесят він день над морем їхав, плачучи з відчаю;
Вгледів раптом мореходів, що пливли у даль безкраю.
Витязь їх спитав, гукнувши: «Стійте! Ви з якого краю?
Ця земля кому належить, хто тут паном - вас питаю».
Відказали: «О прекрасний! Сповнив захват наші груди!
Ми захоплені тобою; ми відкажем без облуди:
Тут - турецький край, а звідси вже Фрідон панує всюди.
Як не вмліємо від тебе, то почуй, чиї ми люди.
Нурадін-Фрідон - владика, що над нами верховодить;
Він - звитяжець, вершник дужий,- чи земля таких ще зродить?
І ніхто йому, мов сонцю, не посміє десь зашкодить.
Він - наш пан, він - наше сяйво, що з небес на землю сходить».
Витязь мовив: «Ви, братове,- люди добрі, слава богу.
Пана вашого шукав я, тож направте на дорогу,
І за скільки день зверстати путь туди я маю змогу?»
З ним пішли морці укупі, ставши левню на помогу.
Розказали: «Ця дорога - битий шлях в Мулгазанзарі;
Там - наш цар, цей мечоносець, цей стрілець, безжальний в карі.
Десять день в путі пробудеш ти, чий лик - рубіни ярі.
Ах, чужинцю! - нас, чужинців, палиш ти в своєму чарі!»
Він сказав: «Мене дивує ця надмірна похвала,-
Як троянда, змерзла взимку, вас причарувать могла?
От якби її узріли в час, коли весна цвіла,-
Отоді вона всім людям справді втіхою була!»
Моряки пішли. Коневі острогами боки стис
Верхівець залізносердий, стрункотілий кипарис.
Мчав скакун учвал, а левень сповнив журним співом ліс,
І кристал омили сльози, і схиливсь од сліз нарцис.
Де б чужих людей не здибав - зразу острах в них зника,
Йдуть дивитись, милуватись красотою юнака,
І від себе не пускають, бо розлука їм тяжка;
Все розкажуть, що спитає, ще й дадуть провідника.
Ось уже Мулгазанзарі,- закінчилась довга путь.
Бачить він у полі військо, що на лови йде, мабуть;
Справді - поле облягають, з пружних луків стріли шлють,
Кричачи звитяжно, звірі, мов колосся стигле, жнуть.
Він зустрічного якогось запитав: «Хто володар,
Що вчинив цю колотнечу, здвиг вояцтва, рух отар?»
Той сказав: «Фрідон преславний, наш мулгазанзарський цар,
Тут полює, оточивши болота, ліси й чагар».
Він поїхав, щоб зустрітись із виборним військом тим.
Чи красу його я зможу описать пером своїм?
Мерзли люди з ним в розлуці, пломеніли, бувши з ним;
Стрічних з розуму він зводив станом - пагоном гінким.
Враз орел шугнув із неба, не злякавшись збройних лав;
Скакуна погнав звитяжець, звичний до таких забав,-
Лук схопив, метнув стрілою,- на траву орел упав,
Із коня зійшов спокійно і крило орлове втяв.
Це побачивши, мисливці припинили раптом лови;
Лад порушивши, до нього позбігалися з діброви
І прибульця обступили; їм забракло навіть мови,-
Не наважувались левня запитати: «Звідки й хто ви?»
Горб на полі був,- на ньому став Фрідон, привідця бою.
Сорок з ним стрільців стояло, славних влучною стрільбою.
Автанділ туди поїхав, вояки пішли юрбою; Дивувавсь Фрідон:
«Що сталось?» і палав уже злобою.
Посланцю Фрідон промовив: «Йди! Що сталось, подивися!
Чом вони безладним тлумом, як сліпі, бредуть з узлісся?»
Раб пішов; і він побачив кипарис, що там піднісся,
І спинився - в нього очі сліпотою пойнялися.
Автанділ сказав, збагнувши, що потрібно цій людині:
«Сповісти - перебуває у Фрідоновій країні,
Із чужих земель прибувши, шлях звершивши в самотині,
Посланець від Таріела, з ним побратаного нині».
Раб вернувся до Фрідона, перед паном став грізним
І сказав: «Я бачив сонце, що розвіє тьму і дим,-
Він і мудрих зводить з глузду. Словом він озвавсь
таким: «Я приїхав до Фрідона, Таріела