Витязь у тигровій шкурі - Шота Руставелі

Що, немов прикрасу, рану на руці несе своїй.

Зразу здобич обдивились, щоб не йшли намарно дні:

Всіх скарбів і не злічити, що лежали там на дні!

Скарб на свій баркас забрали,- спорожніло на судні,

І тоді його спалили,- попливли тріски одні.

Автанділу від купецтва дяку й шану склав Усам:

«Ти нас, кволих, засоромив, повернувши силу нам;

Наше все - тобі належить, наші статки, здобич, крам.

Ми собі рішили взяти тільки те, що дав ти сам».

Витязь мовив: «Це вам, браття, хай напученням стає.

До потоків слізних ваших бог звернув лице своє;

Рятівник не я, нещасний,- він рятунок вам дає.

Нащо дар оцей для мене? Я та кінь - добро моє.

Якби я багатства прагнув, то не можна й полічити

Скарб, що мав я,- ті єдваби, оксамити й самоцвіти.

Все - марнота! Я тим часом - ваш супутник сумовитий,

Та мета у мене інша, ніж багатством володіти.

З тих багатств, що тут знайшов я, з тих клейнодів і прикрас,

Кожен з вас хай стільки візьме, скільки зможе взять за раз;

Прошу тільки: не завдайте ви мені жалю й образ,-

Для моєї справи треба, щоб сховався я між вас.

Не кажіте ви нікому, що я витязь і ваш пан; Ви кажіте:

«Це отаман, що веде наш караван».

Торгуватиму, вдягнувши гідний крамаря жупан.

Заклинаю вас братерством - не вчиніть якийсь обман».

Караванники зраділи, чувши те, що витязь рік;

Всі прийшли, йому вклонились: «Ти нам щастя дав навік,-

Просиш ти того, що просить в тебе кожен чоловік.

Вірно ми тобі послужим. Справді, лик твій - сонця лик!»

Звідти рушили негайно, щоб не гаять марно днів.

Гожий час стояв на морі - прудко їх баркас летів.

Всі вславляли Автанділа в пісні, повній ніжних слів,

Дарували перли сяйні, наче блиск його зубів.

Автанділ проплив те море. Перед ними стало мріти

Світле місто між садами, де хилились пишні віти,

А на вітах майоріли розмаїті гарні квіти.

Ні, краси землі цієї ти не зможеш уявити!

Став баркас біля причалу, де цвітуть сади тіняві.

Автанділ, жупана вдягши, тут поважно сів на лаві,

І прийшли до них по найму носії меткі й лукаві;

Витязь діяв так, неначе знався він в купецькій справі.

З того саду, де спинились, садівничий появився,-

На обличчя блискавичне він захоплено дивився.

Автанділ його покликав, з ним, як з вірником, повівся:

«Хто ви, люди? І чиї ви? Цар який тут оцарився?

Розкажи мені докладно,- мовив витязь цій людині,-

Що дешевше тут, і ціни тут які якій тканині».

Садівник сказав: «Ти сяєш, як у сонячнім промінні!

Що скажу - скажу по правді, не почуєш кривди нині.

Крізь морську державу нашу не проїдеш ти й за рік.

В нас це місто - Гуланшаро - є столицею повік,-

Всякий крам сюди привозять кораблями звіддалік.

Славний цар Мелік-Сурхаві - наш владар і захисник.

Хто з людей сюди потрапив - молодіють і старі:

Час минає тут в розвагах, в учтах, в співах, в милій грі.

Взимку й влітку квіти квітнуть, сонце сяє угорі.

Заздрять люди чужоземні нам у нашому добрі.

Тут купці, моторні люди, можуть добре вторгувати:

Продають товар, купують, мають зиск чи мають втрати;

Найбідніший люд за місяць може скарб собі придбати,

Краму всякого зібравши цілі купи та катати.

Садівничий я в Усена, він - водій купців верховний.

Розкажу я вам докладно, звіт про нього давши повний:

Сад оцей - його, приймає тут прибульців пан шановний,-

Перед ним найпершим ділом викладають крам коштовний.

Всі купці, сюди прибувши, із дарами йдуть до нього,-

Розпаковувати можна крам лиш тут, а більш - ні в кого.

Для царя бере він ліпше, розраховуючись строго.

Де завгодно люди можуть торгувати після цього.

Він людей, як ви, поважних привітати мусить зразу,

Власник заїзду повинен всіх приймать з його наказу,

Та пішов кудись він з дому - не вважайте за образу,

Він би любо та гостинно вас прийняв і цього разу.

Докладу Фатьмі-хатун я, молодій його дружині,

Доброзичливій, приємній, милостивій господині,

Що всі ви, до нас прибувши, потребуєте в гостині.

Увійдеш з гінцем до міста ти у цій іще годині».

Автанділ сказав: «Як знаєш, так тобі чинити слід».

Садівник побіг так швидко, аж ряснів на лобі піт.

Він Фатьмі доклав: «Пишаюсь, бо кажу вам про прихід

Дивовижного прибульця,- в нього сонцем сяє вид.

Сам купець він і господар на весь пишний караван;

Лик - мов місяць семиденний, кипарис - юнацький стан.

Він кораловим завоєм вкрив чоло, вдягнув жупан.

Про шовки, про ціни