Українська література 17 століття - Автор невідомий
Любо в неділю, любо в свято, люб на іншой оказії, можеш конклюзію в казанню своєм учинити, обернувшися і мовячи до Христа, альбо до пречистої діви, альбо до іншого святого, і просячи їх о що. Наприклад, кгди ся притрафить на святого архістратига Михаїла повідати казаннє, можеш в конклюзії до святого Михаїла обернутися і мовити: «Святий Михаїле, заступив-єсь некгдись з мечем на дорозі Валаамові, которий їхав люд божий проклинати, і оборонив-єсь од проклятства ізраїльтянов. І тепер, святий Михаїле, на нас многії Валаа-мове, неприятелі душевнії і тєлеснії, наступують і хотять нас загубити. Добудь же з похев меча свойого, святий Михаїле, і заступи на дорозі неприятелєм нашим, і борони нас од наїздов неприятельських, ізсуни оружіє і заври сопротив гонящих .нас, борони од неприятелей мечем своїм благочестивого царя нашого ім’я рік, і благочестивого гетьмана ім’я рік, і все православноє воїнство, борони од неприятеля мечем своїм святійшого патріарху ім’я рік, преосвященнаго митрополита ім’я рік, боголюбиваго єпископа ім’я рік, борони од неприятелей мечем своїм всю церков православную, кото-рую Христос купив собі кровію своєю пренайдорожшою. Припомикай тут, кого хочеш.
Старайся, жеби всі люде зрозуміли тоє, що ти мовиш на казанню. Бо святий Іоанн Златоустий мудрий бив казнодія, єднак його ганила невіста за казаннє трудноє, же ся з нього нічого не научила і не однесла пожитку душевного; і од того часу, будучи перестережений, святий' Іоанн Златоустий завше ся по тім старав ясне, виразне і просто до зрозуміння людського казаннє повідати. Бо многії суть казнодії мудрії, самі добре що уміють, а не могуть альбо не хотять іншим людєм того ясне виразити і протовкувати, овшем лят-вую реч мовою своєю затрудняють, затлумляють і заві-клявають; такії в церкві святой не мають похвали. Іншії зась казнодії трудную і непонятную реч ясно виражаючи і товкуючи лятвою чинять; і таким казнодійом церков святая мудрость гіриписуєт і похвалу чинить, ведлуг Ісуса Сіраха: «Премудрость их испов Ьдят люде, и похвалу их испо-віість церкви» [Книга премудрості Ісуса, сина Сірахового, гл. 44, ст. 14]. Єсли будеш слово божоє проповідати, а ніхто його не зрозумієт, себе самого будеш проповідати і виславляти, не слово божіє. Псалмиста зась мовить: «Не нам, господи, не нам, но имени твоєму дажд славу». І апостол Павел мовить: «Не себе бо проповідаєм, но Христа Ісуса господа».
Постерігай і того пильне, жеби наука в твоєм казанню згажалася з наукою Христовою, апостольською, святих отець і всеї церкви православної. Бо єсли ти на казанню не такої віри будеш учити, якую церков заховуєт, і єсли інших учинков будеш научати, не тих, котрії церков кажет заховати, місто нагороди вічної одержиш од бога караннє вічноє, бо злою наукою своєю не збудуєш людей, которії тебе слухають, але зопсуєш і душі їх погубиш, ведлуг приповісті Христової: «Еда может слііпєц сл'Ьпца водити, не оба ли в яму впадетася?»
До того, що мовиш на казанню, доводи того Письмом Святим з Біблії, альбо свідоцтвом святого отця якого, учителя церковнаго, альбо прикладом, альбо подобенством, альбо яким-кольвек доводом потверди і подопри свою мову, то вдячнійшая твоя мова будет людєм, которії тебе слухають, і віритимуть тому, що мовиш. А кгди будеш мовити що на казанню, а того чим не доведеш, скажуть люде, же то неправда і твої вимисли. Для того апостол Павел, кгди ко-рінфян учив, же мертвії всі мусять встати в день остатній, доводив їм того і показував подобенством зерна, котороє, кгди в землі посіють, оно знову виростаєт: «Безумне тьі еже сЬеши оживет ли аще не умрет?»
Належить відати і тоє, же казнодії, скончивши казаннє на катедрі альбо на амбоні, звикли часом на пришлую неділю альбо на пришлоє свято на казаннє людей запрошати і звикли людєм ознаймовати пропозиції свої мудрії і дивнії, часом веселії, часом смутнії, которими людей барзо охочими до слухання чинять. Наприклад, єсли бись на квітную неділю казаннє мів, а хотів єще міти на страсті Христові, скончивши своє казання в квітную неділю, мов: «Православнії християне, прошу і напоминаю вас, жеби-сьте били набожнії, до церкви ходили, богу ся молили, бо сього тидня будет страшний суд». Тоє мовивши, пойди з катедри. А кгди прийдуть страсті Христові, на той час на казанню положи тема такоє: «Пилат же сльїшав се слово изведе вон Ісуса и сЬде на судищи» [Євангеліє від Іоанна, гл. 19, ст. 15]. З тоєї теми учини казаннє такоє: «Православнії христіане, мовив-єм в неділю квітную, же на сем тидню будет страшний суд. Отож, тепер страшний суд ся одправуєт, бо Пілат Понтійський і жидове Христа, збавителя нашого, судять і на смерть крест-ную декретують. Страшний суд 'будет в день остатній, кгди Христос, бог наш, всіх людей будет судити. Але і тепер страшний суд єст, бо слуга пана, створеннє створителя, чоловік бога судить і кажет його на смерть крестную провадити, мовячи: «Распни, распни его» [Євангеліє від Матфея, гл. 26, ст. 61], і проч. По тім, в наррації, повідай, як той страшний суд одправується, же фальшивії свідки на Христа інстик-гують, мовячи: «Сей рече: «Могу церков разорити и тремьі деньми вьздвигнути ю». [Євангеліє від Іоанна, гл. 19, ст. 15]. Мов, же невинне Христа судять, бо мовив Пілат: «Аз ни еди-ноя виньї обріітаю в челов-Ьц'Ь сем» [Євангеліє від Іоанна, гл. 18, ст. 38]. Тут приводи приклади. Невинне інстикгова-ла жона Путіфарова на Іосифа і запровадила його в темницю. Так невинне інстикговала синакгога жидовськая на Христа
і до гробу темного його впровадила. Невинне інстикговали вавілончикове на пророка Даниїла і вкинули його в ров межи льви. І на Христа жиди невинне інстикговали і до гробу його, як в ров, запровадили і окрутним тиранством, як львом, дали його в руки, і прочая. Зачім мусите, православнії християне, признати, же тепер страшний суд одправується, поневаж несправедливе і невинне Христа, бога свойого, чоловік судить і на смерть провадити кажет.
Маєш і другий приклад. Єсли би-сь мів казаннє в неділю чотирінадесятую по сошествії святаго духа, а хотів би-сь міти і в пришлую неділю в п’ятуюнадесять, скончивши своє казаннє, мов: «Православнії христіяне,
