Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Автор невідомий - Народні казки

Повиносили вони дітей, самі повиходили. Глянув чоловік на хату — жалко йому свого добра! А чоловіка ще жалкіше! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася — де й ділася. А замість неї постала інша хата, така гарна та пишна.

А дід стоїть та тільки всміхається.

— Бачу, — каже, — сину, що з вас трьох тільки ти й не розминувся з правдою. Живи ж щасливо!

Тут відразу пізнав чоловік свого названого батька. Кинувся до нього, аж його вже й нема.

Наймит, кухар і пан

Жив колись на світі пан. Мав він у своїх володіннях величезні пташарні, де вигулювало безліч різної птиці: курей, гусей, качок. Узяв пан собі наймита доглядати всю птицю: годувати, поїти та на ніч заганяти. Сам пан приходив до пташарень раз на два-три дні перевіряти, чи є вся птиця.

Важко працював наймит, ніколи було й вгору глянути бідоласі, та жодного разу йому не пощастило курятини покуштувати, все пан пожирав. Задумався одного разу наймит про гірку несправедливість на світі, зловив гусака, зварив у казані та й наївся досхочу.

Став якось пан рахувати свою сотню гусей, а їх лише дев'яносто дев'ять.

— Гей! — гукнув пан до наймита. — Нема одного гусака.

— Що ви, пане! Усі на місці.

— Як на місці, коли їх лише дев'яносто дев'ять?!

— Ні, всі сто, — став на своєму наймит.

— Хай тобі очі повилазять, я з тебе самого гусака зроблю! — зарепетував пан.

— Чого ви, пане, причепились до мене? Всі гуси цілі!

Довго вони сперечались. І звелів пан покликати сто своїх наймитів. Перелічив їх та й каже впертому:

— Бачиш сто наймитів?

— Бачу.

— Якщо всі гуси цілі, то на кожного з них припадає по гусці. Так?

— Звісно.

— Гей! — наказує наймитам пан. — Нумо, хапайте кожен по гусці!

Наймити кинулись на гусяче стадо. Довго ганялись по лузі і нарешті всіх переловили. Дев'яносто дев'ять молодців виструнчились з гусаками в руках, лише один залишився без нічого.

— А тепер скажи мені, негіднику, чому оцей наймит без гуски?

— Та хто ж йому винен, пане, коли він якийсь вайлуватий. Загаявся, то й не зумів собі впіймати.

Одного разу збирався той пан на гулянку і сказав своєму кухареві: «Поки я повернусь, засмаж гуску, але якщо з'їси з неї хоч крихту — битиму, катуватиму тебе, як жабу, роздеру, примушу забути, яке те м'ясо на смак».

— Гаразд, пане.

— Коли я повернусь, щоб засмажена гуска була ні гаряча, ні холодна, а саме добра до обіду.

Пан поїхав, а кухар взявся смажити гуску. Коли вона розрум'янилась на вогні, дуже захотілося йому гусятини покуштувати.

Ковтав, ковтав слину, а тоді не стримався — відрізав одну ніжку і з'їв.

Повернувся пан і, побачивши гуску з одною ніжкою, сплеснув руками:

— Ось який ти ненажера! Я ж казав жодної крихти не чіпати.

— Гуска ціла, пане.

— А ніжку хто з'їв?

— Пане, гуска була тільки з одною ніжкою.

— Що ти теревениш, дурню?! Хто коли бачив гуску з одною ногою? — закричав пан, відсуваючи смаженю.

— Якщо ви, пане, не вірите, ходімо до озера — побачите.

— Ходімо, але як брешеш, то не знаю, що зроблю з тобою!..

Вийшли вони на берег. А день був сонячний, теплий. Гуси повиходили з води і стояли, кожна на одній нозі, та шолопали своє пір'я.

— Пане, бачите, в кожної гуски лише одна нога.

А пан змахнув руками та як крикне:

— Гиля! Гиля!

Гуси сполохалися, схопилися на обидві ноги і ну тікати хто куди.

— Бачиш, кухарю, що в кожної по дві ноги.

— Бо ви, пане, крикнули на цих. Треба було й тій, смаженій, гукнути «гиля, гиля».

Пан витріщив очі й похнюпився. Більше він не казав кухареві, щоб той не куштував печені.

Наполеглива жінка

В долині біля невеличкого лісочка і ставка чабан пас овець. День був сонячний і тихий. Вівці добре паслись, а чабан сидів на горбочку і грав у сопілку свою улюблену мелодію.

І ось він чує в лісочку різкий писк, щось смертельно пищить. Чабан схопився, взяв у руки свій кийок з великою головою і побіг до того місця, де сталася якась пригода.

Пастух побачив, що на землі лежить гадюка довжиною до двох метрів. А на гадюці зверху сидить павук. Цей павук такий здоровенний, як казан. Він уп'явся в гадюку і своїми скорпіонськими ногами давить гадюку. Гадюка звивається в передсмертних судоргах і кричить.

Чабан, недовго думаючи, підбіг до павука і вдарив нападника з усієї сили кийком. Павук від сильного удару лопнув. З забитого на смерть павука полетіли бризки густої білої рідини на всі боки. Бризки рідини попали і в очі чабанові. Чабан упав на землю і осліп…

Гадюка прийшла до пам'яті. Вона побачила, що лежить чоловік із закритими очима, догадалась, що сталося. Підлізла до чабана і своїм язиком-жалом вилизала із очей чабана рідину. Чабан став бачити і підвівся. Гадюка до чабана заговорила людським голосом:

— Спасибі тобі, добрий чоловіче! Ти мене врятував від смерті! Побудь тут декілька хвилин, я швидко повернуся і потім тобі щось подарую і розкажу.

Гадюка полізла в кущі. Чабан залишився на місці. За кілька хвилин гадюка повернулася до пастуха і принесла в роті листочок з якогось зілля.

— Візьми оцей листочок та з'їж його. А потім я тобі відкрию одну таємницю.

Чабан довго не хотів їсти листочка. Було йому гидко, що листочок був у роті в гадюки. Гадюка побачила, що чабан чогось мнеться, боїться. Вона сказала:

— Не бійся нічого. Ти врятував мені життя. Як ти думаєш, чи я тобі зла хочу? Ні, я тобі бажаю тільки добра. Їж, не бійся, а мене будеш згадувати все своє життя.

Чабан повірив гадюці. Узяв листочок і з'їв. Гадюка тоді й говорить:

— От що, чоловіче! Тепер ти будеш знати, про що говорять звірі, птиці і домашні тварини. Все, що живе на світі, розмовляє між собою своєю мовою. Люди цього не розуміють, а ти тепер все будеш знати-розуміти. Тільки давай умовимось, це велика таємниця! Під острахом смерті. Ти про це не смій розказувати нікому. Навіть батькові, матері, братам, сестрам, жінці і дітям не повинен розказувати про цю таємницю. Знай, що як тільки розкажеш, так зразу ж помреш. Вибирай щось із двох: або мовчи і живи, або розкажи і вмирай.

Гадюка ще раз подякувала чабанові за те, що він врятував її, й полізла в кущі.

Чабан узяв свій кийок та сопілку і пішов з