Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Автор невідомий - Народні казки

— Стара баба, як холера, а ще хоче кавалера.

— В її голові уже сім літ не метено.

Дізналися про наміри пані й Довбушеві опришки.

А серед них був один опришок — великий сміхованець. Бувало, як щось скаже, то і мертвий може розреготатися, а коли щось зробить, то лазили по землі від сміху. Отому сміхованцеві Олекса Довбуш і сказав:

— У пані Ядвіги повні міхи золота — треба все роздати бідним людям. Не підемо до неї цілою ватагою, доста тебе одного. Засватай її і ґаздуй так, як треба.

— Добре, Олексо. Завтра зранку буду в її палаці.

Опришок одягнувся, як молодий принц, і пішов до пані. Став перед нею й каже:

— Хочу, аби-сьте були, слічна пані, моєю малжонкою. Я вас буду кохати, як сіль в оці чи як кольку в боці…

Пані вже недочувала й не дуже збагнула, що він говорив. Витріщила підсліпуваті очі й дивилася на файного, міцного, як дуб, леґіня з підкрученими вусами.

— Такий мені до серця, — сказала. — Даю згоду бути твоєю малжонкою.

— Дзенькую, пані Ядвіго. Тепер нам треба їхати до мого палацу, де я маю родичів. Там справимо й весілля.

Пані Ядвіга втішилася, що панич її бере до свого палацу.

— Добре, мій коханий, я готова їхати, але спочатку треба забрати на фіру все золото з пивниць. Іди запрягай коні.

Опришок запріг найміцніші коні до найбільшого воза. Склав на нього десять мішків золота і каже:

— У наших горах, пані, такий звичай, що як везуть молоду, то зав'язують їй очі, аби не виділа, куди має тікати від свого чоловіка.

— Я не думаю тікати від такого лицаря, як ти. Але як є у вас такий звичай, то не буду його касувати. Зав'язуй мені очі.

Опришок моцно зав'язав пані Ядвізі очі й поклав її на задні колеса. Цвьохнув батогом і — вйо в гори. А за селом чекали опришки з двома фірами. Вони забрали міхи з панським золотом.

Опришок дав коням батога, і вони рвонули. Оббігли один раз палац пані Ядвіги, оббігли другий раз… Пані аж підскакувала на легенькій фірі, але все терпіла, бо дуже хотіла мати чоловіка молодого лицаря.

Опришок об'їхав палац десять разів. Потім завернув коней на подвір'я й завів пані Ядвігу до палацу. Дав їй стілець, щоб сіла, і каже:

— Я піду просити своїх родичів, най ідуть дивитися на мою молоду.

— Йди, але спочатку розв'яжи мені очі.

— Не можна, моя пані, закон не дозволяє…

Опришок вийшов надвір, сів на коня і подався в гори.

А пані Ядвіга сиділа й чекала, аби його родичі прийшли подивитися, яка вона файна. Відай, і сьогодні ще чекає.

Пан і мудрий хлопець

Їде пан до міста і доїхав до роздоріжжя, а ніде не написано, котра дорога куди веде. Дивиться — недалеко пастухи корів пасуть. Одні собі в карти грають, а малий хлопчина стоїть збоку.

Кличе пан хлопчика до себе і питає:

— Котра дорога до міста?

— Обидві, пане, — відповідає пастух. — Лише одна коротша, а дальша, а друга довша, а ближча.

Пан подумав над його словами, але нічого не зрозумів.

— Як так може бути, — питає, — що одна коротша, а дальша, друга довша, а ближча?

— На ближчій болото і ями, — відповідає хлопець. — Будете нею їхати поволі, й буде вона вам дальшою. А друга рівна, гладка, і хоч довша — приїдете до міста швидше.

«Не дурний хлопчина», — подумав пан і далі питає:

— Синку, а ти батька маєш?

— Маю, — каже хлопчик.

— А що він робить?

— Сам собі шкоду робить.

— А маму маєш?

— Маю.

— А що вона робить?

— З'їдений хліб пече.

— А ще хто в тебе є?

— Сестра.

— А що сестра робить?

— За торішнім сміхом плаче.

Пан знову нічого не зрозумів.

— Розв'яжи мені гудз тому всьому, — говорить.

— Та дуже все просто, пане. Тато має поле коло дороги, і люди ходять та їздять по ньому. Він на одному загоні викопав рів, а люди їздять по другому. Він тепер копає там рів, а люди їздитимуть по третьому. Так на всіх загонах йому нашкодять. А як би не копав тих ровів, то люди їздили б по одному, а на тих двох щось росло би.

— А мати?

— Мати раніше позичала у сусідів хліба. Ми той хліб з'їли, а тепер щодня пече свій, але сусідам віддає.

— А сестра?

— Сестра торік гуляла з хлопцями, нагуляла дитину, а цього року колише її і плаче.

Пан тоді каже:

— Я тобі дам грошей, а ти комусь заплати, аби за тебе пас корову, і поїдеш зі мною до міста.

— Е, пане, боюсь я з вами їхати, бо мене за правду можуть убити, — відповідає хлопчина.

— Не бійся нічого. Говори, що думаєш. А я за тебе ручуся.

Посідали вони в бричку і їдуть у гості до другого пана. А то був такий пан, що любив із кожного кожухи шити, і ніхто не годен був його завстидати.

Коло великого будинку коні зупинилися. Пан зліз із брички і пішов до дверей, а хлопчину з фірманом залишив на вулиці.

Пани наїлися, напилися і зайшли в бесіду. Що не скаже гість — господар його переговорить. Так точили вони баляндраси, аж гість не втерпів і каже:

— Ти мене переговорюєш, але в мене є такий слуга, що ти його не переговориш.

А той пан вважався дуже вченим і каже зі сміхом:

— Клич свого слугу, най хоч подивлюся на нього.

Лиш став малий хлопчина на порозі, а пан устав, високий, як драбина, і каже:

— Коли ти такий мудрий, то поцілуй мене в губи так, аби ти ані на що не ставав, ані підстрибував.

Хлопчина на те відповідає:

— Я би вам, пане, щось сказав, лише боюсь, аби ви мене не били.

Той пан, що гостем приїхав, говорить:

— Не бійся, я за тебе заступлюся.

Повертається хлопчина до господаря спиною і каже:

— Я виконаю ваше бажання, але спочатку виконайте моє. Поцілуйте мої п'яти, але так, аби ви ні вклякали, ні сідали, ні згиналися.

Як почув таке пан, більше нічого не хотів загадувати хлопчині. А цей, що пастуха привіз, каже:

— Говорив я, що слугу не переговориш. То бувай здоров і більше не май мене на кпи.

Повертається пан із міста додому, довіз хлопчину на пасовище, заплатив йому за перемогу.

— Якщо ти мені потрібний будеш, то я приїду по тебе, — сказав.

А потрібний панові