— Кожен має по флакону зілля? — спитала Пейдж.
Фібі та Пайпер дали ствердну відповідь.
Коли вони, нарешті, увійшли у підвал, Пайпер увімкнула світло. Приміщенням розлилося неяскраве світло з помаранчевим відтінком.
— Еге, а тут і досі лячно, — вголос подумала Пайпер. — Будемо сподіватися, що, коли з’явиться Бобо, його вигляд нас не злякає.
— І зовсім не смішно, — зауважила Фібі, звертаючись більше до себе, аніж до сестер. — І взагалі — важко перелякати вже переляканого.
— А як на мене, то смішно, — сказала Пайпер, — якщо замислитися.
— Аякже — дуже смішно: ха-ха-ха! — відказала Фібі й витягла з кишені джинсів перероблений текст заклинання. — Ну от, усе готово, — сказала вона, звертаючись до сестер. — Будемо братися за руки, чи ні?
Пейдж знизала плечима:
— Від цього ми тільки станемо сильнішими.
— Слушна думка, — погодилася Фібі, кивнувши головою, і, не випускаючи з рук заклинання, стиснула тендітні пальці Пейдж.
Дівчата заплющили очі й в унісон продекламували:
Демони ночі,
Демони дня,
Наші власні демони,
Демони повітря — покажіть нам…
Тієї самої миті двері до підвалу розчахнулися і в напівтемне приміщення увірвався потік світла.
— Пайпер! — пролунав чийсь верескливий голос.
— А, це ви, Селесто! — відповіла Пайпер тремтливим від непевності й несподіванки тоном.
— Нарешті я знайшла вас! — вигукнула Селеста, спускаючись східцями у підвал.
— Ой, ні, Селесто, сюди не можна! — підскочила до неї Пайпер, перекриваючи дорогу своїй приятельці. — Тут не зовсім безпечно. Нам здалося, що тут запах…
— Запах газу! — жваво підхопила Пейдж.
— Саме так, десь протікає газ, — мляво пояснила Пайпер. — Я ж казала, що ми збиралися почати тут ремонт…
Селеста уважно принюхалася.
— Гм, мабуть, ви маєте рацію. Тут дійсно є якийсь запах…
Пайпер проігнорувала її коментар.
— Може, тобі чимось допомогти? — спитала вона, намагаючись не видати свого хвилювання. Звідки ж Селесті було знати, що вони готувалися до знищення біса!
— Та я хотіла попросити у вас трохи молока, — пояснила Селеста. — Ви не запаслися молоком для сьогоднішніх зборів?
З-за спини Селести вигулькнула Пенсі — ще одна надміру заклопотана матуся.
— Пайпер, Селеста вже спитала у вас про молоко? — поцікавилася вона. — Деякі дітлахи починають скиглити. Мабуть, вони зголодніли. У вас немає печива у формі звіряток?
— О… е… Можете брати все, що знайдете у холодильнику, — відповіла Пайпер, розуміючи, що сцена стає дедалі сюрреалістичнішою. — Нехай Лео допоможе вам. Він хоч і татко, але дуже добре знається на приготуванні їжі.
Селеста захихотіла як навіжена, наче це був найсмішніший жарт із тих, які їй коли-небудь доводилося чути.
— Ну звичайно ж. — І щосили затрясла головою на знак згоди. — Але він, здається, кудись зник.
— Може, він просто пішов до туалету? — припустила Пейдж, якій страшенно кортіло якомога скоріше приступити до знищення Бобо.
— Еге ж, мабуть, він пішов до туалету, це точно і — жваво підхопила Пайпер, концентруючи всю свою енергію на тому, щоб відіслати Селесту назад, на безпечне горище. — Повертайтеся туди і чекайте на нього. А я теж повернуся на горище, як тільки ми розберемося з оцим протіканням газу.
— Що ж, — з сумнівом у голосі мовила Селеста, — гаразд.
— От і прекрасно, просто чудесно, я скоро прийду, — відповіла Пайпер, потихеньку випихаючи Селесту на сходи і зачиняючи за нею двері підвалу.
Як тільки двері зачинилися, Пайпер обернулася до своїх сестер.
— Як вчасно вони припхалися! — похмуро мовила вона. — А тепер давайте прикінчимо цього біса, поки мене офіційно не вигнали з батьківської групи!
— А де ми зупинилися? — спитала Фібі, беручи сестер за руки і прокашлюючись. — Почали спочатку!
Демони ночі,
Демони дня,
Наші власні демони
Демони повітря — покажіть нам приклад:
Свій образ нам явіть,
І ми своїх страхів
Позбудемося вмить.
Дівчата очікувально завмерли.
— Гей, Бобо! — вигукнула Пейдж. — Тепер твоя черга, виходь!
— Агов, Бобо, виходь, підлий боягузе! — додала Фібі й обережно роззирнулася. Але біса ніде не було видно. Мабуть, він ще не встиг матеріалізуватися. Незрозуміло — добре це чи погано.
— Може, йому все обридло і він подався у мандри? — висловила припущення Пайпер, прекрасно розуміючи його нереальність.
Раптом у дальньому темному кутку посунулася цементна підлога.
— Що я бачу! — саркастично вигукнула Пейдж, спостерігаючи, як підлога вигинається і кришиться.
— Нарешті дочекалися, — підтримала її Пайпер. — Погляньте он туди!
Кахлі, якими було обкладено підвал, почали розхитуватися, падати всередину і розбиватися на дрібні шматочки. Перекривилася і затріщала дерев’яна рама єдиного у підвалі вікна.
— Це щось новеньке, — прокоментувала Пайпер.
— Зовсім ні! — вигукнула Пейдж, широко розкривши очі. З-за стіни вискочив Бобо. Величезний, як і минулого разу, він погрозливо вимахував щупальцями. Фібі враз злетіла в повітря, одночасно захищаючи руками голову від можливих ударів, щоб хвицнути Бобо ногою.
— Пайпер, ти можеш його унерухомити? — вигукнула вона, хекаючи від натуги.
Пайпер випростувала руки в напрямку Бобо і стрельнула в нього енергетичним зарядом. Але той відскочив від страхіття, наче від броньованого, не заподіявши ніякої шкоди.
— Схоже, ні, — безпорадно відповіла Пайпер, випускаючи черги зарядів по Бобо, але результат (точніше, його відсутність) був незмінним. — Я в нього стріляю, а він і далі клацає своїми клешнями, наче нічого не було!
— А ще він клацає отим ідіотським заводним механізмом, що імітує стукіт серця! — вигукнула Пейдж.
— Це моя провина, вибач! — відказала Пайпер. — Під його клацання Ваят добре засинав.
— Ану зараз же припиніть! — прикрикнула Фібі на сестер. — Знайшли час з’ясовувати стосунки! — Вона вже приземлилася, важко дихаючи і витираючи з лоба крапельки поту. — Мабуть, слід застосувати зілля!
— Слушна пропозиція, — сказала Пайпер і піднесла свій флакон. Сестри зробили те саме.
І саме в цей момент Бобо заревів, закинувши голову, і кинувся вперед. Хльоснувши, як батогом, однією зі своїх лап, він вибив у дівчат флакони з рук, і ті полетіли на підлогу. Пролунав звук розбитого скла, полилося по долівці зілля, заклубочився дим, але він не заподіяв потворі ніякої шкоди.
— А я встала раненько, так старанно його готувала, — пригнічено мовила Пейдж.
Бобо тим часом тіснив дівчат, шалено обертаючи очима і клацаючи клешнею. Вони поволі відступали, аж поки не опинилися перед дверима до комірчини.
Пайпер знову відчайдушно змахнула руками і примудрилася таки відчикрижити у Бобо щупальця з гострими лезами на кінцях.
— Ура! — тріумфально вигукнула вона, зрадівши своєму несподіваному успіху. — Що, укоротили тобі рученята, га?
Та недовго тривав її тріумф. «Ампутовані» кінцівки з неймовірною швидкістю знову відростали і невдовзі перетворилися на щупальці зі смертоносними лезами, що тьмяно виблискували у напівтемряві підвалу.
— Невже він непереможний? — з відчаєм у голосі спитала Пайпер, важко дихаючи.
