— Який ще позитивний момент? — спитала Фібі, широко розкривши від здивування очі.
— Бобо так і не дісталося суфле, — посміхнулася Пейдж.
— I то правда, сестро, дрібниця — а приємно, — погодилась Фібі, намагаючись зобразити посмішку. — Воно і досі в кухні — захищає її від непрошеного бісівського гостя. Я не намагаюся вас втішити цією новиною. Просто мені приємно, що ти завжди бачиш не напівпорожню склянку, а наполовину наповнену.
— Так, я завжди була оптимісткою, — підтвердила Пейдж, хоча в її голосі пролунала нотка занепокоєння.
— Сподіваюся, що ти плекаєш оптимізм і стосовно наших шансів перемогти Бобо, — сказала Пайпер і відразу збагнула, наскільки недоречно прозвучали її слова. — Бобо! Найбезневинніше бісівське ім’я, яке я коли-небудь чула!
— Яким би не було його ім’я, цей біс — спритний хлопець, — мовив Лео. — І нам слід сприймати його з належною серйозністю.
Дівчата розуміюче закивали головами.
— Що ж, може, це й не абищо, але ми принаймні знаємо, що на цього типа не має впливу, — зазначила Пайпер.
— Еге ж, — підтвердила Фібі, — від деяких тактичних прийомів доведеться відмовитися. Але, гадаю, нам треба розширити коло наших досліджень. — Вона взяла руки в боки і з рішучим виглядом поглянула на сестер. — На горище?
— На горище! — в унісон кивнули Пайпер і Пейдж.
Сестри і Лео тяжко зітхнули і вже вкотре вирушили сходами на горище.
Фібі зупинилася на півдорозі й обернулася:
— Лео, може збігаєш швиденько в кухню, га? — спитала вона.
Він знизав плечима.
— Так, але навіщо?
Фібі залилася несподіваним рум’янцем.
— Ну, якщо суфле не дісталося Бобо, то, може, нехай воно дістанеться нам?
При цих словах усі засміялися.
І ніхто не став заперечувати.
Розділ 11
— Ось воно! — сказала Фібі, зосереджено схилившись над «Книгою таїнств». Її окуляри у пластмасовій оправі з’їхали на кінчик носа. — Ми не можемо ліквідувати те, чого не бачимо. Ми навчилися цього на гіркому досвіді, чи не так?
— Та ото ж, — кивнула Пайпер. — Ще й як навчилися!
— Отже, — підсумувала Пейдж, ставши позаду Фібі і зазирнувши в книгу, — нам потрібне заклинання проти невидимості.
При цих словах книга тихенько зашелестіла і розгорнулася на потрібній сторінці.
— Хто шукає, той завжди знайде, — іронічно процитував Лео.
Фібі поправила окуляри і зосереджено схилилася над сторінкою. Потім нарочито урочисто прокашлялася, готуючись до прочитання заклинання.
Демони ночі,
Демони дня,
Демони повітря — покажіть нам приклад!
Свій образ нам явіть,
А тим часом ми
Сховаємося вмить.
Взявши руки в боки, вона запитально поглянула на сестер і свояка.
— Ну, що ви на це скажете?
— Добрий початок, — кисло зауважила Пайпер, покусуючи ніготь.
Фібі запитально схилила голову вбік, прекрасно зрозумівши інтонацію сестри.
— Що тобі не подобається?
Пайпер непевно знизала плечима.
— Може… може, цього не досить? Я хочу сказати: ми вже використовували проти нього і заклинання, і зілля, але нічого не допомогло.
— Ми навіть використали проти Бобо поєднану силу трьох, — нагадала усім Пейдж. — Щось не схоже, що вона хоч якось на нього вплинула.
— Та годі вам, народ! — енергійно сплеснула руками Фібі. — Завжди майте на увазі, що склянка наполовину повна, а не наполовину порожня!
— Ну то й що? — похмуро кинула Пейдж і сіла на підвіконня, підперши щоку рукою.
— Так не можна! — з рішучим виглядом заперечила Фібі. — Такий настрій нікуди не годиться. Ми відьми — чи хто? Невже ми допустимо, щоб цей самозваний психоаналітик збиткувався з нас?
— Та який там він психоаналітик? — кинула Пейдж. — Він — просто іграшка.
— Ага, і все це, по-твоєму, просто дитячі забави, так? — спитала Пайпер, яка теж почувалася дещо розгубленою.
— Ми маємо заклинання, — переконувала Фібі. — І воно сильніше, аніж те, яке ми склали напередодні. Тому що воно йде не від нас; у ньому сконцентровані досвід і сила наших предків, тих, які мешкали у цьому будинку. Звісно, я можу це заклинання дещо змінити, щоб краще пристосувати його до конкретних обставин.
Пайпер кивнула, уперше оживившись відтоді, як вони повернулися на горище.
— Може, це дійсно спрацює.
Пейдж поправила волосся і глибоко замислилася.
— Ртуть! — нарешті вигукнула вона, і її очі засяяли.
— Яка ще ртуть? — злегка підозріло спитала Пайпер.
— Ртуть — ось що ми забули додати до нашого останнього зілля, — пояснила Пейдж. — Якби ми це зробили, то нам точно б вдалося знищити Бобо!
— Можливо, — сухо промовила Пайпер.
— Зілля, якщо в нього додати дещицю ртуті, діятиме набагато швидше, — вголос розмірковувала Пейдж. — Ми скажемо заклинання, кинемо зілля і — гоп! — Бобо вмить щезне, як його і не було!
— Гадаю, що ми залишаємо щось поза увагою, — завважила Пайпер.
— Не будь такою песимісткою, — жартома пригрозила їй пальцем Фібі.
Лео, який сидів у кутку кімнати, насупився.
— А мені здається, що вона має рацію. Тут має бути щось іще. Якась іще одна стадія, чи що… якби було так легко знищити Бобо, ви давно б уже це зробили.
— Угу, — задумливо мугикнула Пейдж. — Гальорка, помовчіть, будь ласка, уже якось без вас спробуємо обійтися. — Побачивши ображений вираз на обличчі Лео, вона швидко додала: — Вибач, будь ласка, то у мене нервове. — І пригнічено затарабанила пальцями по підвіконню.
— Ну що, хлопці та дівчата, — озвалася Фібі, відриваючись від «Книги таїнств». — Скажіть мені, що я схибила.
— Ти схибила, — швидко озвалася Пайпер.
— Не поспішай. Скажеш це після того, як вислухаєш мене, — зауважила Фібі з удаваним обуренням. — Ось дивіться. Коли Вугі вперше з’явився переді мною у цьому будинку, то де це сталося?
— Мене тоді ще тут не було, — сказала Пейдж, — але, здається, він з’явився перед тобою у підвалі.
— А коли Коулу ненадовго вдалося встановити контроль над Холівелл Менор, — спитала вона, аж здригнувшись при спогаді про свого колишнього чоловіка, який колись став Джерелом всього Зла, — то де знаходився центр його чорної магії?
— У підвалі, — кивнула Пайпер, приєднавшись до розмови.
— Тому, гадаю, можна з упевненістю сказати, що коли у нашому будинку зло являє нам свою огидну мармизу…
— Що трапляється надто вже часто… — швидко додала Пайпер.
— …можна з упевненістю сказати, що центр зла, яке проявляється у нашому будинку, знаходиться у підвалі, — зробила висновок Фібі. — А коли зло проявиться у якійсь іншій частині будинку, то це значить, що воно не буде таким сильним, як у підвалі, і тому ми зможемо його подолати. Бо у нас є сила трьох.
— Я відчуваю, що в цій бездоганній теорії має бути одне «але», — зауважила Пейдж.
— Та ото ж, — кивнула, погоджуючись з нею, Фібі, і з емоційною ноткою в голосі продовжила: — Бобо — це втілення
