Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Автор невідомий - Народні казки

Попадя не згодилася: адже документ може піти в суд.

Піп попадю заспокоїв:

— Я запоруку дам, а через кілька днів украду в Максима документ й порву. Ходім до Максима. Най я стану ослом, коли не обдурю старого вівчаря.

Так і зробили.

Прийшли вони до Максима й домовились, що він дає попові корову, а піп молить Бога, щоб дав Максимові сторицею. А коли Бог через три місяці не дасть сторицею, піп Максимові дає своїх десять корів. Поки що піп дає Максимові одну з своїх корів, яких має сто десять.

Минув місяць. Одного разу Максим погнав пасти попову корову — ту, що виміняв на свою. Спокійно собі сидить і плете кошіль. Десь коло обіду прибігає Настя й каже:

— Максиме, Максиме! Біжи швидко додому, бо нам Бог дав нашу корову, ще й сторицю.

Зрадів Максим і подався додому. Стали вони з Настею лічити корови, що їх до кошари завела їхня власна корова. Адже до тої кошари вона звикла з маленького, теляти. Налічили сто десять корів.

Довго не думаючи, Максим каже жінці:

— Насте! Десять корів треба гнати попові, бо Господь Бог помилився, пригнав нам більше. А ті десять, певно, мав дати попові за добрі молитви.

Так Максим і зробив. Вночі пригнав корів до попівського двору, а піп виходить назустріч і питає:

— Куди, Максиме, женеш корів?

— То вам, пане превелебний. Мені Господь Бог дав сто й десять, а то, певно, десять ваші, бо, видно, ви щиро молилися.

Піп зрадів, бо не пізнав власних корів, і разом з Максимом загнали худобу до хліва. Ще й подякував за допомогу.

Максим хутко повернувся додому. Піп ніяк не налюбується своїми корівками. Його пані не було дома, на цілий тиждень пішла в гості.

Час минав. Максим розподілив корови поміж бідних людей, які не мали ніколи власних. Правда, дві корови залишив для своїх синів, одну — для себе з жінкою.

Прийшла попадя з гостювання й побачила, що їхніх корівок Бог дав Максимові. Піп подав на Максима до суду. Бо догадався що Максимова корова відвела за собою всіх попівських до своєї кошари. Суд Максима виправдав, і піп більше ніколи не турбував Максима. Максимова сім'я живе і днесь. Якби хто хотів дізнатися, де вона, я можу вказати дорогу. А живе вона там, де всі чесні люди живуть і працюють для себе.

Казка про попівське залицяння

Жив один чоловік по-сусідському з попом. У того чоловіка була дуже гарна жінка. Так ото завжди, коли б вона не йшла на город до криниці по воду, на поповому городі з'являвся піп і прикахикував їй: «Кхи!»

Жінка про це розказала своєму чоловікові. Чоловік і каже:

— Коли ти будеш іти до криниці по воду і він знову буде кахикати, то закахикай і ти. А коли вже він підійде до тебе і буде проситись на ніч, — пообіцяй. Скажи: «Заходьте, батюшко, сьогодні. Мій чоловік іде з дому на ніч до млина».

От вона йде знову до криниці по воду, а піп уже тут як тут і:

— Акхи!

А вона, та жінка, й собі:

— Акхи!

Піп веселою ходою йде до цієї жінки і, як великий картьожник, думає: «Ну от і підбубнить». Підійшов до жінки і почав ото сокотіти до неї та дивитись на неї масляними очима. А та жінка й каже:

— Ну, коли ваша охота, батюшко, то заходьте. Чоловік сьогодні їде до млина і повернеться, мабуть, аж післязавтра.

А попові ж того й треба.

Увечері, як уже смеркло, заходить піп до цієї молодиці. Походив сюди-туди, посокотів до неї і хоче, щоб вона вже гасила світло, мовляв, що ж дорогий час гаяти. А жінка то сим, то тим, та все відтягує, ніби порається по хазяйству.

А потім вона вже почала збиратись лягати спати, коли це біля порога у дворі почувся голос: «Тпру!» — Це чоловік приїхав додому і починає розпрягати воли.

— Ой, де ж дітись, що робити? — питає піп у молодиці.

— А ви, батюшко, лізьте під ліжко. А коли чоловік засне, тоді я вас випущу.

Чоловік розпріг воли, поприв'язував, зайшов у хату і каже:

— Ху-у-у, ну його к бісу! Так попоносили мене воли! Порвали налигач і віжки, якими були зв'язані мішки на возі. Отам, під ліжком, віжки. Я ось возьму їх, перепочину та знову поїду. — І нахилився, ніби за віжками, під ліжко. Під ліжком й не було віжок, та вони й не потрібні йому були. То він так, щоб витягти звідти попа. Коли нахилився чоловік під ліжко, то ніби здивовано сказав:

— О, а це що таке? А, це ви, батюшко?! — Та й витяг того батюшку за ноги.

— Ну, — каже чоловік, — з тобою, жінко, я розправлюсь завтра, а з вами, батюшко, зараз.

І почав шукати ножиці, щоб відрізати попові бороду і коси. Піп став перед цим чоловіком навколішки, як у церкві перед іконостасом, і просить:

— Що хочеш дам, тільки не обрізуйте, бо ж це ви відрізуєте від мене священицький сан. А що ж я тоді буду робити? — Чуть не плаче та просить. Ну, серце не камінь у того чоловіка. От він і каже:

— У вас, батюшко, грошей багато, а в мене нема — хоч запали. Так ви дайте мені сто карбованців. Це воно буде і ради Христа, і за гріхи. Грошей у вас багато, але більше я з вас не хочу. Ви краще стовчіть до ранку два пуди проса у ступі. Це вам нічого не стоїтиме, — не поспите ніч і все. Коли не дотовчете хоч із миску проса, то все рівно відріжу сан, як його звете ви.

Піп вийняв із кармана сто карбованців, віддав чоловікові, а сам почав товкти. Він приклав усієї мочі, а нічну норму виконав. Чоловік заставив, щоб піп просіяв на підрешітку, і коли побачив, що зроблено непогано, просяного ряботиння у пшоні немає, він і відпустив того попа. Тижнів через два чоловік і каже жінці:

— Ану кахикни, як будеш іти до криниці по воду.

Вона так і зробила. Піп якраз був на своєму городі, а вона та:

— Акхи!

А піп замість кахикання тільки скоса подивився, бо й досі боліли ноги у нього. А жінка ніби думає, що він не почув, та знову:

— Акхи!

Але піп не кахикав, а лише запитав:

— Що, хіба вже пшоно поїли?

Бачте,