Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
20.12. Першу частину Маркс назвав «необхідним робочим часом», а другу — «додатковим робочим часом» (дав. Capital, 213 та наст.) — (ME, 23; 212— 213).
20.13. Див. «Передмову» Енгельса до другого тому «Капіталу» (Das Kapital, II, XXI та наст.) — (ME, 24; 20 та наст.).
20.14. Розробка Марксом теорії додаткової вартості тісно пов'язана з його критикою «формальної» свободи, «формальної» справедливості тощо. Див., зокрема, прим. 17 та 19 до розділу 17 і відповідний текст. Див. також текст до наступної примітки,
20.15. Див. Capital, 845— (ME, 23; 717). Див, також посилання, згадані у попередній примітці.
20.16. Див. текст до прим. 18 до даного розділу, а також прим. 10 до даного розділу.
20.17. Див., зокрема, розділ X третього тому «Капіталу».
20.18. Capital, 706 — (ME, 23; 606). Починаючи від слів «Отже, відносне перенаселення», цитований уривок йде безпосередньо після того уривка, який ми цитували в тексті до прим. 7 до даного розділу. (Я вилучив слово «відносне» перед словом «перенаселення» як непотрібне в даному контексті й таке, що може ввести в оману. У загальному виданні «Капіталу» (Capital, 706) допущено помилку — замість терміну «надлишкове населення» вжито «перевиробництво» Наведена цитата цікава з погляду проблеми попиту і пропозиції, а також з погляду вчення Маркса про те, що попит і пропозиція повинні мати «основу» (чи «сутність») — див. прим. 10 та 22 до даного розділу.
20.19. Слід принагідно зазначити, що вказаний феномен — зубожіння в період бурхливої індустріалізації (або «раннього» капіталізму; див. прим. 36 до даного розділу та відповідний текст) — нещодавно було пояснено за допомогою гіпотези, яка (якщо сприймати її як вірогідну) пояснює, що для вирішення цієї проблеми суттєвою може бути Марксова теорія експлуатації. Йдеться про пояснення, грунтоване на доктрині Вальтера Ойкена про дві чисті монетарні системи (золоту і кредитну) та його методі аналізу різних економічних систем, що мали місце в історії, як «суміші» чистих систем. Застосовуючи цей метод, Леонард Мікш нещодавно довів (у статті Die Geldordnung der Zukunft // Zeitschrifl fOr das Gesamte Kreditwesen, 1949), що кредитна система приводить до вимушених вкладів, коли споживач змушений зберігати вклад і утримуватися від його використання. «Проте капітал, збережений за допомогою таких вимушених вкладів,— пише Мікш,— належить не тому, хто змушений утримуватися від використання вкладу, а підприємцям».
Якщо пристати на цю гіпотезу, то аналіз Маркса (але не його «закони» і пророцтва) можна вважати значною мірою обгрунтованим. Існує лише незначна відмінність між Марксовою «додаткового вартістю», яка по праву належить робітнику, а «привласнюється» чи «експропріюється» капіталістом, і «вимушеними вкладами» Мікша, які стають власністю «підприємця», а не того споживача, який змушений ці вклади робити. Мікш сам натякає на те, що його висновки пояснюють переважну частину економічних явищ XIX століття (а також виникнення соціалізму).
Слід зазначити, що аналіз Мікша пояснює відповідні факти в термінах недосконалості системи конкуренції (в ньому йдеться про «економічну монополію виробництва грошей, що має величезну владу»), тоді як Маркс намагався пояснити відповідні факти за допомогою припущення про вільний ринок, тобто про конкуренцію. (До того ж «споживача», звичайно, не можна повністю ототожнювати з «промисловим робітником»,) Однак при будь-яких поясненнях факти, описані Мікшем як «суспільно нестерпні», лишаються фактами, а те, що Маркс ними обурювався, так само як і те, що він намагався їх пояснити, робить йому честь.
20.20. Див. прим. 10 до даного розділу, зокрема фрагмент, у якому йдеться про «природну» ціну (а також прим. 18 та відповідний текст). Цікаво, що у третьому томі «Капіталу», недалеко від уривка, процитованого в прим. 10 до даного розділу, і в аналогічному контексті Маркс робить таке методологічне зауваження; «Коли б форма прояву і суть речей безпосередньо збігалися, то всяка наука була б зайва». (Das Kapital, ІІІ/2, 352; курсив мій) — (ME, 25, ч. 2; 352). Звичайно, це чистий есенціалізм. Те, що такий есенціалізм межує з метафізикою, показано в прим. 24 до даного розділу.
Зрозуміло, що коли Маркс, надто у першому томі «Капіталу», постійно повторює про форму ціни, то він має на увазі «форму вияву», а суттю при цьому виступає «вартість». (Див. також прим. 6 до розділу 17 та відповідний текст.)
20.21. Див. Capital, p. 43 та наст.: «Товарний фетишизм і його таємниця» — (ME, 23; 79 та наст.).
20.22. Див. Capital, 567 (див. також 328) — (ME, 23; 492), де Маркс робить такий висновок: «...подвоєння продуктивної сили праці при тому самому поділі робочого дня залишить ціну робочої сили і додаткову вартість без зміни. Тільки тепер кожна з них виражатиметься в подвійній кількості, але відповідно здешевлених, споживних вартостей» (тобто товарів). «Таким чином, при зростанні продуктивної сили праці ціна робочої сили могла б падати безперервно поряд із безперервним же зростанням маси життєвих засобів робітника».
20.23. Якщо продуктивність зростає в середньому в загальному масштабі, то, отже, зростає продуктивність золотодобувних компаній, а це означає, що золото, як і будь-який товар, стає дешевшим, якщо оцінювати його в кількості робочого часу, необхідного для його добування. Відтак — все, що стосується інших товарів, стосується і золота. І коли Маркс каже (див. попередню примітку), що реальний заробіток робітника збільшується, то, згідно з його теорією, все це стосується і заробітку робітника в золоті, тобто в грошах. (Ось чому Марксів аналіз (Capital, 567 — ME, 23; 492), з якого я цитував лише висновок — див. попередню примітку,— має погрішність там, де йдеться про «ціни», адже «ціни» — це «вартості» виражені в золоті, які можуть лишатися постійними, якщо продуктивність зростатиме однаково в усіх галузях виробництва, включаючи і виробництво золота.)
20.24. Досить дивною рисою теорії вартості Маркса (як такої, що, згідно з Дж. Вінером, відрізняється від теорії англійської класичної школи) є те, що вона розглядає людську працю як щось
