Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
20.3. Щодо всіх цитату цьому абзаці див. Capital, 691 — ME, 23, 593-594.
20.4. Див. зауваження щодо цих термінів, зроблені у примітці 3 до розділу 19.
20.5. Це було б краще, оскільки пораженський настрій, що може загрожувати класовій свідомості (як сказано в тексті до примітки 7 до розділу 19), розвивався б з меншою вірогідністю.
20.6. Див. Capital, 696 і далі — ME, 23, 606.
20.7. Дві цитати взято з Capital, 698 і 706 — ME, 23, 605-606, 612. Термін, перекладений як «середнє процвітання», можна було б більш дослівно перекласти як «помірне процвітання», Я переклав «надмірне виробництво» замість «надвиробництва», оскільки Маркс розумів «надвиробництво» не в тому значенні, що виробляється більше, ніж можна продати зараз, а в тому, що виробляється така кількість, що невдовзі виникне трудність з продажем.
20.8. Як стверджує Паркес; див. примітку 19 до розділу 19.
20.9. Теорія трудової вартості, звичайно, дуже стара. Мої міркування щодо теорії вартості, слід пам'ятати, пов'язані з так званою «об'єктивною теорією вартості». Я не маю наміру критикувати «суб'єктивну теорію вартості» (яку, можливо, краще назвати теорією суб'єктивної оцінки або теорією актів вибору. Див. примітку 14 до розділу 14.) Дж. Вінер люб'язно вказав мені, що трохи не єдиний зв'язок між Марксовою теорією вартості і теорією Рікардо випливає з нерозуміння Рікардо Марксом і що Рікардо ніколи не стверджував, що — дослівно — праця має більшу творчу силу, ніж капітал.
20.10. Я майже певен, що Маркс ніколи не сумнівався в тому, що його «вартості» певною мірою відповідають ринковим цінам. Вартість одного товару, вчив він, рівна вартості іншого, якщо для їхнього виготовлення потрібна якась середня кількість робочих годин. Якщо один із двох товарів золото, то його вага може бути визначеною як ціна іншого товару, виражена в золоті. А що гроші забезпечуються (за законом) золотом, то ми, таким чином, одержуємо грошове вираження ціни товару.
Мінові пропорції товарів на ринку, вчить Маркс (див. зокрема, важливу виноску 1 до р. 153 «Капіталу» — ME, 23, 164, прим. 37), змінюватимуться у зв'язку з вартісними пропорціями, і — відповідно — ринкова ціна в грошах також змінюватиметься у зв'язку з відповідною вартістю до золота даного товару. «З перетворенням величини вартості в ціну,— трохи незграбно каже Маркс (Capital, 79; курсив мій — ME, 23, 108),— це необхідне відношення проявляється як мінове відношення даного товару до «грошового товару», що перебуває поза ним, тобто золоту). «Але в цьому міновому відношенні може виразитись як величина вартості товару, так і той плюс або мінус в порівнянні з нею, яким супроводиться відчуження товару за даних умов». Іншими словами, вони можуть коливатися. «Відповідно, можливість... відхилення ціни від величини вартості полягає вже в самій формі ціни. І це не є недоліком цієї форми,— навпаки, саме ця відмінна риса робить її адекватною формою такого способу виробництва, при якому правило може торувати собі шлях крізь безладний хаос тільки як закон середніх чисел, що сліпо діє». Мені видається зрозумілим, що «правилом», про яке каже тут Маркс, є вартість і що він вірить у те, що вартості «проявляються» (або «стверджують себе») лише як середні величини реальних ринкових цін, що, таким чином, коливаються навколо вартості.
Я наголошую на цьому тому, що часом це заперечували, Дж. Д. Коул, приміром, пише у своїй «Передмові» (Capital, XXV; курсив мій): «Маркс ...як правило, говорить так, ніби товари насправді мали тенденцію — як наслідок тимчасових ринкових флуктуацій,— до обміну згідно з їхніми «вартостями», Однак на ст. 79 (ME, 23, 108) він ясно вказує, що не має цього на думці, а в третьому томі «Капіталу» він цілковито ясно говорить про неминучу дивергенцію цін і «вартостей». Та хоча насправді Маркс не вважає флуктуації просто «тимчасовими», він стверджує, що існує тенденція обмінювати, відповідно до ринкових флуктуацій, товари за їхніми «вартостями». Адже, як ми побачили з наведеного тут фрагмента, на який посилається Коул, Маркс не говорить ні про яку дивергенцію між вартістю і ціною, а змальовує флуктуації та середні величини. Його підхід трохи інший у третьому томі «Капіталу», де (в розділі IX) замість «вартості» товару запроваджено нову категорію — «ціну виробництва»,— яка складає суму виробничих витрат і середньої додаткової вартості. Проте навіть у цьому випадку для Марксових міркувань залишається характерним те, що ця нова категорія — ціна виробництва — співвідноситься з реальною ринковою ціною лише як регулятор середніх величин. Вона не визначає безпосередньо ринкову ціну, а проявляється (так само, як і «вартість» у першому томі) як середня величина, навколо якої коливаються або флуктують реальні ціни. Це можна показати за допомогою такого фрагмента (Das Kapital, ІІІ/2, p. 396 і наст,— ME, 25, ч. 2, 396 і наст.): «Ринкові ціни піднімаються вище і падають нижче цієї регулюючої ціни виробництва, однак такі коливання взаємно знищуються... Ми знайдемо тут те панування регулюючих середніх, яке Кетле вказав для суспільних явищ». Так само Маркс каже (р. 399 — ME, 25, ч. 2, 398) про «регулюючу ціну... навколо якої коливаються... ринкові ціни». А на наступній сторінці, де він торкається впливу конкуренції, каже, що його цікавить «природна ціна.., тобто не та яка регулюється конкуренцією, а та, яка, навпаки, регулює її». (Курсив мій.) Окрім того, що «природна» ціна ясно вказує на те, що Маркс сподівається відкрити сутність, «формами вияву» якої є ринкові ціни, що коливаються (див. також примітку 23 до цього розділу), ми бачимо, що Маркс послідовно додержувався погляду, що ця сутність — чи то вартість чи ціна виробництва — проявляється як середня величина ринкових цін. Див. також Das Kapital, ПІ/І, 171 1 наст.— ME, 25, ч. І, 149 і наст.
20.11. Коул (Capital, XXIX), даючи абсолютно правильну оцінку теорії додаткової вартості Маркса, зазначав, що ця теорія була Марксовим «видатним внеском до економічної теорії». Однак Енгельс у своїй «Передмові» до другого тому «Капіталу» пояснював, що ця теорія не належала власне Марксу, що Маркс ніколи не говорив про своє авторство і навіть досліджував історію її виникнення (у праці «Теорія додаткової вартості» — див. прим. 1 до даного розділу). Щоб показати, як Маркс використовував у своїх дослідженнях теорію додаткової вартості Адама Сміта і Рікардо, Енгельс цитує рукопис
