Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
Зрозуміло, що така політика обов'язково зруйнує демократію. Вона обов'язково підбурить уряд проти тих робітників, котрі не готові твердо додержуватися закону, а намагаються управляти за допомогою погроз і зброї. Маркс намагається виправдати свою політику через пророцтво (Н.о. М., 68 і 67 = Labour Monthly, September, 1922, 143 — ME, 7, 234): «Щойно нові уряди до певної міри зміцняться, миттєво розпочнеться їхня боротьба проти робітників», і він провадить далі: «Але для того, щоб енергійно і грізно виступити проти цієї партії» (тобто демократів), «яка почне зраджувати їх з першої ж години перемоги, робітники повинні бути організованими й озброєними». Гадаю, що його тактика може призвести саме до того огидного наслідку, який Маркс провіщає. Вона може справдити його історичне пророцтво. Справді, якби робітники діяли в такий спосіб, то кожен демократ у Марксовому розумінні мусив би (навіть якби, і зокрема якби, він і прагнув підтримати справу пригноблених) приєднатися до тих, кого Маркс називає зрадниками робітників, і боротися проти тих, хто намагається зруйнувати демократичні інститути для захисту особистості від милості тиранів і Великих диктаторів.
Я можу додати, що наведеш уривки є відносно ранніми висловлюваннями Маркса і що більш пізні його думки були певною мірою іншими, принаймні більш невизначеними. Але це не применшує того факту, що ці ранні фрагменти мали тривалий вплив і що вони часто діяли на шкоду всій справі.
(2) У зв'язку з пунктом (б) тексту в книжці можна навести уривок з праці Леніна (Н. о. М., 828 = The Proletarian Revolution, 30 — Ленін, 37, 221-222): «Робітники чудово знають і відчувають, бачать і сприймають, що буржуазний парламент — чужий заклад, знаряддя гноблення пролетарів буржуазією, заклад ворожого класу, експлуататорської меншості». Зрозуміло, що ці слова не надихали робітників на захист парламентської демократії від зазіхань фашистів.
19.36. Див. В. І. Ленін. «Держава і революція» (Н. о. М., 744 = State and Revolution, 68 — Ленін. 33, 84): «Демократія... для багатих — ось такий демократизм капіталістичного суспільства... Маркс чудово ухопив цю суть капіталістичної демократії... сказавши: «пригнобленим раз на кілька років дозволяють вирішувати, який саме з представників пригноблюючого класу... буде придушувати їх!» Див. також примітки 1 і 2 до розділу 17.
19.37. Ленін пише в «Дитячій хворобі лівизни в комунізмі» (Н. о. М., 884 і наст., курсив мій = V. I. Lenin. Left-Wing Communism, An Infantile Disorder. L. L. L., vol. XVI, 72-73 — Ленін, 41, 69-70): «Треба всі сили, всю увагу зосередити на такому кроці... на відшукуванні переходу чи підходу до пролетарської революції. Пролетарський авангард ідейно завойований... Однак від цього ще досить далеко до перемоги... щоб справді весь клас, справді широкі маси трудящих і пригноблених капіталом дійшли до такої позиції, для цього самої пропаганди, самої агітації недостатньо. Для цього потрібен власний політичний досвід цих мас. Такий — основний закон усіх великих революцій... Треба було відчути на власній шкірі... всю неминучість диктатури крайніх реакціонерів... як єдиної альтернативи по відношенню до диктатури пролетаріату, щоб рішуче повернути до комунізму».
19.38. Як і слід було чекати, одна з двох марксистських партій намагається перекласти провину за свою невдачу на другу; одна звинувачує другу в політиці катастроф і, в свою чергу, звинувачується другою у підтримці віри робітників у можливість перемоги в боротьбі за демократію. Досить кумедно, що сам Маркс дав докладний опис, який змальовує кожну подробицю цього методу накидання звинувачення на обставини й особливо на конкурентну партію за власну невдачу. (Цей опис був спрямований, зрозуміло, проти опозиційної лівацької фракції того часу.) Маркс пише (Н. о, М., 130; курсив у заключному реченні мій — V. I. Lenin, The Teachings of Karl Marx, L. L. L,, vol. I, 55 — ME, 8, 137): «Їм нема потреби надто суворо зважувати свої власні засоби. Їм варто тільки дати сигнал — і народ з усіма своїми невичерпними засобами кинеться на гнобителів. Однак якщо виявляється, що їхні інтереси не зацікавлюють, що їх сила є безсилля, то винні тут або шкідливі софісти» (вочевидь, інша партія), «що розколюють єдиний народ на різноманітні ворожі табори... або все повалилося через якусь деталь виконання, або, нарешті, непередбачена випадковість призвела цього разу до невдачі. В будь-якому випадку демократ» (або антидемократ) «виходить із найганебнішої поразки таким самим незаплямованим, яким невинним він туди ввійшов, виходить із зміцнілим переконанням, що він мусить перемогти, що не він сам і його партія повинні облишити стару точку зору, а, навпаки, обставини мусять дорости до нього».
19.39. Я кажу «радикальне крило», оскільки цю історицистську інтерпретацію фашизму як неминучої стадії у невблаганному розвитку приймали і обстоювали ті групи, що були поза лавами комуністів. Навіть деякі з керівників віденських робітників, які виявили героїчний, але запізнілий і погано організований опір фашизму, щиро вірили в те, що фашизм був необхідним кроком в історичному розвитку на шляху до соціалізму. Хоч якою мірою вони ненавиділи фашизм, вони відчували обов'язок вважати навіть фашизм кроком уперед, що наближає народ, який страждає, до кінцевої мети.
19.40. Див. уривок, що цитувався в примітці 37 до цього розділу.
Прим. до розд. 20
20.1. Єдиний повний англійський переклад трьох томів «Капіталу» складається майже з 2500 сторінок. До них слід додати три томи, видруковані в Німеччині під назвою «Теорії додаткової вартості»; вони містять переважно історичний матеріал, що його Маркс мав намір використати в «Капіталі».
20.2. Див. протилежність між нестриманим капіталізмом та інтервенціонізмом, що її ми запровадили а розділах 16 і 17. (Див. примітки 10 до роздану 16, 22 до розділу 17 і 9 до розділу 18 та текст.)
Щодо твердження Леніна див. Н. о. М., 561 (= The Teachings of Karl Marx, 29; курсив мій — Ленін, 26, 67). Цікаво те, що ні Ленін, ні більшість марксистів, виявляється, не усвідомлювали, що суспільство змінилося з часів Маркса. Ленін говорить 1914 року про «сучасне суспільство», так наче воно сучасне і Марксу і йому. Однак «Маніфест Комуністичної
