Українська література 17 століття - Автор невідомий
Зась знову в Римі і на он час [Петр святий] не був, [коли лист до колосиїв з Риму був писан], кгди Павел святий споминаєт Арістарха 117 і Марка “8, други Варнавині і Іїсу-сові119, которого Іїсуса гостем називають [Юстом називають] , которії в той час в Римі були, і Павел святий їх споминаєт, іж од обрізанії були йому утіхою і споспішники в будуванню церкви Христови.
Ані теж в той час не був в Римі, кгди Павел святий до Тимофея вторий лист писав о том Онисифору 120, которий його з пильносте» в Римі шукав, а там не споминаєт о святом Петрі. А кгди би Петр святий в Римі був альбо столець єпископській держав, тогди би оний Онисифор, не питаючися леда куди, але би зараз пошов до Петра святого альбо до його намісника.
Ані теж був в Римі, кгди Павел святий писав до філіпписі-йов з Риму, в котором [листі] споминаєт Єпіфрата 12 , Марка, Арістарха, Дімаса 122 і Луку 123, повідаючи, же оні йому були помочні в проповіді слова божого, а Петра святого ані його намісника не споминаєт.
Уваж же ту, христіанський чоловіче, яко римськая столиця привлащаєт своїм папежом, яко би оні міли бути намісниками Петру святому яко єпископу римському, а в Письмі Святом не знайдеш того, аби мів бути єпископом римським, а, наконець, і то, аби в Римі мів пострадати. Овшем з історій церковних їх же власних римських показується, же Петр святий не в Римі, але во Ієрусалимі расп’ят був, яко Николай Ліра 124, которий пишет на дванадцєть третюю главу Матфея святого, другий Єронім. святий, презвітер (в Ієрусалимі стремглав разп’ятий був, яко пишет Николай Ліра в Толко-ванії Євангелія на двадцеть третюю главу св. Матфея, а другий Геронім, презвітер) римського костьола й Дімаса-папежа 125 найкоханший будучи, тот, пишучи на главу Матфея святого 23-ю і 24-ю [в Толкованії на главу 23-ю і 24-ю Матфеєва Євангелія] о том явне пишет.
З тих теди причин столиця римськая неслушне собі привлащаєт од святого Петра суксцесію, бо ся ту показало десятьма способи: першая, іж в Письмі Святом того немаш; другая, іж Петр святий не Римові, але вселенной апостолом був; третяя, іж Петру святому не до поган, але до обрізаних на проповідь [іти] жребій пав; четвертая, іж в Римі там його бути не споминаєт; п’ятоє, іж в Вавілоні, ассірійськом місті, учив; шестоє, іж обадва листи свої не до римлян, але до жидов писав; седьмоє, іж не Петр, але Павел святий римлян, там сам будучи, яко і през листи учив; осьмоє, іж Петр святий не в Римі, але во Антіохії седм літ євангелізував в Понті |26, в Галатії, в Вітінії 127, в Калпадокії і во Азії, о чом гісторик костьола римського церковний Євсевій в третіх книгах своїх в главі 1-й пишет; дев’ятоє, іж із власних же листов його явне той же Євсевій 128 в тих книгах своїх главі 4-й пишет тими слови, в которих мовить, [в которих] сторонах Петр святий тим, которії були од обрізанія, Христа ісповідав — в Понті, в Галатії і во Ахії |29, явне писав, ні до кого [іного], только до жидов, і одтоль знати, же до римлян нікгди не писав і учителем їх не був; десятоє, іж Іриней, гісторик костьола, учитель церковний 30, виписуючи лічбу єпископов римських і споминаючи Климента 131, єпископа римського, которий апостолов знав добре і за їх віру христіанином зостав, і третім єпископом його бути лічить, а вторим Анаклета |32, а первим Ліна 133.
[3] тих так значних свідоцтв і сліпий ощутити може, же Петр святий нікгди єпископом Риму не був і онії слова, Петру реченії, до столиці римської не стягаються, аби она сама только міла власть на землі в’язати і рішати і [двері] до неба ключами Петровими одтворяти. Бо тії слова только трикратному отверженію служать: «Ти єси Петр, то єст камень віри, і на том камені церков мою збудую, і врата адова не одоліють її» [Матфей, гл. 16, ст. 18]. Зась знову [мовить]: «Петре, паси агнца моя, паси овца моя» [Іоанн, гл. 21, ст. 15]. І для того, кгди трикроть його питаєт, же ся трикроть запрів, зась знову мовить: «Петре, тобі дам ключі царства небесного. Що зв’яжеш на землі, будет зв’язано на небесі» [Матфей, гл. 16, ст. 18]. А то не для чого іншого мовить йому, только для того, аби для спасенія свойого не розпачався. Также і тії ключі не только Римові, але всім преложоним духовним служать.
Але то дух антихристов вимислив здавна, аби тим снадней папу самого умовити могл, ніжли при чотирьох патріархах будучого, бо снадне чотири в п’ятом виступок обачать, будучи йому ровні властію, з того строфувати його могуть. А тепер ніхто строфувати його не может, і що-кольвек учинить, би теж і напротивнейшоє, тоє всі його подручники за річ правдивую приймують, хотяй часом самі відають, же противно правді, на то ся обезпечаючи, іж би он мів бути намісником Петра святого, которому Христос рек, же брами пекельнії його перемочи не могуть.
А то ся тут показало, же Петр святий римської столиці не був єпископом, за чим под тії дари його самі только єписко-пове римськії подпадати не могуть, але з іншими ровно. Яко ж діавол так уловив тую столицю западнюю, іж її найпервій од патріархов одорвав, а по том владзу свіцькую в Римі йому [папежу] подав, до того мудрость поганських філософов в сердцю їх залецив, которою уловлен будучи, смиренномудрі-єм божіїм погордів. При владзі світа того будучи, і мудрость світськую улюбив.
Которая його за всіми секзаками [секваками] до того привела, іж власнії слова Христові около пречистих тайн пожи-вання совершенним живим тілом, [то єст] хлібом божественним, обернули на мертвий хліб, не веселля, але жалю, то єст он оплаток. А що большая, противко ясних слов Христових, которий мовить: «Кто не поживаєт тіла сина чоловічеського і не пієт крові його, живота вічного в собі не маєт». А мудрость римськая научаєт вірою досягати, іж во оплатку тіло і кров Христова єст. Що єст великое
