Українська література 17 століття - Автор невідомий

І так уставичне і по сей день на церков воюють, кого могучи лагодними слови, врядами, достойностями до себе зневоляють, а інших мучать, грозять, книгами фальшивими закидають, книги змишляють, пишуть под датою старою письмом старим, яко би колись тая згода трвати міла.

Але присмотрися пильно в самую річ, же хоть такоє письмо староє демони змишляють, але річ вся Потієва, яко би усти сам мовив. При том знайдеш слова там віка теперешнього уживанії, которих старії продки наші не уживали. Бо як поляці у свой язик намішали слов латинських, которих юж простії люде з налогу уживають, также і русь у свой язик намішала слов польських і оних уживають. Тогди снадне познаеш, же то книжки змишлені і неправдивії,'

Наконець, хотячи тим барзій унію ствердити, тоє, що пер-вій в нашій церкві ганили — згола всі наші церемонії і віри визнання і сакраменти — тоє все юж хвалять, только же би-хмо папежа за голову признали, а всі церемонії наші похваляють. В чом явная єст облуда, припатрся.

То теж і короля собі з’єднали, аби не только духовного, але і свіцького вряду [не давати] нікому, кто не єст папежов, а русин, коли не [єст] уніятом. І вперед незнайомих питають, єсли поляк, чи єст католик, а єсли русин, чи єст уніят.

Наконець, і у права, коли стягаються з собою, теди также питаються, єсли католик альбо уніят, і на то баченнє мають.

В старанню малженства также великоє о том питаннє чинять і забороняють. Только коли трафиться руська богатая альбо дідичка маєтності, так же [хотя б] і геретичка, то позволяють своїм таковую взяти альбо поняти, повідаючи, же спасеться жена невірна о мужі вірні.

На столиці єпископськії не дбають о годного альбо, жеби ведлє канонов, хотяй повідають, же вцалє їм канони зоставлено. Поставять його, биле визнав папежа за голову, хотяй ледво читати будет уміти. А другий, як холмський, і читати не умів, а предся го поставили на єпископію. А коли спомянет кто, же не ведлуг канонов, зараз одповідають, же папіж його благословив, то юж годен. А оні теж попов глупих і неучених ставять, биле гроші брали.

А тую свою унію яко наймоцній і найліпшей умоцняють.

Припатр же ся, чоловіче христіанський, той всей справі, одколь початок взяла, яко ізперва діавол межи руссю забігав, аби православіє не коренилося 97, яко княжат лакомст-вом, тиранством подавив, яко наук размножити не допущав; а которий хотів в Христі жити, кождий мусів панства одстра-дати, альбо у монастирі живота докончити, альбо живота пострадати; і так, не допустивши наукам ширитися, останок, що позостало од продков оних княжат, у віру римськую привів, а інших у безуміє.

І нинішнього часу тою ж проклятою унією на правовірних воюючи (кгди ж так завше діавол на церков божію воюєт, бо нужно єст царство небесноє і нужниці восхищають його), яко то западняя сторона- ізперва ся кохала у гордості, так

і тепер там пиха пануєт, і що-кольвек чинить, все для того чинить, аби видимі чоловіки були і похвалу одкосили. А Христос, збавитель наш, не об’явився мудрим фарисеям 98

і законоучителєм, але убогим і неучоним, аби не мудростію Арістотелевою", поганською, але смиренномудростію духа святого бозство своє показав. І для того сам покорний був, аби-сьмо покорнії всі були; для того не казав собі сокровища на землі збирати, але на небесєх, аби-сьмо там серця наші ховали, где і скарби наші, то єст до неба. А їх видимо, яко во всем противні суть євангелію Христову.

Але див, яко ложно [западниці] удають, аби їх перший папа мів бути наступником Петра, святого апостола [будьто би єпископа] римського, кгди ж не так ся заховують самі, яко Петр святий, ані учать ведлуг науки Петра святого. Бо і о том єст вонтпливость, єсли же так верховний апостол Петр в Римі єпископом був, бо і о том тісно вмістила барзо церков святая. А іж там святий апостол Петр не був єпископом, і то для відомості коротко указується од Діяній святих [апостолов] 100 і з листов Петра святого і [святого] Павла 10‘, только мудре уживай, що кгди літа порахую всього течеиія святого Петра і Павла, где і коли учив і где був послан которий 102.

Уваж добре пристє святого Павла до Риму, где обачив з порахування літ, же там в Римі не було Петра святого тогди, бо Павел святий єсли інших всіх, которих там застав, споминаєт, а о Петрі святом змінки не чинить; а певне, коли би там [Петр святий] був, а звлаща єпископом, не мів Павел святий його пробачати.

А іж Петр, святий апостол, не самому Римові, але все-ленной апостол був і не до поган, але до обрізанних'жребій служенія йому пав. А [то як же] римляне твердять свойого папу бути намісником Петру святому яко єпископу римському? Єпископство розуміється єдного місця особного і особливий пастир, абовім єпископом посполите того називаємо, которий одиної особної церкви єст самодержця і властитель. А в Письмі Святом нічого не найдем, аби Петр святий в Римі мів столець єпископський держати і Римові учителем [і] єпископом бути.

Кгди ж, яко історія церковная свідчить, іж [он] смерть приняв по воскресенії Христа в шестьдесят і осмь літ; а Іоанн святий Богослов, на острові Патмос вовидений будучи

і пишучи, там був по вознесенії Христовім 96-го року, яко

о том історія церковная свідчить, пишучи посланія божія до седми церквей, о римськом єпископстві і о наслідництву ГІетровом змінки не чинить, окром, кгди його [тобто Рим] ліггихристовим Вавілоном називаєт.

1. Напрод то найдеш в Апок [аліпсисі] 103 13, 17 глав [і], одколя судимо, же Петр святий римської столиці власним єпископом не був, а то із тих причин:

’ 2. їж в Письмі Апостольськом 104 [того] не найдується. А іж Петр святий всей вселенній апостол [був], яко ж [би] он мів покинути вселенськоє посланіє і до римської СТОЛИЦІ ЯКО' приватної єпископської [єпископії] прив’язоватися і єпископом бути? 1

3. Іж апостолу Петру злецено євангелію проповідати во Іудеї, а Павлу святому до поган [іти], о чом знайдеш у ТІ посланії до галатов