Українська література 17 століття - Автор невідомий

Де тепер ті часи, в які мучеників ПЕгхВ.пн0тІ!!рСркииВЕ я родила? Де ті літа, в які справедливо і побожно я в дому своїм пробувала? Де благословенні ті всього світу докторове, апоето-лове? Де їхні необлудні послідовники — пастирі і вчителі?

Вас тепер потребую, милі і вірні синове мої. Вас виславляю, вами пишаюсь, улюбленцями вітця вашого, вами тішуся, котрі душі свої за мене оддавали. Справедливо ви до вітця приступили і статечно при ньому тривали. Пізнали ви, що парость не може сама із себе овочу давати, якщо не буде у виноградній матиці тривати. Вас ані смерть, ані життя, ані ангели, ані зверхництва, ані потуги, ані меч, ані вогонь, ані теперішні справи, ані майбутні, ані височини, ані глибини, ані інші будь-які напасті од любові до бога одлучити не могли. Ви, сказати б, виявили старанність Ілії супроти Ваало-вих жерців 6, котрі служили череву свого бога і Мамоні7 і вовками замість пастухів, над вівцями поставлених, показали себе.

Ви б диких овець приборкали, ви б запаршивлених баранів од овець одлучили; ви б зраненим, як самаритянин, олією і вином скропивши, рани перев’язали.

У вас на /стани і зверхності в каранні погляд однаковий. У вас невільник і вільний в Христі-спасителі і щодо науки, щодо направи та поправи, і в справедливості однакову вагу має. За вашого життя церква бога живого, люд вибраний, царське священство непокаляні і непорушні зоставались. Ваші, богом натхненні, писання не зів’януть духовної мудрості лілеєю. І по сьогодні про вас пам’ятають, чим ви були і куди одійшли.

Ви єресіархів з-посеред вірних божих вигнали, ви кукіль блудів з-поміж пшениці випололи. Ви світ сей і все, що на І-ІІМ, звитяжили, ви побожного життя зразкові вчителі, ви безбожного проживання запеклі гонителі, ви словом і ділом пастирі, бо відали, що святі не стільки словами, скільки ділами зверх-ників на добро навертаються.

«Бо почав,— Лука святий мовить,— Христос-бог чинити і вчити». По слідах стіп його йдучи, і ви чинили і вчили. Адже для того до вас Христос прийшов, аби ви ішли вслід за ним.

О гідні похвали за віру вашу, за велемисльні в любові серця!

Де тепер Василій 8, котрого за особливу про стадо Христове дбайливість і пильність великим названо? Де Амвросій 9, медіоланський єпископ? Де Іоанн святий, що його за злото-плинні струмені небесної його про покуту науки Златоустом найменовано? Де Ієронім |0, богом даних письмен тлумач досконалий? Де Кіпріан ", де Августин 12 — старанні єретичних плевел полільники. Той бо безбожного Ноуата |3, а той облудного Пелагія и, кривотлумачів Письма Святого, стрілами пронизані, прокляттю піддали. Де Афанасій 15 і Кирило 16, александрійські патріархи, і Григорій 17, назіанський єпископ, мужні вітця свого лицарі і чуйні мої заступники, ' трьох перших святих вселенських соборів ясносвітні лампи, котрі Арія 18, Македонія 19 і Несторія , клятих єресіархів, із їхніми сектаторами євангельським мечем посікли [і] за єретичне їхнє блюзнірство проклятих у владу дияволові віддали? Коли б кожний із них, не лякаючись обличчя люд-ськ<зго і не зважаючи на особи і стани, правду свшо сьогоднішнім єретикам, які матір їхню, що за неї вони душі свої мужнє поклали, день і ніч тривожать, сміливо обміркувавши, прорекли:

— Наказує вам дух святий проклясти Арієвих сектярів-новохрещенців, аби ви більше сина божого, котрий сидить праворуч од бога-вітця, предвічної єдиноісності слави не ганьбили, наклепи на нього зводячи, що був час, коли його не було, щоб ви до страшного по заслугам витікання нутрощів з Арієм, патроном вашим, не прийшли і одразу ж у дочасному тіла вашого смороді безбожне душі ваші у вічний сморід не ввергли.

Наказує і вам Христос-бог, Церінтові 21 послідовники і Македонієві заступники, що, добровільно і відкрито духові божому противлячись, йому цілком у владі над письмом Святим відмовляєте і, поважність віри підірвавши, до сумнівів і легковаження стало віковічну його науку призводите, називаючи письмо Святе носом восковим, традиції і мандати смертні і церкви вашої голови над ним підносите.

Де ж і те преславне Христове воїнство, яке на всіх вселен-

99 . . 9^

ських і помісних соборах стало за правду святу душі свої покладало, правдиві, мовлю, правдиві Письма Божого тлумачі, аби нинішнім самовпевненим мудрагелям, тобто несторіанської єресі послідовникам, а також стоїкам 24, котрі fatalem euentuum necessitatem 17 у церкву божу впроваджують і по-блюзнірському твердять, що бог є причиною гріха й погибелі людської, з євангельським мечем дорогу до овець Христових заступило?

Де ж і ті яскраві західної церкви лампи — Гелазій25 і Лев 26, превелебні римські єпископи, аби, з висоти маєстату свого у справи церковні втрутившись, нинішніх єпископів, котрі, престоли їхні посівши, Христові закони і повеління в пінявій писі ламають, карати наказали?

Хай вам уста замкне Ісус-бог, о люди гріха, сини погибелі, ви, котрі противитесь богові і виноситесь над усім, що зовуть богом або що за бога хвалять, котрі, засівши в Церкві божій, як боги, на святість тайної вечері божої безбожно посягаючи, келих найдорожчої крові його, а отже, вічного життя спадок у невинних душ людських одіймаєте і Арістотелевого вашого крутійського розуму 27 духом Христові-богу противитесь, який, подаючи хліб, мовив:

— Се тіло моє!

А подаючи келих:

— Се кров моя!

Ви ж, самі дурними будучи, самий тільки хліб у руки взявши, супротивним способом навчаєте, начебто не мудро той учинив, [бо мав би мовити]:

— Се і тіло і кров мої!

Невже не знаєте, що в тій справі не ваше плохе розуміння, а неухильне Христове веління дотримане бути має, і що однієї і тієї ж святості порушення, нічим, окрім великого і значного святотатства бути не може, і що за цією ознакою єретиків та облудників вірні божі розпізнають, і що коли в тому не опам’ятаєтесь, то вічного вогню кара до тями вас приведе.

Де нарешті і останнього віку мого сини, котрі нарівні з іншими душі свої за мене на смерть давали,— Максим преподобний , Іоанн із Дамаска 29 і Феофілакт 30, єпископ болгарський,