Українська література 17 століття - Автор невідомий

которий повинен єст-єсь непослушних і сопротивляючихся карати і до послушенства їх приводити по реченому Павлом-апостолом: «Нев'йжду страхом спасати» 53. То спротивним обичаєм мої овечки на мене жалують і за пастиря мене не признавають. Азалі не ваша королевськая милость з ласки своєї за причиною пана воєводи київського, которий мене ледво з плачем упросив на то, же-м я, покинувши вряд сенаторський, позволив на владичство володимирськоє? Азалі не ваша королев-ськая милость по смерті митрополитовой мні митрополію дати рачив? А хто ж у нас в панстві вашмості королевської милості таковії кому вряди без причини слушної кому берет? Хіба би тому, хто горло і уцтивость свою за який виступок тратить. А ми почуваємося, же-сьмо нічого такового не учинили, чим би-сьмо міли горло заслужити. А вряди і достоїнства духовнії для чого маємо тратити? Єсли для того, же-сьмо річ давно утверженную взновили і найвищому пасти-ру 54 Христову послушенство оддали, а патріархов одбігли, яко тих, од которих жадної утіхи, науки, порядку міти не могли? [Оні бо] только по вовну і молоко до нас їздили альбо посилали, а місто покою иегіокой і меч межи діти укидали, новії і неслиханії і каноном противнії братства людєм простим подавали, з моці єпископов їх виймуючи і даючи їм тую владзу, которая самим єпископам у їх деоцизіях належить. Котороє хлопство з простоти своєї таковую зверх-ность собі привлащають, же ані єпископов, ані попов самих [панов своїх] слухати не хочет, овшем ростирки, васнь, кровопролитіє чинить і люд посполитий ламлет. А вшак не новая річ, же митрополит київський, продок мой, пред полтор-ма сти літ (то єст Сидор), будучи на Флоренськом соборі з руських країв, признав за пастиря повшехного римського біскупа і йому послушенство оддавав. А за тим такії права і вольності кролеве польскії понадавали. А то єще, коли поганин не держав і самого патріархи і панства в руках своїх не мав 55. А тепер, коли панство світськоє, і владза церковная в руках його єст, так іж з його подання патріархове наступують, далеко больше не маєм ли бігати такового пастиря, которий і сам в неволі і нас нічим рятувати не может?

І многая інна, тим подобна, повідали, а змишленними, фальшивими доводами своєї неправди доводили.

— А по том що [ще тоє на нас] повідають, яко би-сьмо міли бути зложоні од протосинкгела якогось, которий про-тосинкгелом ніколи не був, але чоловіком простим і до того зрадцею, і тепер у везенню сидить. А л'ьвовський і премисль-ський 56, самі будучи з нами в той же справі і, замкнувши і по-ручивши нам до одправовання тоєї справи ік волі воєводи київського, запрілися того всього.

На що їм од благовірних єдин з братства львовського одказав в тії слова, яко ся биш дочитаєш далій о том:

— О нестидливий язиче! Не можете добре мовити, злими будучи. Що мовите о святобливих патріархах і учителєх своїх, яко невірнії погане на Христа мовять? Чому не пришов Христос давно спасати погибших, але на остатку віка, нині юж учити пришов, коли їх много погибло? Богомудрі есте на злоє, а щоби розуміти доброє, не увідали єсте істини, яко мовить пророк. Азали не посилано пророков по всі часи? Азалі не присилали і патріархи до вас учителей, по всі часи учачи вас? І як много листов патріархи писали до вас по всі часи о многих речах т самі до вас особами своїми приходили?

— І мовите: «Кгди пришов патріарха до панства тутешнього, учинив у ліодєх только якоєсь братство і попов і казно-дійов наставив». І Христос так же учинив: архієрейов обли-чивши і люди до. себе собравши, і учеников з межи них учи-тельми починив. Так і патріарх, обличивши митрополита київського Онисифора, двоженця, і Тимофтея Злобу, архімандрита супрасльського, о убійстві судив, а митрополита Михаїла 57 посвятив і листами універсальними всюду кож-дого злость обличив і на суд зготовив.

— А що ж єще больш іншого мів учинити? Школу кгрець-т кую 58 хто заложив, єсли не кгрекове і патріарха сам? І граматику грецькую із словенським письмом не Арсеній ли, митрополит еласонський і димонитський во Львові, од патріархи приїхавши, учив в школі дві літи? ї граматику през своїх учньов з друку видав?

— В друкарні грецького і словенського письма розмножилося, чого нігде в руськом народі не бувало, яко ся окрестили, і не училися, только церкви будували, которії їм злії сусіде зараз поспустошили.

— І справу всю церковную розорвано і зневолено і [люд] даньми обтяжено, а великих панов науками і способами розмаїтими од церкви виведено, і все поспольство до знищення приведено, і убозство намножилося. Прото школи на всіх містєх закладаються, і шпиталі будуються, і церкви муруються. Розказаннєм вселенського патріарха 59 двоженці ви-волано, єресі виклято, сповідники уставлено, собори духовнії чинено, суди сужено і злих карано, владикам негодним од місця свойого одступити казано.

— А ви що учинили? Єдного єсте патріарха антіохій-ського Іоакима ве Львові бити казали, а другому свойому вселенському патріарху Ієремію до себе їхати не казали, боячись, аби вас, яко виступцьов, не карав і з урядов, яко негод-них, не скидав так, яко інших поскидав, бо-сьте тоє до себе відали, жеби вас тоє поткало, бо самі на себе мусіли би-сьте декрет учинити, яко жидове, мовячи: «Злих зле погубити, а виноград иним д'Ьлателєм предати, иже воздадят ему плоди во времена своя. Юж секира при корени древа лежит, юже не умолит огородник пана своего, доколь неплодное древо осип-лет гноєм до пришлого л’Ьта; юж вишов всему час».

—■ А нині кождий владика у своїй єпископії попов-дво-женцьов і многоженцьов, блудников, убійцов маєт. І самі владикове люде забивають, о чом свідоцтва повнії книги в судєх знайдеш. І як много церквей і монастирей розбивали і маєтності своїм приятелем із монастирми подавали, і чернцов і черниць в малженство приводять.

— І по том, потаємне списавшися, до папіжа єсте утекли. І нині єден другого поволюєте, замутивши люди, границі перескакуючи, суду убігаючи, начинивши убійства і всяких нечистот намноживши, як на вас люде свідчать і кров людськая волаєт, которая для. вас проливається.

— І многії шкоди і біди в людєх знайдуться, поневаж єсте на обі сторони здрадцями ся стали, утаївши всі причини ваші, і мовите, закладаючися іншими причинами, якоби для того [згоду тую] чините, іж папіж і патріарха не згожаються, а ви, згоду любячи, од патріархи до папіжа утікаєте, на обі сторони зражаєте, подписавшися первій