Метафізика - Арістотель
Отже, якщо начала є загальними, то ось такі наслідки з цього випливають: якщо ж вони не є загальними, а натомість існують як окремі речі, то їх неможливо пізнати, адже будь-яке знання є загальним. Тому цим началам мають передувати інші начала, що приписуються як загальне, якщо ми хочемо мати науку про них.
Книга IV (Γ)
1
[1003а] [21] Існує певна наука, що розглядає суще як суще, а також притаманне йому самому по собі. Вона нетотожна жодній з так званих часткових наук, бо жодна з інших наук не оглядає суще взагалі як суще, а натомість, відділяючи якусь його частину, вони вивчають те, що їй властиво, як, наприклад, це роблять математичні науки. А оскільки ми шукаємо начал і найдальших причин, то очевидно, що вони з необхідністю є такими в силу самої своєї природи. Тож якщо ті, хто шукали елементів сущого, шукали ці начала, то й елементи необхідно мають бути елементами сущого не випадково, а як сущого: тому і нам належить визначити перші причини сущого як сущого.
2
Про «суще» говориться в багатьох значеннях, але завжди стосовно чогось одного і однієї якоїсь природи і не омонімічно, а так, як наприклад, [35] усе здорове стосується здоров’я — одне його зберігає, друге — здобуває, третє є ознакою здоров’я, четверте — може бути здоровим, — [1003b] [1] а все лікарське стосується мистецтва лікування — одне називається лікарським, тому що воно володіє мистецтвом лікування, друге — тому, що є для нього корисним, третє — тому, що є його дією. Можна знайти й інші подібні до цих приклади вживання слів. [5] Так і про «суще» говориться в багатьох значеннях, але завжди стосовно одного начала. Адже одне називається «сущими», тому що йдеться про сутності, друге — тому, що йдеться про стани сутностей, третє — тому, що воно є шляхом до сутності, або ж ідеться про її знищення, утрату, якості, про те, що створює чи породжує сутності, про все, що мовиться щодо сутності, або ж, врешті, про [10] заперечення якогось із цих визначень чи самої сутності; тому ми й кажемо про не-суще, що воно є не-сущим. Отже, як-от про все здорове є одна наука, так і про інше. Адже одна наука має розглядати не тільки те, що стосується одного предмета, але й те, що стосується однієї природи, бо це певним чином [15] стосується одного предмета. Тож очевидно, що одна наука має розглядати суще як суще. У всіх випадках наука у повному розумінні є наукою первинного, від чого залежать інші речі і через що вони отримують свою назву. Отже, якщо це — сутність, то філософ повинен знати начала і причини сутностей.
Будь-який рід речей сприймається одним чуттям і, відповідно, вивчається однією [20] наукою, наприклад, граматика є однією наукою і розглядає всі звуки мови. Тому розглянути всі види сущого як сущого, тобто як рід, є справа однієї науки, а окремі його види — справа видів цієї науки.
Отже, суще і єдине — одне й те саме і мають одну природу в тому сенсі, що слідують одне за одним, як начало і причина, хоч і не виражаються одним визначенням. [25] Утім, якщо ми їх так розумітимемо, це нічого не міряє, а для справи навіть ліпше. Адже одне й те саме «одна людина» і «людина», також «існуюча людина» і «людина», і подвоєння слів «це одна людини» і «це людина» не дає нічого відмінного (ясно, що вони не відрізняються одне від одного ані у виникненні, ані в знищенні), і те саме стосується єдиного, а тому ясно, що додавання між ними означає те саме, і єдине не є щось відмінне від сущого. Крім того, сутність кожної речі є єдине не як випадкова властивість, і так само вона є суще. Отож видів сущого є точнісінько стільки, скільки є видів єдиного. Розглянути стосовно них щосність [35] — справа однієї за родом науки, а саме: стосовно тотожного, подібного і інших таких понять. Також майже всі протилежності ведуть до цього начала. [1004а] [1] Утім, ми достатньо розглянули їх у «Переліку протилежностей».
Існує стільки ж частин філософії, скільки видів сутностей, тому необхідно якась із них має бути першою і якась подальшою. Оскільки суще і єдине безпосередньо [5] поділяються на роди, кожному з них відповідатиме одна наука. Тому філософ у цьому відношенні подібний до того, кого називають математиком; математика також має частини, і в ній є якась перша і друга наука та інші подальші.
Оскільки одна наука розглядає протилежності [10], а єдиному протистоїть множина, то одна наука має розглядати заперечення і втрату, тому що в обох випадках розглядається певна річ, про заперечення або втрату якої йдеться. Справді, ми або просто говоримо, що ця річ не існує, або що вона не належить певному роду. У випадку втрати додається певна відмінність, окрім того, що мається на увазі в запереченні, тому що [15] заперечення є просто відсутністю, натомість при втраті наявна також певна природа, що лежить в основі, стосовно якої йдеться про втрату. Тож оскільки єдиному протистоїть множина, то протилежності згадані вище, такі як друге, неподібне, нерівне та інші, похідні від них та від множини і єдиного, [20] є предметом пізнання згаданої вище науки. Одним із цих понять є також протилежність, адже протилежність — це певна відмінність, а відмінність — інакшість. Отож хоча єдине мовиться в багатьох значеннях, і ці поняття мовитимуться в багатьох значеннях, але так само всі вони становлять предмет однієї науки; бо щось розглядається різними науками не тому, що про щось мовиться в багатьох значеннях, а якщо твердження не пов’язують ані з єдиним, [25] ані з тим, що стосується єдиного. Оскільки ж усе виводиться з єдиного, як-от усе що називається єдиним, виводиться з першого єдиного, то те саме слід сказати також про тотожне, про інше і
