Метафізика - Арістотель

тепер же слід сказати, в чому воно полягає. Неможливо, щоб одне й те саме водночас було і не було властивим [20] одному й тому самому і в одному й тому самому відношенні (і також слід уточнити все інше, що можна уточнити, аби уникнути словесних труднощів) — це, безсумнівно, найбільш достовірне з усіх начал; воно відповідає згаданому визначенню. Адже неможливо для будь-кого вважати, що одне й те саме існує і не існує, як, [25] на думку деяких, говорив Геракліт. Але ж не обов’язково хтось думає те саме, що й говорить. Якщо ж неможливо, щоби протилежності одночасно були властивими одному й тому самому (ми уточнимо також це положення), і якщо протилежність думок одна одній означає суперечність, то очевидно, що неможливо, щоб одна й та сама людина одночасно вважала, що одне й те саме існує і не існує. Тож той, хто тут помиляється, мав би водночас протилежні думки. Тому всі, хто наводять доказ, зводять його до цього останнього положення, адже за своєю природою воно також є началом усіх інших аксіом.

4

[35] Утім, дехто, як ми вже відзначали[53], і сам стверджує, що одне й те саме може бути і не бути [1006а] [1] і що можливо вважати так[54]. І багато тих, хто розмислюють про природу, вдаються до цього твердження. Але ми тепер визначили, що для будь-чого неможливо, щоб воно водночас було і не було, і таким чином показали, що це начало є найбільш достовірним [5] з усіх. Натомість деякі через неосвіченість вважають за необхідне доводити й це, адже, справді, не знати, для чого слід шукати докази, і для чого ні — це неосвіченість. Узагалі не може бути доказів для всього (бо тоді довелося б іти в безконечність, а в такому разі доказів не було б); [10] якщо ж доказів для чогось шукати не потрібно, то вони, мабуть, і не змогли б сказати, яке саме начало вважати таким.

Утім, можна також довести через заперечення, що доказів усього бути не може, якщо наш опонент наведе якісь аргументи; якщо ж ні, то смішно шукати аргументи проти відсутності аргументів; а [15] людина, що не має аргументів, подібна рослині. Натомість доказ через заперечення, гадаю, відрізняється від звичайного доказу, тому що той, хто доводить, здається, покладає те, що має бути доведеним, на початку; якщо ж це робить інший, то це вже буде заперечення, а не доказ.

Вихідною точкою всіх таких дискусій не є вимога, щоб опонент визнав, що щось існує [20] чи не існує (бо це можна було б сприйняти як покладання на початку того, що має бути доведеним), але щоб твердження принаймні щось означали і для нього самого, і для іншого; адже це необхідно, якщо він взагалі щось стверджує. Якщо ж ні, то не буде ніякого твердження, ані зверненого до самого себе, ані до іншого. Якщо ж хтось визнає цю умову, доказ стає можливим, бо з’являється щось [25] певне. Однак причиною дискусії є не той, хто доводить, а той, хто заперечує; заперечуючи, він випробовує доказ. Той же, хто погоджується з цим, вже погодився з тим, що є щось істинне, опріч доказу, як-от що не все може бути так і не так.

Отже, насамперед зрозуміло, що принаймні вірним є те, що слово «бути» [30] або «не бути» означає щось певне, тож не все може бути так і не так. Скажімо, якщо «людина» означає щось одне, нехай це буде «двонога тварина». Під «означає щось одне» я маю на увазі таке: якщо «людина» означає двоногу тварину, то, якщо щось є людиною, для неї це і буде означати бути людиною. І немає жодної різниці, якщо хтось скаже, що воно має більше значень, ніж одне, тільки б їхнє число було обмеженим, [1006b] [1] адже тоді за кожним значенням можна було б закріпити особливе ім’я, тобто, наприклад, якби хтось сказав, що людина має не одне, а багато значень, одне з яких — «двонога тварина», і було б ще декілька інших, проте, обмежених за числом, [5] то для кожного значення можна було визначити власне ім’я. Якщо ж цього не робити, а натомість говорити, що воно має безліч значень, то очевидно, що мова була б неможлива. Справді не означати щось одне — це не означати нічого; якщо ж імена нічого не означатимуть, руйнується розмова однієї людини з іншою, по правді ж, і з самою собою; [10] адже неможливо мислити те, що не мислиться як одне; якщо ж можливо, то цій речі можна дати одне ім’я.

Отже, вважатимемо встановленим, що, як було сказано на початку, ім’я має значення і до того ж має одне значення. Тож «бути людиною» не може означати те саме, що «не бути людиною», якщо «людина» означає не тільки щось, що стосується одного певного предмета, [15] але цей один предмет (адже ми не вважаємо, що означати один предмет — це те саме, що означати щось, що стосується одного предмета, тому що таким чином і «музичне», і «біле», і «людина» означали б одне й тем саме, так що все було б одним, адже всі ці імена мали б одне значення).

І неможливо для одного й того самого бути й не бути, окрім як за однакових імен, як-от: якби те, що ми називаємо людиною, [20] інші називали б не-людиною; але питання полягає не в тому, чи може одне й те саме водночас бути і не бути людиною за іменем, а в тому, чи може на ділі. Якщо ж «людина» і «не-людина» не означають різне, то зрозуміло, що також «не бути людиною» не відрізняється від «бути людиною», тож «бути людиною» буде те саме, що й «не бути людиною»; вони означатимуть одне й те саме. Це так само, як «одяг» та «плащ» означають те саме, оскільки мають одне визначення. Тож якщо «людина» і «не-людина» — одне й те саме, то й «бути людиною» і «не бути людиною» означатиме одне й те саме. Однак було показано, що вони означають різне.

Отже, якщо правильно про щось сказати, що це людина, то необхідно, щоб це була двонога тварина [30] (адже саме таким, як було сказано вище, є значення слова «людина»). Якщо ж це необхідно, то неможливо, щоб це не було двоногою твариною (адже «необхідно, щоби було», означає «неможливо, щоб не було»). Тож неможливо, щоби було