Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Автор невідомий - Народні казки

— Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи в половину дерев?

— Неси в половину дерев.

Кінь як поніс його! Ото нагнали вони братів; найменший брат і кричить:

— Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.

Брати йому й послали сіряки. От розігнався кінь, як стрибоне! Підскочив до половини терема та й назад. Люди аж роти пороззявляли.

А брат найменший приїхав додому, поліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як і був, прийшов додому та й сидить за грубою. Приїхали й брати та й хваляться:

— От так плигнув, — до половини терема!

Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:

— Може, то я?

Брати аж за животи беруться та сміються. Дурень і поліз знов за грубу.

Стали збираться брати вдруге.

— Дайте й мені кобилу, і я поїду! — просить дурень.

— А та ж де? — спитали брати.

— Здохла!

Брати засміялись та й дали йому другу кобилу. Дурень убив і ту, обідрав шкуру та й кричить:

— Сороки, ворони, свіже м'ясо!

А сам вийшов у поле, запалив волосинку, — до його й прибіг кінь гнідий. Дурень і сказав йому:

— Неси мене до царя!

— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені гарне вбрання, а собі ще й краще!

Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком! Кінь і питає його:

— Як тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?

— Неси поверх дерев!

Кінь і поніс його поверх дерев. Нагнали вони братів, дурень і кричить:

— Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.

Брати й прослали сіряки. От розігнався кінь, як стрибнув, — на сажень до царівни не доплигнув, тоді назад і вернувсь.

Як приїхав найменший брат додому, вліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був і перше; прийшов додому, заліз за грубу та й сидить. Прийшли брати та й хваляться тим, що бачили.

— Може, то я? — сказав дурень з-за груби. Брати тільки засміялись.

От збирались брати і втретє. Дурень і собі попросив кобилу.

— А та ж де? — спитали брати.

— Здохла!

Вони дали й третю кобилу. Дурень обідрав з неї шкуру й кричить:

— Сороки, ворони, свіже м'ясо! — та й кинув.

А сам вийшов у поле та й запалив волосинку, — до його прибіг вороний кінь. Дурень і сказав йому:

— Неси мене до царя!

Кінь каже:

— Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь, та бери мені убрання хороше, а собі ще краще!

Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком, що й Господи! Кінь і каже йому:

— Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?

— Неси поверх дерев!

Кінь як поніс його вище лісу, нижче хмари. От догнали вони братів; дурень і кричить:

— Гей, ви, простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав!

Брати й попростилали сіряки. От кінь розігнався, як стрибонув, — доскочив до царівни. Найменший брат узяв у неї перстень, поцілував її та й поїхав назад. Як приїхав додому, поліз коню в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був перше, прийшов додому та й заліз за грубу. Приїхали й брати та й балакають:

— От так плига! Він хороший, та й кінь до його!..

Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:

— Може, то я?

— Чи не згубив ти останнього розуму? — засміялись брати.

Дурень і поліз назад за грубу.

Тим часом цар знов послав сказать, щоб збирались до його в дворець усі: й старі, й малі, й калішне. Брати й балакають між собою:

— Як нам вести дурня — сором; та треба вести — такий наказ!

От як зібрались усі в дворець, цар став їх гостити і медом, і вином, — усього такого багато! На останнє стала частувать усіх царівна. Частувала вона, частувала, коли прийшла й до дурня; дурень і бере чарку лівою рукою. Вона спитала:

— А правою чого ж ти не береш?

— Та забив палець.

— Ану покажи, чи здорово?

Дурень розв'язав палець, а перстень так і осіяв хату. Царські слуги тоді та того дурня умили, вимили з голови попіл, причесали, він і оженився з царівною, та й живуть собі!

Батько та син

Був собі батько, а в нього один син. От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька.

Одного разу почали вони молотити, і син на снідання нарізав беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м'якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький, одначе пішов-таки молотити.

Як стало вже сонечко на обід, син і кличе батька обідати.

— Підожди, сину, — одмовив йому батько, — бо ще їсти не хочеться.

Підождав син трохи, а їсти дуже хоче; от він і кличе удруге батька, а батько оп'ять і каже:

— Та щось їсти байдуже.

Вже й сонце з обіду звертає, а вони все ще не йдуть обідати.

Дивується син, що батько й досі не йде обідати, та й питає:

— Чому це ви, тату, й досі не голодні? А в мене аж шкура болить — їсти хочеться.

— А тому, — одмовив йому батько, — що їв шкуринки, а в шкуринці увесь хліб; м'якушка ж все одно що й трава, в їй сили немає…

З тої пори став син собі шкуринку зоставляти, а батькові м'якушку.

А тому того й треба.

Біда

Жив собі багатий піп, і мав лише одного сина. Той змалку нічого не робив. Коли підріс він, віддав його піп до школи. Прийшов час — оженив сина. А після батькової смерті той залишився на його парафії.

Ось одного разу молодий піп подумав: «Люди говорять, що їм біда. А я зріс, оженився і жодної біди на світі не знаю!»

Наказав він слузі закопати на тракті слуп і на ньому написав з одного боку версту, а з другого прибив таблицю. На таблиці написав, що відколи живе, жодної ще біди не знав.

Їхав тим трактом цар. Дивиться: з одного боку слупа написано версту, а з другого — таблиця прибита. Каже він фурманові:

— Піди-но прочитай!

Скочив той з карети, пішов і читає вголос. Цар послухав, щось записав і поїхав.

Приїхав цар