Українська література 17 століття - Автор невідомий

31 Се м а р гл (Симаргл)—у слов’янській поганській міфології бог вогню.

32 А там, нижей порогов, приплинув до єдиної гори високої, которую Перуном і тепер зовуть.— Йдеться про один із порогів на Дніпрі.

33 Тмуторокань (Тмутаракань) — столиця Тмутараканського князівства на Таманському півострові, що вперше згадується в літописах під 988 р.

34 Судислав (? —1063) — син Володимира Святославича, псковський князь.

35 ... духа свойого около року 1016 оддав...— Володимир Святославич помер в 1015 р.

[Житіє князів Бориса і Гліба]. Подається за текстом другої половини XVII ст., який зберігається у ЦНБ, шифр 287 П/126 С, арк. 476—479.

1 Сербська земля — східне узбережжя Адріатичного моря. З давніх давен тут жили іллірійські, фракійські, а згодом кельтські племена. Завоювання Балканського півострова римлянами у 229 р. до н. е.— 106 р. н. е. призвело до романізації цих племен. У VI—VII ст. цю територію заселили слов’яни; у VIII—X ст. виникли перші їхні князівства — Рашка, Зета, Тревунія, Хум, Боснія. У другій полонині IX ст. серби прийняли християнство за православним обрядом. У середині X ст. виникло перше велике державне об’єднання — Сербське князівство, очолене князем Чаславом Клопи-мировичем. До нього ввійшли Рашка, Дукля, Тревунія і частина Боснії.

2 Карвацька земля (Хорватія) —північно-східне узбережжя Адріатичного моря. Спершу заселена іллірійцями, потім кельтами. У І ст. до н. е. захоплена Римом, а в 359 р.— Візантією, у VI—VII ст. територію Хорватії заселили слов’яни, у VIII ст.— франки, а з кінця IX вона здобула незалежність. У X ст. тут поширилося християнство католицького обряду.

3 Семиградська земля (Трансільванія) —історична область на півночі сучасної Румунії. Близько III ст. до н. е. тут з’явилися кельти; з другої половини І тисячоліття до н. е.— даки. У І ст. н. е. утворилася дакійська держава, яку на початку II ст. підкорив Рим, перетворивши у свою провінцію. У III—VI ст. через територію Трансільванії пройшли готи, гунни, гепіди, авари; у VI—VII ст. тут осіли слов’яни, з кінця X ст. романізовані влахи (валахи, або волохи) і частина угорських племен. У X—XI ст. Трансільванія перейшла під владу угорських королів. Німецька назва цієї області — Siebenbiirgen — Семиграддя.

4 Дулібська земля—територія у верхів’ї Бугу і понад правими притоками верхньої течії Прип’яті, заселена східнослов’янськими племенами дулібів, які в X ст. увійшли до складу Київської Русі під назвами волинян

і бужан.

5Печенігове (печеніги) —тюркські кочові племена. У VIII—

IX ст. очолювали союз племен між Волгою й Уралом. Західне відгалуження печенігів наприкінці IX ст. зайняло степи від Дону до Дунаю і постійно воювало з Київською Руссю. У другій половині XI ст. частково приєдналися до половців, частково осіли на руських землях, частково асимілювалися в пониззі Дунаю і на Балканах.

6 Альта — річка >18 Переяславщині, притока річки Трубіж, лівої притоки Дніпра.

7 Волинці (волиняни) —східнослов’янські племена, які жили на Волині. Головними містами волинян були Волинь і Володимир. Наприкінці

X ст. на їхній території виникло Володимиро-Волинське князівство.

8 Болеслав (Болеслав І Хоробрий; 967—1025) — польський князь (992—1025) і король (1025) з династії П’ястів. Відстояв незалежність Польщі у боротьбі зі Священною Римською імперією і завершив об’єднання польських земель. У 1018 р. підтримував Святополка Окаянного проти Ярослава Мудрого, здійснив похід на Київ, захопив Червенські міста у Волинській землі.

9 Але їм без вісті над Бугом-рікою заступив Ярослав...— Йдеться про річку Західний Буг, праву притоку Вісли.

10 Литовська з е м л я — південно-східне узбережжя Балтійського моря. Литва і литовці вперше згадуються в літописах під 1009 р. Територія сучасної Литви і Білорусії.

" Польська земля — землі, заселені слов’янами, між річками Одрою, Віслою та Західним Бугом. Тут у X ст. проходив процес об’єднання польських племен, який завершився за Болеслава І Хороброго.

12 Чехи — близько 400 р. до н. е. на території сучасної Чехії з’явилися кельти, з II тисячоліття до н. е. оселилося кельтське плем’я боїв (звідси латинська назва Чехії — Богемія). На початку нової ери кельтів відтісняють германці, на яких тиснуть гунни, в VI ст. осідають лонгобарди, а в V—VI ст. тут уже переважають слов’яни. В VII ст. Чехія входить до складу держави Само, в IX ст.— до складу Великої Моравії. На початку X ст. підноситься чеське племінне князівство на чолі з Пржемисловичами. В XI ст. посилилась міжусобна боротьба, яка супроводжувалась вторгненням польських і німецьких феодалів.

ІЗ ЛЕГЕНД У ЗАПИСАХ ПЕТРА МОГИЛИ

Петро Могила (? —1647) —церковно-політичний і освітній діяч, богослов і письменник, син господаря Валахії і Молдавії Симеона Могили. Вчився у Львівській братській школі та.західноєвропейських університетах. 1627 р. став архімандритом Києво-Печерської лаври, 1632 p.— митрополитом київським і галицьким. 1631 р. Петро Могила відкрив лаврську школу, яку 1632 р. було об’єднано з Київською братською школою, внаслідок чого виник навчальний заклад, який з 1633 р. дістав назву Києво-Могилянської колегії. Петро Могила сприяв розвитку будівництва, мистецтва, книгодрукування, літературної творчості. У своїй діяльності він був виразником інтересів православної магнатсько-шляхетської верхівки, шука*в шляхів до примирення з польським королівським урядом. В історії літератури відзначився як ініціатор, редактор і автор кількох книг, як полеміст, проповідник і укладач церковних піснеспівів. Прагнучи пожвавити творчість православних письменників у галузі житійної та легендарної літератури, записав церковнослов’янською мовою цикл оповідань, в яких події щоденного життя витлумачуються як релігійні чудеса.

ГІро урчдника-злодія]— Подається у перекладі з церковнослов’янської мови В. І. Крекотня за публікацією: Собственноручньїе записки Петра Могильї.-—«Архив Юго-Западной России», 1887, т. 7, ч. 1, с. 52—53.

/Про роздавання милостині] — Подається у перекладі з церковнослов’янської мови В. І. Крекотня за публікацією: «Архив Ют, Іападной России», 1887, т. 7, ч. 1, с. 55—56.

/Про Леонтія Карповича]—Подається у перекладі з церковнослов’янської мови В. І. Крекотня за публікацією: «Архив Юго-Западной России», 1887, т. 7, ч і, с. 57—59.

1 Ісайя Трофиміус (Трофимоїжч Козловський; ?—1651) —церковний і освітній діяч, вчився у Віденській братській школі і Замоиській Академії. Повернувшись до Вільна, постригся в ченці і став учителем,

з 1631 р—у Києві. Один із сподвижників Петра Могили; перший ректор Києво-Мої илянської колегії.

/Про робітника, засипаного землею] — Подається у перекладі з церковнослов’янської мови В. І. Крекотня за публікацією: «Архив Юго-Западной России», 1887, т. 7, ч. 1, с. 70—72.

1 Богуслав Б о к