Українська література 17 століття - Автор невідомий

Усьому приходить кінець («Агей, і мури зазнають руїни...») — Подається у перекладі В. І Крекотня за кн. Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 32.

Смерть («Ой, смерте безжальна, тягнеш пас до себе!...»).— Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 35—35 зв.

Змовини старого з молодою («Як за старого молоду ладнають...»).— Подається у перекладі О. В. Крекотень за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 42—42 зв.

Життя у місті («Той крам вірменський продає на шати...») Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrarij арк. 44.

Ф о р т е л ь («Фортелем стіни фортець розбивають...») — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 46 зв.—47

Нові палаци («З одних палаців вже самі руїни...») —Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 47 зв.

Ліпше з левом на пущі, ніж із жінкою злою («Ох, біль сей серце може розірвати!...»).— Подається у перекладі О. І. Крекотень за кн.: Swiat ро cz§sci przeyzrany, арк. 48—48 зв.

Про багату ок і н к у («Хто собі жінку із грішми бажає...»).— Подається у перекладі О. І. Крекотень за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 48 зв.

Варшава — мати («Впевнився сам я — вельможна Варшава...»).—Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 56.

Люблин — сестрою («Як маєш в калитці — немов сестра, Люблин...»).— Подається ісрекладі В. І. Крекотня за кн.. Swiat ро czjsci przeyzrany, арк. 56—56 ін

Чим є жінка («В гарнім сімействі голова — мужчина...») -Подається у перекладі О. І. Крекотень за кн.: Swiat ро cz^sci przeyzrany, арк. 74 зв.

Посполите рушення («Немає грошей найнять жовніра?...») — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 76 зв.—77

До художника («Із тебе художник ніякий, мій пане. ») Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн Swiat ро czgsci przeyzrany арк. 81

Сусіди («Скаргу подав раз сусід на сусіда..»).— Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 81 зв.—82.

Піють півні («В хлопа питає жовнір, чи світало...»).— Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Swiat ро czgsci przeyzrany, арк. 82.

Климент і й З ІНО В І їВ

Климентій Зіновіїв (середина XVII ст.— після 1717) вчився, мабуть, у Києво-Могилянській колегії; замолоду постригся в ченці; мандрував, збираючи милостиню для монастиря, обійшов всю Україну, побував у Росії і в Польщі. Уклав рукописну книжку яка містить його власні вірші і записи народних приповідок. Вважають, що книжка ця виникла між 1700 і 1709 pp., хоч твори писалися протягом тривалого часу У віршах, переважно епіграматичного характеру, досить, повно відображене тогочасне життя народу — ремісників, наймитів-бурлак, козаків, духівництва, гендлярів, урядовців; описано різноманітні ремесла, промисли. Повне видання його творів: Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. К., 1971.

Вірші подаються за цим виданням. Зазначаємо номери, під якими вони йдуть у збірці Климептія у виданні 1971 р.

О людєх правдивих і х о т я щ и х правди научитися н а у к а, № 2.

О смерті, № 12.

О волочащихся ч е р н ц я х по містах, по школах і по корчемних двора х, № 55.

О д р у з і х зичливих, № 70.

О убогих людєх, № 76.

О б о г а т с т в і і о н и щ е т і, № 89.

О у б о г и х і о багатих, № 90.

О урядових людєх, слухаючих ябедников, № 110.

О жонах сварливих і злоязичних, № 132.

О не в м і ю щ и х іоне х о т я щ и х дітей своїх учити на д о б р і ї д і л а, N° 158.

■О ратаях, або теж о п а ш у щ и х хліб л ю д є х, №169.

О музиках, меновите о цимбалістах і о скрипни-к а х, № 174.

О друкарях, що книги друкують, № 183.

О сні царях і о слюсарях,-Ні 193.

О стрільниках, щ 6 стріли козацькії р о б ят ь, і о козаках похвально є, № 204.

Овременах літніх і о з и м ні х, № 237.

О часах погодних і о непогод них, № 238.

О школярах, дрова крадущих, і о школі, № 265.

О соборном т р у. ж д а нії, № 266.

О упадаючих християнєх в неволі басурманськії, № 273.

Вірш, прощені я просящий, до всякого чина ласкавих чительников, № 283.

Се же паки вірш в мі с т о предмови до ласкавих і благо розумних чительников, особливе до в і р ш о -п и с о в,. № 284.

«Грішний автор, або теж викладач віршов сих...», № 285.

«Тому же подобное автор д о к л а д а є т...», № 286.

«С к о л ь к о змогл-ем, в сей книзі віршов п о л о ок и в-є м...», № 287.

гуж даю і о сем б л а го д а р е ні є...», № 288.

«Тот же, що і в предмові вишшей п и д п и с а в с я...», № 289.

«Симконцем сія книга уже ся ко н ч а є т...», № 290.

ДРАМАТУРГІЯ

АНОНІМ

«Слово о збуренії пекла, егда Христос, од мертвих вставши, пекло збурив». ВеликОдна («пасійна») драма, знайдена і вперше опублікована І. Франком («Южнорусская пасхальная драма» -«Киевская старина», 1896, июнь, с. 380—412; июль, с. 1—29; Франка Іван. Зібр. творів. У 50-ти т. К., 1981, т. ЗО, с. 262—311; «Слово про збурення пекла. Українська пасійна драма».— «Записки Наукового товаристіи ім. Шевченка», 1908, т. 81, кн. 1, с. 5—50; Франко Іван. Зібр. творів. У 50-тн т. К-, 1982, т. 37, с. 456—499; І. Франко датує її першою половиною XVII ст.

і відзначає, що п’єса ця «замітна своєю мовою і своїм віршовим розміром»; «вона написана мовою майже чисто народною і розміром, подібним до розміру козацьких дум»; оригінальністю теми вона відрізняється «від