Українська література 17 століття - Автор невідомий

і запалив небо та землю; щоб запобігти катастрофі, Зевс знищив його

блискавкою.

4 Бич Юпітера — натяк на блискавку, якою Зевс (у римлян Юпітер) знищив Фаетона.

5 ...по Хотині...— Тобто після Хотинської війни 1620—1621 pp.

6 ...щ е цісарські скарб и...— Скарби візантійських імператорів.

7 ...Коиста и т и н і в н о б о ж н и х...— Йдеться про візантійських імператорів.

Гідра — за грецькою міфологією, чудовисько з дев’ятьма головами, убита Гераклом; на місці відрубаної голови у неї виростало дві нові.

9 Тритон — за грецькою міфологією, морський бог; зображався у вигляді людини з риб’ячим хвостом; звуками, що їх він видобував із гвинтоподібної мушлі, здіймав і втишував морські хвилі.

10 Тизифона (Тісіфона) —за грецькою міфологією, одна із трьох Фурій (богинь помсти), які зображалися із зміїними головами, з бичем в одній руці й світильником у дрипі

...м а г о м е т і в к л я і и ...— тобто турків і татар.

12 Гарпії — за грецькою міфологією, казкові чудовиська з обличчями

жінок і тулубами хижих птахів.

13 Сонячна дорога — дорога на той світ, у царство небесне.

14 ...о д орлів царськи х...— Тобто від гербів.

15 Темний дім — тут: пекло.

16 Трапез у н і (Трапезунд) —турецьке місто на південному березі Чорного моря, на північному сході Малої Азії.

17 ...Бо з ним не мирився з часів Владимира...— Йдеться про поган-кочівників (печенігів і половців), які тлумачаться поетом як попередники татар і турків у протистоянні з хрчстиянською Руссю

Геката — за грецькою міфологі б иня місяця, згодом символ всього таємничого і чарівного (тут натяк місяць як символ ісламу), богиня темряви, яка панувала на землі, небі, морі і в підземному світі, даруючи чи відбираючи щастя, удачу, перемогу, багатство; стерегла брами Аїду і давала накази Церберові; вбачали в н-й також богиню покути і богиню помсти за пролиту кров, а таюж богиню магії і чарів; ототожнювалась із Артемідою (або Селеною; ні. богиня місяця, з Демет-рою і Персефоною як богиня підземного світу. Зображення її виставляли на роздоріжжях, а три її обличчя дивилися в різні боки — вони мали охороняти дороги і подорожніх від впливу злих демонів.

19 Татри — гірський масив у західних Карпатах.

20 Прогіонтида — Мармурове море, що розділяє Європу і Азію, з’єднується Дарданельською протокою з Егейським, а Босфором з Чорним морем.

21 Медіна — священне місто магометан в Аравії, тут знаходиться мечеть з гробницею Магомета.

22 Дагон — у давніх семітів, зокрема у філістимлян, божество плодючості; зображалося у вигляді людини з риб’ячим хвостом. «Гріб золотавий хижого Дагона» — мабуть, гробниця Магомета в Медіні.

23 Пегас — в грецькій міфології крилатий кінь, який народився із крові Медузи, коли Персей відтяв їй голову. На цьому коні Бсллерофон боровся з Химерою. Ударом копита Пегас на вершині Гелікону викликав назовні чарівне джерело Гіпгіокрену, вода якого давала натхнення; Пегас став уособленням поетичного натхнення і вважався за коня муз і поетів.

24 Цілюща теплиця — очевидно, морський лиман.

25 ...ц і с а р ю скласти чималу поваг у...— Йдеться про австрійського імператора, який на той час вважався головним противником турків у Європі.

26 Моравський шлях (Муравський) — шлях, що вів з Перекопу до річки Конки, потім ішов на північ вододілом між Дніпром і Дінцем;

од, нього відходили дві бічні дороги до Дніпра. Це один з головних шляхів

XVI початку XVIII ст., яким користувалися кримські і ногайські татари для нападів на Лівобережну і Слобідську Україну, а також на південні російські землі.

27 Ф а в о н і й — теплий західний вітер.

Іван ВЕЛИ ЧКОВСЬКИЙ

Іван Вел ичковський (? — 1701) —яскравий представник стилю барокко в українській поезії. Працював у Чернігові в друкарні Лазаря Барановича, згодом — священик у Полтаві. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладач, теоретик фігурного віршування. Усі відомі на сьогодні його твори видано у кн.: Величковський Іван. Твори. К-, 1972. Тексти подаються за цим виданням.

1 Ліствиця Іаковля — тобто драбина Іакова. Іаков — біблійний, старозавітний персонаж, син патріарха Ісалка і Ревекки; брат-близнюк Ісава, з яким суперничав щодо первородства і, отже, права на спадщину. Утікши від очікуваної помсти Ісава, Іаков побачив сон: по драбині, що сягала неба, ходили ангели, а на найвищий щабель спирався бог Ягве, котрий ласкаво мовив: «Я є Ягве, бог Авраамів і бог Ісааків. Землю, що на ній ти лежиш, оддаю тобі і твоїм нащадкам; а нащадків у тебе буде, як пороху земного, ти ж ро.іпросторишся на захід і схід, на північ і на південь... Я із тобою». Прокинувшись, Іаков пообіцяв Ягве, що буде визнавати його за свого бога і віддаватиме йому десятину із своїх набутків, якщо той убереже його від небезпек, не поскупиться йому на хліб і дозволить повернутися до отчого дому. На пам’ять про сон Іаков поставив освячений камінь, намастивши його єлеєм, а місце те назвав «домом божим» .(Перша Книга Мойсеева, Битія, гл. 28).

2 Пиворіз — мандрований дяк; так називали учнів українських шкіл

XVI—XVIII ст., які у вільний час, а то й облишивши навчання, мандрували по містах і селах, заробляючи собі на прожиток учителюванням, дякуванням по церквах, складанням та виконанням пісень і віршів, розігруванням вистав тощо; пиворізами їх іменували за схильність до хмільного.

3 Овен (Оуен) Джон (бл. 1563—1622) —англійський ренесансний латиномовний поет, автор епіграм («Epigramata», 1606—1612), які набули популярності і породили чимало наслідувань у європейських бароккових літературах.

/Вірші до Івана С а м о й л о в и ч а/.— Панегірик зберігся у складі Літопису Самійла Величка, котрий писав: «Єгда ж бисть под Полтавою чили в Полтаві гетьман Самойлович, тогда старий Іоанн Величковський, зять отця Луки Семіоновича, старого протопопи полтавського, муж благодаті божія і мудрості повний, поднесл йому, гетьману, в дар образ патрона його, преподобного Іоанна Кущника, з приложенієм под ним своєї композитури сицевих віршов». Далі Величко наводив текст (див.: Летопись собьітий в ІОго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бьівший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. Издана Вре-менною комиссиею для разбора древних актов. К., 1855, т. З, с. 9—10). Іван Самойлович був у Полтаві