Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.

4.24. Цей уривок із «Законів», 709 а-714 а містить кілька натяків на «Політика», як-от, 710 d-e, де Платон, услід за Геродотом, III, 80-82, запроваджує принцип класифікації, в основу якого покладено кількість правителів. Перелік форм державного устрою наведено в 712 c-d. А в 713 b та наст, викладено міф про досконалу державу, що існувала за часів Кроноса, «якій наслідує найкращий нинішній державний устрій». З огляду на ці алюзії, я майже не сумнівався, що Платон хотів, щоб його теорію придатності тиранії для утопічних експериментів сприйняли як своєрідне продовження того, що він говорив у «Політику» (а відтак і в «Державі»). Цитати в цьому абзаці взято із «Законів», 709 е та 710 c-d. Процитоване раніше зауваження із «Законів» стосується 797 d, яке цитується в тексті до прим. 3 до цього розділу. (Я підтримую думку Е. Інгленда (Е. England. The Laws of Plato, 1921, vol. II, 258), висловлену ним стосовно цього уривка, що для Платона «зміна шкодить силі...будь-якої речі», а отже, і силі зла; але я не погоджуюся з ним, що «зміна від зла», тобто поворот до добра, така вже очевидна, щоб згадувати її як виняток. Вона не очевидна з точки зору Платонової доктрини про лиху природу змін. Див. також наступну примітку.)

4.25. Див. «Закони», 676 b-c (nop. з 676 а, процитованим у тексті до прим. 6). Попри Платонову доктрину, що «зміна шкідлива» (див. закінчення попередньої примітки), Е. Інгленд трактує ці уривки про зміни та революції, надаючи їм оптимістичного чи прогресивного звучання. Він припускає, що об'єктом Платонових пошуків було те, що ми можемо назвати «таємницею політичної життєздатності». (Див. op. cit., том І, ст. 344.) Він витлумачує уривок, в якому йдеться про пошуки справжньої причини (шкідливої) зміни, як Платонову спробу віднайти «причину та природу справжнього розвитку держави, тобто її посування у напрямку досконалості». (Курсив Е. Інгленда. Див. том І, ст. 345.) Таке трактування не може бути правильним тому, що обговорюваний уривок являє собою вступ до історії політичного занепаду; втім, таке витлумачення демонструє, наскільки прагнення ідеалізувати Платона і представити його поборником прогресу засліплює навіть такого блискучого критика, не дозволяючи йому помітити власне відкриття, а саме те, що у Платона всяка зміна «шкодить».

4.26. Див. «Держава». 545 d (див. також паралельний уривок 465 b). Наступну цитату взято із «Законів», 683 е. (Адам у своєму виданні «Держави» (том II, ст. 203, прим, до 545 d 21) посилається на цей фрагмент із «Законів».) Інгленд у своєму виданні «Законів» (том І, ст. 360 та наст., прим, до 683 с 5) згадує «Державу», 609 а, але умовчує про 545 d та 465 b, припускаючи, що в «Законах», 683 е згадується «попереднє обговорення, або обговорення, наведене в одному із загублених діалогів». Я не розумію, чому Платон не міг послатися на «Державу», вигадавши, наче одна з тем «Держави» обговорювалася персонажами «Законів». За словами Корнфорда, в останніх Платонових діалогах «немає нічого, що підтримувало б ілюзію, наче ці бесіди насправді мали місце», і з ним не можна не погодитись, коли він каже, що Платон «не був рабом власних вигадок». (Див. F. М. Cornford. Plato's Cosmology, pp. 4-5.) В. Парето, не посилаючись на Платона, перевідкрив Платонів закон революцій. Див. V. Pareto. Treatise on General Sociology,§§ 2054, 2057, 2058. (Наприкінці § 2055 є також виклад теорії необхідності затримання історії.) Руссо також заново відкрив цей закон. (Див. Ж.-Ж. Руссо. Про соціальний договір, книжка III, розділ X.)

4.27. (1) Певно, варто зазначити, що Платон зумисно не згадав про неісторичні штрихи найкращої держави і, зокрема, правління філософів у короткому викладі своїх ідей на початку «Тімея» і що в книжці VIII «Держави» він припускає, наче правителі найкращої держави не були втаємничені в піфагорейський містицизм чисел. Див. «Держава», 546 c-d, де говориться про невігластво правителів у цих питаннях. (Див. також Платонове зауваження в «Державі», 543 d-544 а, відповідно до якого найкращу державу, описану в книжці VIII, може перевершити держава, змальована в книжках V-VII, як каже Адамс,— а саме ідеальне занебесне місто.)

У своїй книжці Ф. Корнфорд (F. М. Cornford. Plato's Cosmology, p. 6) відтворює структуру та зміст незакінченої Платонової трилогії: «Тімей» — «Критій» — «Гемократ» і показує, як ці діалоги пов'язані з історичною частиною «Законів» (книжка III). На мою думку, така реконструкція є цінною підтримкою моєї теорії, що Платонові уявлення про світ були в основі історичними і його інтерес до того, «як він виник» (і як він руйнується), пов'язані з його теорією «ідей» і насправді засновані на цій теорії. Але якщо це так, тоді немає жодних підстав гадати, що в пізніх книжках «Держави» Платон «розпочав дослідження з питання, як воно (тобто місто) може бути втілене в майбутньому, й окреслив можливий занепад міста через нижчі форми політичного устрою» (див. Cornford, op. cit., p. 6, курсив мій). Навпаки, книжки VIII та IX «Держави», з огляду на їхню близькість до книжки III «Законів», слід розглядати як спрощений історичний нарис занепаду ідеального міста, який насправді відбувся в минулому, і як пояснення виникнення існуючих держав — пояснення аналогічне тій великій меті, що її Платон поставив перед собою в «Тімеї», в незавершеній трилогії та в «Законах».

(2) 3 приводу мого зауваження, зробленого далі в цьому параграфі, що Платон «напевне знав, що в нього немає потрібних відомостей», див., наприклад, «Закони», 683 d, а також Інглендову прим, до 683 d 2.

(3) До мого зауваження про те, що Платон визнавав закам'янілість чи затриманість форм крітського та спартансько суспільств (а також до мого зауваження в наступному абзаці, що найкраща Платонова держава — це не лише класова держава, а й кастова держава), можна додати таке. (Див. також прим. 20 до цього розділу і прим. 24 до розділу 10.)

У «Законах», 797 d (у вступі до того, що Інгленд назвав «важливою заявою», процитованому в тексті до прим. 3 до цього розділу) Платон дає ясно зрозуміти, що його крітські та спартанські співрозмовники усвідомлюють «затриманий» характер їхніх соціальних інституцій. Крітянин Кліній наголошує, що йому не терпиться вислухати хоч які докази на захист архаїчного характеру державного устрою. Трохи далі (799 а), в тому ж контексті, робиться пряме посилання на єгипетський спосіб затримання розвитку інституцій, а це чітко вказує на те, що Платон вважав тенденцію до