Відкрите суспільство і його вороги - Поппер K.
(3) Руссо запозичив Платонову класифікацію соціальних інститутів (Ж-Ж. Руссо. «Про суспільний договір», книжка II, розділ VII; книжка III, розділ III та наст., див. також розділ X). Втім, схоже, що Платон не справив на нього безпосереднього впливу, коли Руссо відроджував Платонову ідею примітивного суспільства (див., проте, прим. 1 до розділу 6 та прим. 14 до розділу 9), але прямим наслідком платонівського ренесансу в Італії була знаменита «Аркадія» Я. Санаццаро, котрий відродив Платонову ідею благословенного примітивного суспільства грецьких (дорійських) гірських пастухів. (Про цю Платонову ідею див. текст до прим. 32 до цього розділу.) Отже романтизм (див. також розділ 9) історично насправді є нащадком платонізму.
(4) Важко визначити, наскільки на сучасний історицизм Конта, Мілля, Гегеля та Маркса вплинула праця Джамбаттіста Віко «Нова наука» (1725); безперечно, що сам Віко перебував під впливом Платона, а також праць Св. Августина «Про боже місто» та Макіавеллі «Міркування з приводу першої декади Тіта Лівія». Як і Платон (див. розділ 5), Віко ототожнював «природу» речі з її походженням (див. G. Vісо. Ореrе. Ferrari's second ed., 1852-54, vol. V, p. 99) і вважав, що всі народи повинні пройти один і той самий шлях розвитку, відповідно до одного універсального закону. Отже, можна твердити, що його «народи» (як і гегелівські) — це одна зі сполучних ланок між Платоновими «містами» та «цивілізаціями» Тойнбі.
4.12. Див. «Держава», 549 c-d; далі цитуються уривки з «Держави», 550 d-e та 551 а-b.
4.13. Див. op. cit., 556 е. (Цей фрагмент слід порівняти з уривком із Фукідіда, III, 82-4, процитованим у розділі 10, текст до прим. 12.) Наступна цитата з op. cit., 557 а.
4.14. Про Періклову демократичну програму див. текст до прим. 31 до розділу 10, прим. 17 до розділу. 6 та прим. 34 до розділу 10.
4.15. Див. J. Adam. The Republic of Plato, vol. 11, p. 240, note to 559 d 22. (Курсив у другій цитаті мій.) Адам визнає, що «така картина, безперечно, дещо перебільшена, але майже не залишає сумнівів, що, на його думку, вона в основі своїй правдива «на всі часи».
4.16. Адам, loc. cit.
4.17. Цитату взято з «Держави», 560 d (nop. цю та наступну цитату з англійським перекладом Ліндсея). Наступні дві цитати також з «Держави». 563 а-b та d. (Див. також Адамову прим, до 563 d 25.) Важливо відмітити, що Платон звертається в цих уривках до принципу приватної власності, так безжалісно критикованому в інших місцях «Держави», наче вважає цей принцип незаперечним атрибутом справедливості. Платон, мабуть, вважав, що, коли придбане майно — це раб, то досить послатися на законне право покупця.
Ще одна нападка на демократію полягає в тому, що вона «топче» принцип виховання, згідно з яким «ніхто не стане доброчесним, якщо його найперші роки не були присвячені шляхетним іграм». («Держава», 558 b; див. переклад Ліндсея; див. прим. 68 до розділу 10.) Див. також критику егалітаризму, процитовану в прим. 14 до розділу 6.
Про Сократове ставлення до своїх молодих співрозмовників див. більшість з ранніх Платонових діалогів, а також «Федон», де описано Сократову «доброзичливість та повагу, з якими він вислуховував критику юнака». Про абсолютно протилежне Платонове ставлення див. текст до прим. 19-21 до розділу 7. Див. також чудові лекції Г. Черніса (Н. Cherniss. The Riddle of the Early Academy, 1945), зокрема його коментарі до «Парменіда», 135 c-d (ст. ст. 70, 79). Див. прим. 18-21 до розділу 7 та текст.
4.18. Рабство (див. попередню примітку) й афінський рух проти нього будуть далі розглянуті в розділах 5 (прим. 13 та текст), 10 та 11. Див. також прим. 29 до цього розділу. Арістотель, як і Платон, свідчить про ліберальне ставлення афінян до рабів (наприклад, у «Політиці», 1313 b 11, 1319 b 20 та в «Афінській політії», 59, 5). Про це ж говорить Псевдо-Ксенофонт («Афінська політія», 1, 10 та наст.).
4.19. Див. «Держава», 577 а та наст., а також коментарі Адама до 577 а 5 та b 12 (op. cit., vol. II, pp. 332 f.). Див. також «Додаток III» (Відповідь критику) наприкінці першого тому, зокрема cтop. 330 та наст.
4.20. Див. «Держава», 566 е; див. прим. 63 до розділу 10.
4.21. Див. «Політик», 301 c-d. Хоча Платон і виділяє шість типів недосконалої держави, він не запроваджує нових термінів. Назви «монархія» (чи «царство») та «аристократія» було вжито в «Державі» (445) стосовно власне найкращої держави, а не відносно порівняно кращих форм недосконалих держав, як це зроблено в «Політику».
4.22. Див. «Держава», 544 d.
4.23. Див. «Політик», 297 c-d: «Якщо згаданий мною державний устрій — це єдиний справжній оригінал, тоді інші (що є лише «його копіями»; див. 297 b-с) повинні використовувати його закони й записувати їх, бо лише в такий спосіб вони можуть зберегтися». (Див. прим. 3 до цього розділу, а також прим. 18 до розділу 7.) «А будь яке порушення законів слід карати смертю та іншими найсуворішими покараннями. Такий устрій є вкрай справедливим та добрим, хоча, звісно,— він лише другий після найкращого». (Про походження законів див. прим. 32 (1, а) до цього розділу та прим. 12 (2) до розділу 3.) А в уривку 300 е-301 а та наст, читаємо: «Ці нижчі форми державного устрою можуть впритул наблизитися до справжнього державного устрою... якщо будуть додержуватись цих писаних законів та правил... Коли правлять і наслідують справжню «форму» багаті, то такий державний устрій називається аристократією, а якщо вони не прислуховуються до (стародавніх) законів — олігархією» тощо. Важливо відзначити, що для Платона критерієм для класифікації є не абстрактні законність та беззаконня, а збереження стародавніх інституцій первісної чи досконалої держави. (Це суперечить Арістотелевій «Політиці», 1292 а, де головна різниця полягає в тому, чи «верховенствує закон», чи,
