Українська література 17 століття - Автор невідомий
Але протосинкгел маючи росказаннє патріаршеє на баченню і то, же тим убезпечив княжа Острозькоє, же і тую справу духовную одправувати мів і дидаскалом бути у Острогу [обіцяв] єще од кільканасту літ, не хотів того учинити. І так од благословенного місця і од православного князя інде перейти і тії науки свої виливати чужим не ізволив, помнячи на онії слова Спасителеві, кгди оной жені хананейськой рек: «Неслушная єст реч одняти хліб дітєм і поверечи псом» ,— не позволив на жаданнє гетьманово, але і овшем по роз’їхан-ню тих войськ приїхав до Острога.
А в тот час приспів сейм коронний в Варшаві, на котором
0 той справі владиков одступних много було сваров і трудностей, а для успокоєння тих речей, кгди ж не тілько митрополит
1 іншії владикове, которії о том не відали, але і тії, що в той раді ісперва були, видячи, яко Іюда, же продали кров неповинную, разкаялися і того ся запріли. Только тії послове змишленії не могли ся запріти. Позволив король і розказав митрополитові, аби був зложон синод, яко ж і зложон і одпра-вувався. На котором що ся діяло, суть о том гісторії так наші правдивії, яко і противников фальшивії.
А іже-м сам при том був там, що буду писати, істинну буду писати, пред богом-серцевідцем, же, коли з’їхали-сьмо [всі], княжа Острозькоє з сином своїм, воєводою волинським 43, кгде праві всі благочестія нашого так стану світського, яко і духовенства, кгде і я сам був в тих всіх хоженіях і одправо-ваннях, питаючи митрополита, єсли же хощет з нами переставати во благочестію, чили змішатися з ними, одступниками.
Которий явне рек:
— Яко-м того не поручав тим фальширом, так правосла-вія мойого і пастиря, которий мя на тот стан посвятив, не одступлю і до вас прийду і з вами о том радити хочу і то, що бог нам всім і посланцьом патріаршим на серцю положить, учинити єст-єм готов.
То пак по одестю нашом ноччю пришли до нього одступни-ці і там прелестію діяволею намовили його до себе, так іж на день завтрішній з ними юж пристав.
То юж знайдете у писанню синодовом, яко ся одправу-вав, же наше благовіріє з посланцем патріаршим оних од-ступников од церкви божої, яко члонки гнилії, одтяли і у клятву вложили.
А оні, совокупившися з біскупами римськими, згоду свою учинили і на знак згоди у церкві божій всі посполу служеніє своє одправували, кгде зараз бог показав, же отринув їх офіру, бо при том служенію в келиху вино у воду ся перемінило без приливання води, і мусіли у іншому келиху, неофірова-ном на жертовниці, з дому принести вина і так просто сквер-ную свою службу альбо офіру одправити.
Там же одтоль тії отступниці виправили єзуїтов, Скаргу 44 з другими, до його королевської милості з тою новиною, же мниманую згоду учинили, і тії предитечеве всюду оповідали тую згоду.
І православнії послали до господаря двох православних послов з народу шляхецького, оповідуючи, же що-кольвек луцький і володимирський учинили, тоє все зрада і фальш, і митрополит первий правдиве до того, яко ж і правда істная, не знався, але гірельщен. Однак їх духовенство все о том не відаєт і при своєм пастиру, святійшем патріарсі, стоять. І оні за то суть з врядов духовних зложоні і виклятії. А стани обад-ва, духовний і світський, їх за пастирей міти не хотять і просять, аби господар король митрополита і владиков їм інших дав ведле прав і вольностей їх, присягою його їм утвержоних.
Которії послове од православних, ідучи за тими єзуїтами, увездє свідчилися і оповідали, же жадної згоди, не учинили, і овшем митрополита і владиков одступних у клятву вложили, то єст протосинкгел патріарший і їх [од] врядов ведле права духовнаго обнажив і стани обадва, духовний і свіцький, їх за пастиров не мають і господаря просити хотять, аби ведле прав і вольностей їх їм на місця тих одступников інших пастирей дати рачив.
З тим коли послове до Варшави приїхали, зараз почали їх намовляти лагодними слови, аби того занехали і замовчали і обіцяно їм за тоє ласку господарськую справити. А коли того на них не могли перемочи, не припустили їх до одправування того посельства. А в том часі тії одступниці приїхали і оную свою мніманую згоду оповідили, противко чому онії послове освідчалися о своє посельство. За великим о то воланнєм на короля і указуваннєм кгвалту одправувати їх казано. Яко ж одправили і тоє все королеві оповідили і свідчилися, же їх за пастирей не приймують і о інших пастирей до тих достой-ностей і єпископій і митрополії просять; і кгди би того отримати не могли, іж на сеймі мовити хотять і свідчити хотять явне.
А в том часі онії одступниці, взявши лист з канцелярії господарської, маючи промоторов, Маційовського, біскупа луцького, которий прудко на краковськое біскупство вступив, і канцліра литовського, которий сам недавно, од православія одступивши [і] римлянином зоставиш, великим гонителем на церков божію зостав, так онії одступниці церков божію почали воєвати. А і напервій ударили на братства віленськоє і берестецькоє взаєм муками, одбиранням добр, недопущенням роботи, ремесла уживання, торгування і вшелякого ганд-лю, так власне, же хто не мав знаку на чолі альбо на руках одступлення і сполкування з ними, жадному не було вольно ні купити, ні продати. А найбарзій у Берестю Потій помучив, так же мусіли од домов своїх преч розбігнутися.
А віленськоє [братство] вкупі зостало, маючи при собі геретиков, которих їм господь бог заступцями дав 4о. І в том гоненню їм [чим] больш гонимі і переслідувані були, тим моць больш божія над ними оказувалася, а братство множилося, школа росла, людей з неї учених [много і] казнодіїв мудрих виходить. І так мужаються і укріпляються, посреді вовков невредимі суть і праве онії слова Збавителеві над собою мають явне: «Не бойся, малоє моє стадо, яко благоволив отець ваш небесний дати вам царство
