Українська література 17 століття - Автор невідомий

105 ...у II посланії до галатов...— Йдеться про послання апостола Павла, адресоване до галатів, народу кельтського походження, який на початку нової ери жив у Малій Азії.

106 В а р н а в а — біблійний новозавітний персонаж, іудейський свя-щенослужитель на ім’я Іосія, котрий одним із перших прийняв хрещення. Відзначався вмінням потішати і давати добрі поради, за що християни прозвали його Варнавою — сином пророцтва, або потіхи.

107 Тит — один із сімдесяти апостолів, учень і супутник апостола ІІавла; висвячений Павлом на єпископа крітського; адресат одного з ГІавло-вих послань.

108 ...Павел... з Коринфу до римлян писав лист свой...— Йдеться про послання апостола Павла до римлян (див. гл. 15, ст. 20).

109 Стрітеніє — християнське православне свято в пам’ять описаної в Євангелії від Луки зустрічі старця Симеона з немовлям Ісусом, якого Марія і Йосиф, за звичаєм, принесли в єрусалимський храм. Симеои провістив, що немовля «прислужиться спасінню людей». Відзначається 2(15) лютого. На Русі пов’язувалось з господарчими моментами — знаменувало кінець зими і початок весни (зустріч зими з весною), підготовку до весняних польових робіт.

1І0Пієве [Аппіеве] торжище (Форум Аппіїв) —місто в районі Помптійських боліт на Аппієвій дорозі з Рима до Капуї.

111 Єфеси (ефесяни) —жителі Ефеса, міста на сгсйському березі Малої Азії.

112 Тессалоники (солуняни)—жителі Фессалонік, чи Солуні — міста в Македонії.

113 Филимон — один із сімдесяти апостолів, учень і сподвижник апостола Павла.

114 Тимофей — один із сімдесяти апостолів, учень і сподвижник апостола Павла.

115 Філіпписи (філіпійці, філіп’яни) — жителі міста Філіппи в Македонії, де, за християнськими переказами, апостол Павло заснував філіп-пійську церкву.

1 Кал аса ї (колосяни)—жителі міста Колосси у Фрігії; тут виникла і прославилась християнська община, якій апостол Павло адресував одне із своїх послань. У VIII ст. на місці Колосси збудована фортеця Хони.

117 Арістарх — за християнськими переказами, сподвижник апостола Павла, супроводжував його в мандрах; був єпископом; за часів Нерона прийняв мученицьку смерть у Римі.

118 Марк — євангеліст, сподвижник апостолів Павла і Варнави, перший єпископ Александрійської церкви.

119 Іїсус (Юст) — один із сподвижників апостола Павла, якого той згадує у посланні до колосян, гл. 4, ст. 11.

Онисифор — біблійний новозавітний персонаж; у другому посланні до Тимофія (гл. 1, ст. 16) апостол Павло висловлює йому подяку за те, що той підкріпляв його, коли він був ув’язнений (гл. 4, ст. 19).

121 Є п і ф р а т — мабуть, Спафрас, чи Єпафр, один із сімдесяти апостолів, сподвижник апостола Павла; Павло згадує про нього в посланні до колосян, гл. 1, ст. 7; гл. 4, ст. 12.

122 Д і м а с — біблійний новозавітний персонаж, учень апостола Павла, згаданий ним у посланні до колосян, гл. 4, ст. 10, та в другому посланні до Тимофія, гл. 4, ст. 10.

1 Лука — за бібілійними легендами, один з учнів Ісуса Христа, йослідовник і сподвижник апостола Павла; йому приписується авторство двох книг Нового завіту Біблії — Євангелія від Луки і Діянь апостолів.

124 Н и к о л а й Л і р а (бл. 1270—1349) — чернєць-францісканець, богослов і проповідник, професор Паризького університету, автор першого повного коментаря до усіх книг Старого і Нового завітів.

ш Дімас-папеж — папа римський у 366—384 pp.

126 П о н т — країна в північно-східній частині Малої Азії, на узбережжі Чорного моря; у 64 р. стала римською провінцією.

127 В і т і н і я (Віфівія) — римська провінція у Малій Азії; за візаитійських імператорів головними містами її були Нікомідія і Нікея.

128 Євсевій — тобто Євсевій Памфіл (бл. 270 — бл. 340), один' з найвидатніших істориків раннього середньовіччя, автор «Церковної історії»; вважається основоположником християнської церковної історіографії.

129 А х і я (А х а я) — країна на півночі Пелопоннесу; після римського завоювання у 146 р. до н. е. стала римською провінцією, а її назва поширилась на всю Грецію.

130 ... Іриней, гісторик костьола, учитель церковки й...— Ідеться, мабуть, про Ірінея (?—202), одного з ідеологів («отців») християнської церкви, єпископа ліонського, знавця грецької поезії й філософії, хрестителя поган у Галлії; головний його твір «Проти ересей» присвячено полеміці з гностиками.

131 К л и м е н т (?—бл. 103) — учень апостолів Петра і Павла, з 92 р.— римський єпископ. Імператор Траян заслав Климента в Херсонес Таврійський, де його було замучено.

132 А н а кл е т.— Йдеться про Анакліта І, афінянина родом, римського напу в 79—91 pp.

133 Лін — один із сімдесяти апостолів, котрий жив у ЗО — 60-х роках; єпископ римський.

1 4 ... патріархове всіх чотирьох столиць...— тобто Ієрусалима, Антіохії, Александрії і Константинополя.

135 Братство віленськоє — національно-релігійна організація православного населення міста Вільно; з 1584 р. звалося Троїцьким,

з 1605 р.— Святодухівським; проіснувало до кінця XVIII ст. і було осередком білорусько-українського політичного і культурного співробітництва; вело активну боротьбу проти католицької експансії на білоруські й українські землі; відіграло істотну роль у розвитку білоруської й української культури (шкільної освіти, літератури, книгодрукування).

Me леті й СМОТРИЦЬКИЙ

Мелетій Смотрицький (мирське ім’я — Максим; бл. 1577 — 1633) — син Герасима Смотрицького. Учився в Острозькій школі. Належав до діячів Острозького гуртка. Його вчителем був Кирило Лукаріс, вихованець Падунського університету, майбутній константинопольський патріарх. На початку 90-х років — студент Віденської єзуїтської академії, домаш-ций вчитель у родинах білоруських православних магнатів, князів Огин-ських і Соломирецьких. Разом зі своїм вихованцем Богданом Соломи-рецьким він їде за кордон, вчиться в німецьких протестантських університетах Бреслау, Нюрнберга, Лейпціга, Вітенберга.

Близько 1604 р. Мелетій стає членом православного братства у Вільні. З кінця XVI ст. виступає з полемічними антиуніатськими творами. які до пас не дійшли. 1608 р. датовано його полемічний польськомов-ний трактат «Антиграфи», 1610 р. з’являється «Тринос», який ставить його автора у православних читачів майже на рівні з Іоанном Златоустом. Водночас цей твір спричиняє жорстокі репресії з боку властей, зокрема дворічним ув’язненням поплатився видавець «Триноса» Лонгин Карпович, майбутній архімандрит Святодухівського монастиря Леонтій. Протягом наступного десятиліття Максим учителює у віденській братській школі, 1616 р. керує київською братською. школою. 1617 р. він знов у