Нові коментарі
У п'ятницю у 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Інше » Українська література 17 століття - Автор невідомий

Українська література 17 століття - Автор невідомий

Читаємо онлайн Українська література 17 століття - Автор невідомий
оних, що його становили.

Там же Кирил, видячи митрополита з патріархою, повідів, же патріарх не аспр, але червоних золотих од тебе потребуєт, а то, аби тим барзій провадив митрополита з святійшим патріархою.

Под той час Мелетій володимирський умер, а на його місце през залецепнє й поданнє княжати воєводи київського [став] пан Потій 2І, каштелян брестський, которий вдовцем був, але всіх вір собою спробував і в кождой що ж кольвек часу забавився, также і жидовської не хибив, а бодай і турецького алькорану не учився.

Того Кирил, коли на стан чорноризький в Володимиру при княжаті пану [воєводі] київському ставив, по обичаю нагого приоблекши кошулею, па то уготованною, приодівши, у олтар вводив, ніт відома одколь (бо були двері позамиканії) вихор уйшов і подняв йому подолок оної кошулі і на голові положив, так іж ввесь хребет йому одкрив противко всім, в церкві стоячим. Власне, як Константин Копронім 24 гноєвидний — кгди крестився, в той час у крестильниці наплюгазив. Що то було знаком злим і лихим.

Яко ж [тогди] дознала церков божія його злості j гоненія, так же власне і тепер дознала церков божія і по Потію срамо-видном великого неупокоя і замішання, же не тілько русь, але і ляхове аж до войни внутрнеї межи собою прийшли: сейми ся ламали. Все злоє одтоль пошло і конця єще не мает.

Коли вже Потій на єпископство звершився, показався барзо великим подвижником, воздержником, постником, добрим і чуйним до всіх прав церковних і в жадную реч свіцькую невступующимся.

Приспів час по том до одкриття нечестія і одступленія.

Кирил луцький упав у хоробу, поїхав до Сендомира на лі-карство. Дано по том знати, же би мів умерети.

Кгди відомость прийшла до Острога, єдин з урядов замкових острозьких, подобно стародавнім звичаєм, вшов до мешкання і ховання його, і там щось [забрано], а снать невелє (кгди ж он був опатрним, нічого на Волиню не держав, але у глухом Поліссю, у Пінщині учинивши собі сідалище, там ся зо всім упровадив, все сокровище там маючи).

А кгди он із Судомира [Сендомира] приїхав і, о том дові-давшися, же му там забрано, маючи ласку великую у княжати пана воєводи київського, скаржив о то і просив о справед-ливость.

Ніжли і тамтот, не у меншой ласці будучи, давав справу

0 собі, же тот Кирил змишляєт.

І так міли посварок потаємний промежку себе.

По од’їханню владичом тот, на кого скаржено, іж много виступков на нього відав, которих частю до відомості княжаті його милості не допущав, частью теж (по обмові Кирила,

1 його самого виступки хотячи повідати, так учинив, іж по том снадні і його милость княжа), о всем відомость скутечную взявши, пославши по єпископа, почав йому то на очі викидати.

Свідки стали у очій: признали о двоженстві, о забиттю Филиппа-маляра, о мешканню в чужолозтві з братовою ро-женою і о інших сквернодійствах, о обцованню з злодіями, що йому воли до кухні його вожовали, о їдінню м’яса, о ко-ванню фальшивих червоних золотих і проч.

Нічим іншим не боронився, только тим, же то з васні под час гніву за поддвигненнєм того суперника його діється.

І так помалу-малу почав його опущати князь воєвода київський.

. Що ба.чучи Кирил, іж юж надежда оборони його устала, злЬсть ся одкрила, явне почали о нем мовити, шукав дороги, яко би могл грядущея біди увойти. Намовив до себе Гедеона львовського, которий теж в той час з патріархою у гніві був за ставропігію львовськую і братство учиненоє. І так з’їхалися до Сокаля, і там потаємную раду на пришлий учинок намовили. І перемиського Михаїла 25 єпископа до того ж притягли, которий в тот час в неблагословенню митрополитовом за непослушенство був. В тії часи Іпатей володимирський у княжати його милості пана воєводи київського у великой ласці і баченню за онії показанії цноти і житіє побожноє був, чого йому Кирил зазрячи, яко сатана Адамові в раю, подмовив його, аби виписали о собор до митрополити, которий був і зло-жен до Берестя.

Там кгди ся з’їхали, подав то Кирил, іж кривди немалії діються в церкві божей, а звлаща в тих краєх, Короні Польсь-кой прилеглих.

Про то потреба, аби-сьте всі, починивши мамрани, подпи-салися руками своїми на тих мамранєх, і оних которому з гіас повірити, которий би за даннєм причини до його милості короля од всіх нас лист на той мамрані писав жалобницю.

На що всі снадне позволили. Єдні, которії юж знали, на що то учинено, хентливе позволили, а других, яко то митрополита і інших невідомих, до того намовили.

І так кілька мамранов учинивши, Кирилові в руки оддали, яко вовкові овечку, альбо яко Іюді-предателю 28 под-скарбство.

А также од міст рознії на них скарги чинено до митрополита, которий би могл перший камень кинути по-євангельсь-кому 27.

А видячи самі себе, аж всі єдинако повинні судові, з нічим ся роз’їхали.

А маючи юж в руках мамрани, луцький почав намовляти 28 солодкими слови володимирського29, чоловіка в роженню зациого, родовитого, королеві і сенаторам знаємого, розумного на злоє, в латині біглого, але в законі єще в тот час церкви восточпої не знаючого, повідаючи йому, іж на ласку княжати пана воєводи спущатися небезпечно. Кгде показав, іж і на нього ласкав бував, а тепер його презираєт. І то теж йому показував же:

— Патріархове, маючи дорогу одвартую до землі московської, для милостині великої будуть там часто бувати, а і там і назад ідучи, нас не минуть і, маючи привилея, так од короля Стефана, яко і од теперешнього господаря, до викони-вання влади своєї, не схотять порожньовати, але [будуть] нами колотити. Яко ж [патріарх] єще [юж] скинув [одного] митрополита, а іншого наставив, що з якою нечестю тому чоловікові єст. При том і братства уставив, которії будуть і уже суть гонителії на владиков: хотяй чого не будет, зведуть і оскаржать. А уховай боже, скинуть ли которого з нас з єпископії, то сам осуди, якая нечесть. Господар король даєт вряди до живота, альбо ліпше опатрення, і не одбираєт ні в кого за леда-якую причину, аж коли хто горло заслужить, а патріарх за леда обмови обезчестить і вряд здоймет. В том якая неволя, сам осуди.

А юж мів о том намову перше зе львовським 30 і холмсь-ким 31, которих тиле на тоє ж був умовив, і премиського 32 до того

Відгуки про книгу Українська література 17 століття - Автор невідомий (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: