Метаморфози - Публій Овідій Назон

643 Той головою, що в стьожки була білосніжні вповита,

644 Сумно схитнувши, сказав: «Твоя правда, герою великий!

645 Ти мене знав ще тоді, коли дітьми п'ятьма я втішався.

646 Нині ж — така вже хистка, непостійна рядить нами доля! —

647 Майже в бездітного ти загостив. Бо яка ж то від сина

648 Поміч, коли його близько нема? В тім краю, що від нього

649 Й названий, в Андросі, владу й поля він посів замість батька.

650 Мовити правду Делієць навчив його; донькам, одначе,

651 Лібер таке дарував, чого важко собі й побажати,

652 Важко й повірити в те, бо до чого б вони не торкнулись,—

653 Перемінялось у хліб та в оливку — Мінерви, богині

654 Жовтоволосої дар, і велика була з того користь.

655 Тільки-но Трої нищитель, Атрід, про те диво дізнався,—

656 Ти не подумай, що відгомін бурі од вашого краю

657 Не докотився й сюди, — моїх дочок він силою зброї

658 Вирвав із батькових рук, і велів їм, щоб цим божественним

659 Даром живили вони кораблі незчисленні аргейців.

660 От і розбіглись вони хто куди: подались на Евбею

661 Дві мої доні, а ще дві — на Андрос, до брата. За ними

662 Воїн прибув, щоб війну розпочати, якщо їх не видасть.

663 Страх переважив братерське чуття, і сестер — утікачок

664 Брат таки видав. Ти б міг оправдати його боязливість:

665 Хто б його край захистив? Ні Енея ж, ні Гектора, з ким ви

666 Десять протриматись років змогли, не було біля нього!

667 Вже полонянкам кували наручники. Ці ж молитовно,

668 Поки ще змога була, вільні руки до неба піднявши,

669 Скрикнули: «Батьку-Ліею, рятуй!» І подав допомогу

670 Їхнього дару творець, якщо знищити способом дивним —

671 Значило б допомогти. Але як вони вигляд змінили,

672 Я того знати не міг, пояснити не годен і нині.

673 Знаю, що сумно скінчилося все: в голубів білосніжних

674 Перемінились вони, супровідниць дружини твоєї!»

675 Так і спливав за гостиною час: то про те, то про інше

676 Мову вели. Та відсунуто стіл. Розійшлись усі спати.

677 Щойно на світ зайнялось, подалися до віщого Феба.

678 Велено їм до праматері, до берегів, де почався

679 Рід їх, плисти. Проводжати владар із дарунками вийшов:

680 Скіпетр — Анхісу; Асканію — лук і хламиду; Енею ж

681 Дав він кратер, що його переслав ще раніше для нього

682 З-над берегів аонійських Терсей, побратим його давній.

683 Отже, Терсей переслав; Алкон — беотієць із Гіли

684 Виробив, різні на ньому різьбою представивши речі.

685 Місто було там, і семеро брам вирізнялись у ньому:

686 Що це за місто, не важко було здогадатись по брамах.

687 А перед містом — похід похоронний, вогні та могили,

688 Всюди — жінки, матері, розхристані, простоволосі;

689 Свідчило все про печаль. Навіть німфи, здавалось, ридали

690 Край пересохлих джерел. Одиноко чорніє безлисте

691 Дерево; спрагнені кози снують по жарких крутосхилах.

692 Посеред Фів зобразив той митець Оріонових дочок.

693 Не по-жіночому горло одна з них під меч наставляє,

694 Друга, залізо грудьми зустрічаючи, також одважно

695 Впала за рідний народ. І несуть їх обох через площі,

696 Вогнище палять високе для них на почесному місці.

697 Двоє близнят, юнаків, щоби рід не загинув безслідно,

698 З попелу дів піднялись; їх Коронами — каже переказ —

699 Названо. Матері прах урочисто вони проводжали.

700 Всі ці зображення, славні ще й полиском давньої бронзи,

701 Зверху акант золотавий обводив по вінцях кратера.

702 Не поскупилисл й Трої сини: в свою чергу жерцеві

703 Цінну кадильницю й чашу дали; окрім того, блискучий,

704 Щирого злота вінець у ясних, мов зірки, самоцвітах.

705 Далі згадалося їм, що від Тевкра ведуть свою вітку

706 Тевкри[48], й на Кріті зійшли. Але небо тутешнє пришельцям

707 Не до вподоби було; того краю сто міст залишивши,

708 До побережжя Авсонського прагнуть — чимшвидше дістатись.

709 Буря, зірвавшись, метає мужів. Ненадійні Строфади

710 Їх прийняли, де набралися страху від птиці Аелло.

711 Вже й дуліхійські затоки минули, Ітаку і Самос,

712 І нерітійські поля, що були під лукавим Уліссом,—

713 Далі пливли. Вже й Амбракію, що в давнину через неї

714 Посперечались боги, вже й суддю, що змінився у скелю,

715 Бачать; Актійського Феба тепер там відома святиня.

716 Ось і Додони земля з її дубом пророчим — за ними,

717 І Хаонійська затока, де діти владики Молосса,

718 Крила відчувши нараз, од вогню врятувалися чудом.

719 Потім феаків поля, де сади плодоносять щасливі,

720 Їх привітали, а згодом — Епір і Бутрот, що немовби

721 Другою Троєю був, де фрігійський віщун верховодив.

722 Певні свого майбуття, — бо ж усе їм Пріама нащадок,

723 Віщий Гелен, роз'яснив, — відтіля в сіканійську затоку

724 Входять. Сіканія в морі трьома закріпилась клинами.

725 Вістрям один з них, Пахін, до сльотливого звернений Австра.

726 Другий з клинів, Лілібей, — до Зефірів ласкавих, а третій,

727 Пелор, — до Аркта, який не торкається хвиль, до Борея.

728 Тевкри сюди подались. При попутному вітрі й на веслах